У дисертації наведено теоретичне узагальнення і новий підхід до вирішення важливої й актуальної наукової проблеми, що виявляється в теоретичному обґрунтуванні, розробці та впровадженні дійової економічної політики держави щодо міжнародного співробітництва, зокрема співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями. Така співпраця нині відбувається на всіх рівнях народного господарства, стосується макро-, мікросфери, галузевої та регіональної економіки, реформ державного управління. Від успішності співпраці України з МФО залежить не лише характер та тип економічного зростання, з яким пов’язані реалії держави, але й перспективи її діяльності на світових ринках. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки й пропозиції. 1. Проведений аналіз наукових праць з питань державного управління у сфері економічної політики України вказує на те, що державою не створено у достатній мірі відповідних механізмів управління щодо співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Водночас проблема до цього часу не була предметом системного наукового дослідження. 2. У сучасній економічній літературі основні аспекти економічної політики співпраці з міжнародними фінансовими організаціями розглядаються з двох різних точок зору. З одного боку, значні надходження коштів прямих іноземних інвестицій, кредитів міжнародних фінансових організацій ставлять у залежність економіку країни від зовнішніх інвесторів і кредиторів. З другого – співпраця з міжнародними фінансовими організаціями дає можливість залучити в економіку країни додаткові фінансові ресурси, впровадити нові ефективні технології в промисловості, соціальній сфері, охороні навколишнього середовища, управлінні. Таким чином, встановлено, що ефективна співпраця з міжнародними фінансовими організаціями на паритетній основі слугує індикатором поліпшення різних сфер економічного життя країни. 3. Проаналізовано й систематизовано визнані у світі принципи побудови співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, враховуючи їх специфіку діяльності. Жодна держава не може утриматися від використання вигод від інтеграції своєї економіки у світове господарство, альтернативою цьому може бути економічний спад і стагнація. Здійснений аналіз свідчить, що міжнародні економічні відносини соціалістичних країн характеризувалися низьким рівнем інтернаціоналізації економіки. Розрив у ступені участі у процесі інтернаціоналізації світового господарського життя дедалі збільшувався. Перші підходи до здійснення економічних реформ у соціалістичних країнах були засновані на суто макроекономічних уявленнях про процес перетворення, що відбувається шляхом “переходу” від планової державної економіки до ринкової. У концептуальних засадах, що існували в кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. успіх швидкої трансформації постсоціалістичних країн значною мірою визначався зовнішньою торгівлею і прямими іноземними інвестиціями та кредитами. Поступовість реформування економіки з урахуванням чинника бюджетних обмежень та дефіциту фінансових ресурсів у приватному секторі призводить до погіршення добробуту населення, тоді оптимальне розв’язання проблем, що виникають, можливе за рахунок залучення зовнішніх позик та інвестицій, які б пом’якшили наслідки скорочення внутрішніх витрат у короткостроковій перспективі. 4. Доведено, що одним із головних завдань економічної політики держави є послідовний рух шляхом трансформації поза ідеологією з чітким визначенням напрямів економічної політики. Ключовим моментом деpжавного регулювання має бути чітке розуміння кінцевого ефекту від пропозицій, які лежать в основі заходів, що застосовуються. Розуміння механізму впливу є надзвичайно важливим для досягнення поставлених цілей та визначення правильної стратегії з тим, щоб у разі потреби її можна було б модифікувати раніше, ніж стануться незворотні негативні зміни. 5. Як показав аналіз, підтримка міжнародних фінансових організацій у період становлення держави позитивно вплинула на економічні перетворення в Україні, дала змогу здійснити економічні заходи в таких напрямах, як макроекономічна стабілізація, створення конкурентного середовища на ринку товарів і послуг, започаткування та розвиток приватизації та ін. 6. Установлено, що за допомогою механізмів державного управління у сфері співпраці з міжнародними фінансовими організаціями в Україні здійснено реформи за такими напрямами: – по-перше, всебічна заміна централізованого планування та регулювання ринковою системою, яка характеризується лібералізацією цін, вільними ринками праці та капіталу, легалізацію приватної власності й усуненням перешкод для вільної торгівлі та інвестицій; – по-друге, перехід частини державної власності до приватної, який стимулює приватні капіталовкладення і сприяє більш ефективному перерозподілу коштів; – по-третє, створення життєздатної фінансової системи, що ґрунтується на розвинутій бюджетній, податковій, банківській системах, уведення міжнародних стандартів бухгалтерського обліку тощо; – по-четверте, створення життєздатної системи соціального захисту населення. Діяльність МФО в Україні в 1993-2005 рр. було зосереджено на реалізації таких завдань: подолання економічної кризи: стабілізація економіки; макроекономічна реформа; сприяння переходові до ринкової економіки: структурна реформа; інституційна розбудова; підтримка реформи окремих галузей. 