Виконане дослідження болотних геосистем Волині, їхнього екостану, закономірностей просторового розподілу та просторово-часової динаміки, кількісне та якісне оцінювання природних ресурсів, антропогенної трансформації дає можливість зробити наступні висновки. 1. При незначних розмірах території дослідження на різних ділянках спостерігаються відмінності у поєднанні основних болотоутворюючих чинників: клімату, особливостей надр, рельєфу, умов формування поверхневого стоку, гідромережі та ін., що зумовило значні відмінності в якісних і кількісних особливостях болотоутворення і торфонагромадження і нерівномірність поширення боліт області. Найменша заболоченість, як правило, характерна для найбільш підвищених і добре розчленованих ландшафтів. Болота займають 114,59 тис. га. Заболоченість території становить 5,69 % території. Найбільша вона у Любешівському (19,5 %), Камінь-Каширському (7,57 %), Шацькому (7,52 %), Ратнівському (6,9 %) та Старовижівському (6,06 %) адміністративних районах. Найменша частка боліт у Володимир-Волинському (2,57 %) та Ківерцівському (2,06 %) адміністративних районах. Оцінка боліт і заболочених ділянок у структурі водних угідь свідчить, що вони є вагомою ланкою взаємопов’язаних і взаємодіючих компонентів природи, мають важливе значення для збереження відтворювальної здатності ландшафтів, оптимізації їх структури та забезпечення екосередовищної рівноваги природних процесів шляхом досягнення оптимального співвідношення угідь різних типів. Враховуючи важливу роль водно-болотних угідь для збереження ландшафтного та біотичного різноманіття, здійснено сукупне оцінювання болотно-заплавних і болотно-озерних комплексів, оскільки в природному комплексі болота (торф’яники) представлені болотно-заплавними та болотно-озерними комплексами. Вони займають 11,4 % території (229,6 тис. га). В окремих поліських адміністративних районах їх частка становить 38,1 % (Любешівський), 28,6 % (Шацький). 2. Визначено, що площа торфового фонду становить 136991 га (21 % в Україні), заторфованість території – 6,8 %. На досліджуваній території наявні 423 родовища торфу (14,2 % від усіх в Україні). Середня площа родовища становить 230 га, середня глибина торфових покладів 1,57 м. Розвіданих родовищ – 226, із них експлуатованих – 85 , резервних – 5, перспективних – 10, осушених – 80, мілкопокладових – 29, під охороною – 17. Надрові запаси оцінюються у 447625 тис. т, що становить 20,7 % запасів України. Зустрічаються торфові родовища всіх генетичних типів – низинні, перехідні, змішані і верхові. Найпоширеніші родовища низинного типу (93 %). Здійснено розподіл торфових ресурсів за цільовими фондами та запропоновано перспективний їх розподіл. Раціональне використання торфового фонду передбачає перерозподіл за напрямками використання з необхідністю додаткового збільшення природоохоронного фонду за рахунок нерозприділеного залишку та запасного фонду. Перспективне використання торфового фонду повинно визначатися двома головними завданнями: необхідністю збереження і підтримання оптимального режиму і використанням торфових ресурсів для розвитку економіки. 3. Установлено, що за градацією площ болота й заболочені ділянки розподілені нерівномірно. Найпоширеніші болота від 11 до 50 га (581 болото загальною площею 15500,8 га), від 1 до 10 га (430 боліт, 2184,7 га) і від 51 до 100 га (238 боліт, 17429,9 га). Великих боліт від 1001-5000 га – небагато (10 боліт, 16265,7 га). Середня площа болотного масиву становить 75,2 га. З’ясовано, що основна частина болотних масивів розміщена у межах зони змішаних лісів (1158 болотних масивів загальною площею 10162,4 га), у лісостеповій – 365 болотних масиви (12940,9 га). Розраховано, що щільність боліт становить 0,07 од./км2 (варіює від 0,14 од./км2 до 0,04 од./км2). Кількість боліт і заболочених ділянок на 100 км2 становить 7,6 (варіює від 14,7 до 4,6). Показник густоти об’єктів (відношення площі боліт до загальної площі) становить 0,06 (варіює від 0,19 до 0,2). За кількісним розподілом і статистичними показниками болота за величиною віднесені до чотирьох класів: малі (0 –50 га), середні (50,1 –100 га), великі (100,1 –1000 га) та дуже великі (1000,1 –5000 га). Переважна кількість 66,4 % віднесені до малих (17,3% – великі, 15,6