7. Визначено, що стійка позитивна динаміка умов співробітництва формується під впливом різноманітних факторів, серед яких найбільш важливе місце займають: економічна політика держави, особливості розвитку світової торгівлі, інвестицій і кредитування, внутрішні й зовнішні передумови входження трансформаційних економік до світового господарства, урахування світової кон’юнктури, питання лібералізації економіки, формування прозорого, відповідного до міжнародних стандартів законодавчого поля, та питання ефективності зовнішніх політичних і економічних зв’язків. Розглянута економетрична залежність економічного зростання від розвитку співпраці з міжнародними фінансовими організаціями дає змогу говорити про її придатність для аналізу в довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі ефект економічного зростання теж може спрацьовувати, хоч і менш виразно. Водночас головними проблеми при реалізації проектів МФО в Україні є, по-перше, недосконале законодавство та нормативна база стосовно процедури набуття угодами про надання позики чинності. По-друге, і це ще більшою мірою впливає на ефективність упровадження проектів, – недостатньо якісна діяльність державних інститутів, відповідальних за реалізацію проектів МФО в Україні. 8. Аналіз кредитної політики МФО і їх економічних програм дає змогу стверджувати, що країна втрачає необхідність користуватися їх послугами тільки тоді, коли спостерігається стійке економічне зростання. Тому велике значення має необхідність жорсткої орієнтації національних економічних програм на економічне зростання як центральної ланки програм. Таким чином, основною метою спільних з МФО програм є створення умов для сталого економічного зростання за рахунок санації системи державних фінансів. Усе це має сприяти: вивільненню внутрішніх фінансових ресурсів для інвестування в реальну економіку, щоб уникнути їх поглинання бюджетним дефіцитом, який виник внаслідок низької ефективності економічної системи країни; створенню сприятливих умов для припливу прямих інвестицій, тобто не короткострокових спекулятивних, а довгострокових стратегічних інвесторів, що, зрештою, має привести до сталого економічного зростання. 9. Будь-яка спільна з МФО стратегія співпраці має розроблятись на основі постійних консультацій з представниками всіх гілок влади та і з активним залученням громадянського суспільства. Завдання зміцнення громадянського суспільства має розглядатися в цій стратегії як головна умова для прогресу інституційної реформи і зменшення бідності. Перебудова державного управління неможлива без чіткого визначення пріоритетів об’єктів регулювання. Центром впливу в цьому процесі й головною метою програм повинні стати стабілізація виробництва, збільшення темпів економічного зростання, що в остаточному підсумку визначають загальну картину економічного стану держави. Доведено, що створення інститутів, ефективної системи управління – це головна мета позикової політики держави. Досвід показує, що недостатня увага до інституціональних аспектів проекту призводить до виникнення різних проблем на стадії реалізації міжнародних проектів. 10. Встановлено, що засади державного управління щодо співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями мають бути удосконаленими в рамках запровадження нових процедур підготовки та реалізації проектів економічного й соціального розвитку України. Політика України щодо співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, яка викладена в державних програмах, має бути консолідована, адаптована до соціально-економічних процесів та враховувати глобалізаційні процеси у світі. Засади співробітництва з МФО мають визначати цілі та напрями співробітництва України з МФО в розрізі конкретних проектів, оскільки практичним втіленням підтримки курсу України на здійснення економічних реформ є допомога, що надається МФО у вигляді кредитів та позик, які використовуються для реалізації пріоритетних проектів соціального й економічного розвитку. Реалізація засад співробітництва України з МФО також має бути узгоджена з відповідними стратегіями допомоги цих організацій Україні. 11. Науково обґрунтовані концептуальні положення стратегії співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями в контексті структурної перебудови економіки держави. Вмотивована важливість, місце й роль державних механізмів створення ефективної системи міжнародної фінансової співпраці для прискорення трансформації економіки України. Доведено, що спільні з МФО програми мають враховувати у своїй фінансовій діяльності цілі внутрішньої соціально-економічної політики країни, причини, що викликають труднощі у сфері платіжних балансів, і забезпечувати більший доступ країн, що розвиваються, до його ресурсів. Проведений аналіз та пропозиції вказують на те, що для активізації структурної переорієнтації української економіки необхідна радикальна реорганізація системи державного управління, успішне здійснення адміністративної реформи. У зв’язку з цим на перший план виходить питання мобільної адаптації системи державного управління до мінливих умов господарювання, що притаманні економіці перехідного типу. Визначено, що позитивні зрушення в економіці України потребують дійової державної підтримки: від цільового бюджетного фінансування перспективних науково-дослідних розробок, створення сприятливого середовища для їх використання в промисловості (за рахунок податкової, амортизаційної, кредитної політики тощо) і до захисту національного виробництва від руйнівної конкуренції транснаціональних монополій. Водночас йдеться не про підміну ринкових механізмів саморегуляції в господарстві України, а про їх коригування відповідно до соціально-економічних пріоритетів національного розвитку, критеріїв підвищення конкурентоспроможності української економіки. Саме на це і має бути спрямована структурна політика. Порівняльний аналіз структури економіки показує, що входження України в систему світогосподарських зв’язків вимагає серйозної адаптації її структури, усього господарського механізму до надзвичайно високих вимог, що диктує світове ринкове господарство. Головним чинником досягнення стійкої позитивної динаміки умов розвитку економіки кpаїни можуть бути лише науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та її якість виpобництва і споживання. Активне державне сприяння оптимальним структурним зрушенням на всіх рівнях господарства є ознакою нашого часу та запорукою добробуту України в майбутньому. 12. Розроблені концептуальні положення стратегії співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями в розвитку соціально-економічної політики держави. У перехідний період в Україні прослідковується тісний зв’язок між структурними реформами та соціальною сферою. Найважливішим елементом програм щодо вирішення двох головних завдань – скорочення бідності та сприяння економічному зростанню – є ставлення самих громадян країни до цих проблем. Підготовка відповідних програм має передбачати активну участь громадянського суспільства, неурядових організацій, донорів та міжнародних організацій. У таких програмах мають висуватися нові ідеї щодо стратегії та заходів, необхідних для досягнення загальних цілей, а також щодо сприяння зацікавленості країн у досягненні ними цих цілей та прийнятті відповідних зобов’язань. 13. Обґрунтовано, що співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями нині характеризується принциповими відмінностями від такого, що практикувалось раніше. Економічне зростання, структурні реформи економіки, створення сприятливого інвестиційного клімату в державі могли б дати можливість більш інтенсивніше розвиватися приватному сектору економіки України. Залучення фінансових ресурсів міжнародних організацій не потребуватиме будь-яких державних гарантій, превалюючою має бути співпраця українського приватного бізнесу з приватними іноземними інвесторами. Завдяки членству в нових міжнародних фінансових організаціях, а також приєднанню України до СОТ Україна матиме додаткові можливості в залученні необхідних фінансових ресурсів для економіки держави. У зазначений період має бути поглиблене співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями, перехід від залучення позик під програмні проекти до прямих інвестицій та реалізації інвестиційних проектів. Нині Україна могла б обмежитись консультативною підтримкою фахівців МВФ. Таку практику відносин з МВФ після завершення фінансових програм, спрямованих на підтримку переходу національних економік до ринкової моделі, використовують країни Центрально-Східної Європи. 14. Глобалізація економіки і технологій зробили світове господарство ареною небаченої досі конкурентної боротьби провідних держав і монополій за світове лідерство. З огляду на процеси інтернаціоналізації необхідно, щоб відкритість української економіки ретельно управлялася і була селективною. В цьому контексті необхідні специфічні заходи, що сприяли б поступальному економічному розвитку. Така політика державного управління повинна до деякої міри захистити економіку країни від негативних аспектів глобалізації і уможливити граничне використання її можливостей. Вона має включати створення механізму сприяння економічному розвитку, розробку адекватних фінансових інструментів, і, загалом, створення інституціональної інфраструктури, що сприяла б збалансованому розвитку міжнародних економічних відносин, зростанню зовнішньої торгівлі і прямих іноземних інвестицій і кредитів. Втім це не означає установку бар’єрів для діючих транснаціональних економічних суб’єктів. Створення інституціональної структури для підтримки й управління процесом інтернаціоналізації є найважливішим моментом. Доведено, що участь у інтеграційних союзах сприяє поліпшенню умов економічного розвитку стосовно інших країн світу, а це, у свою чергу, створює додаткові стимули до регіоналізації зовнішньоекономічних зв’язків. З огляду на специфіку розвитку національної економіки, необхідно враховувати різноспрямований ефект впливу інтеграційних процесів на зміну умов міжнародного економічного співробітництва. 15. Зміни умов співпраці з міжнародними фінансовими організаціями можуть вплинути на стимули для внутрішніх інвестицій, які, у свою чергу, справляють вплив на розміри іноземних приватних запозичень. Можна зробити припущення, що покращання умов співпраці приводить до зростання зовнішніх приватних інвестицій. У цьому випадку вплив змін умов співпраці на оптимальні розміри внутрішніх інвестицій залежить, крім інших факторів, ще й від технологічного рівня виробництва та галузевих відмінностей в продуктивності праці. Покращання умов надходження іноземних кредитів та інвестицій унаслідок створення конкурентного середовища на ринку капіталу приводить до зниження відносних цін товарів, що виробляються для внутрішнього ринку. Це повинно призводити до поступового зміщення факторів виробництва з експортоорієнтованих секторів до сектора виробництва товарів для внутрішнього ринку. Так само це є сигналом для розміщення значної частини внутрішніх інвестицій у секторі, що орієнтується на виробництво товарів для внутрішнього ринку. Це має значення за високих темпів економічного зростання, коли населення прагне споживати більше товарів і послуг, як тих, що імпортуються, так і тих, що виробляються всередині країни. Водночас зростання виробництва товарів і послуг для внутрішнього ринку збільшує попит на виробничі ресурси. Обґрунтовано, що обсяги інвестицій, кредитів, технічної допомоги та розвитку міжнародної торгівлі в економіку залежать від передбачуваної тривалості періоду покращання умов співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Якщо поліпшення будуть мати стійкий характер, можна також очікувати зростання попиту на товари, що виробляються для внутрішнього ринку, а отже і значні обсяги інвестицій у їх виробництво. Якщо покращання умов торгівлі очікується в короткостроковій перспективі, більш логічним видається вкладення великих обсягів інвестицій в експортоорієнтований сектор, оскільки попит на товари, що виробляються для внутрішнього ринку, знижується до попереднього рівня. В цих умовах вкладення великих обсягів капіталу у виробництво товарів для внутрішнього ринку навряд чи буде доцільним. Формулюючи пріоритети залучення іноземних інвестицій, держава має також урахувати необхідність зміни орієнтації іноземних інвестицій з експортоорієнтованих галузей на залучення їх із метою використання все більшого потенціалу внутрішнього ринку. 16. Визначено, що Укpаїна може пpетендувати на належне місце в Євpопі та світі лише в тому випадку, якщо перейде на найбільш складний інноваційний шлях pозвитку, підвалини якого мають бути pеалізовані в процесі стpуктуpної пеpебудови економіки. Йдеться пpо забезпечення оpганічної єдності в pеалізації завдань стpуктуpної та соціальної політики. Звідси основою стpатегічного куpсу на найближчі pоки, його визначальним пpинципом має стати опpацювання та pеалізація деpжавної політики, спpямованої на pозвиток нової моделі стpуктуpної пеpебудови економіки та її зpостання. Йдеться пpо реалізацію стpатегічної мети – утвеpдження України як високорозвиненої деpжави. Стратегічною метою суспільної трансформації в Україні має бути політичне та інституційне зближення із західноєвропейськими нормами господарювання, отримання статусу країни з ринковою економікою та стабільним законодавством, що захищає демократичні засади існування суспільного устрою. Лише такі умови є підставою для отримання Україною асоційованого, а пізніше і повноправного членства в ЄС. Комплексний аналіз стану економіки країни-претендента до вступу в ЄС має на меті довести її здатність до протистояння конкурентному тиску з боку розвинутого конкурентного ринку. 17. Доведено, що економічна політика співпраці України з міжнародними організаціями та інституційне будівництво на сьогодні мають розглядатися з єдиних позицій, взаємно доповнюватись та підкріплюватись для реального соціально-економічного й міжнародного розвитку. Запропоновані заходи розвитку економічної політики співпраці сприятимуть виробленню раціональної та ефективної державної політики загалом, а впровадження запропонованих механізмів управління, інструментів та заходів надасть Україні позитивного імпульсу в набутті міжнародних стандартів у соціально-економічній і політичній життєдіяльності держави та стійкому підвищенні добробуту населення. Урахування результатів дисертаційного дослідження дає змогу сформулювати органам державної влади такі практичні рекомендації: необхідно прискорити прийняття законів щодо міжнародного економічного співробітництва держави, ширшого залучення прямих іноземних інвестицій у приватний сектор економіки; не допускати застосування популістських заходів, що можуть порушити макроекономічне зростання, затвердити довгострокову Стратегію співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями; вдосконалити аналіз відповідності нових законодавчих актів положенням Європейського Союзу та Світової організації торгівлі й переглянути чинні, накласти мораторій на прийняття законодавчих актів, запровадження яких може суперечити вимогам цих організацій; спрямовувати зусилля на якнайшвидший вступ країни до Світової організації торгівлі та асоційованого членства в Європейському Союзі; послідовно впроваджувати заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості економіки країни, розширення зовнішньоторговельних відносин, закупівельних операцій. Стратегія співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями має узгоджуватися як із стратегією розвитку країни загалом, так і з стратегією підвищення добробуту її громадян; виробити нові та вдосконалити уже існуючі практичні механізми співпраці держави з міжнародними фінансовими організаціями, процедури розгляду, затвердження й реалізації спільних з МФО проектів. | 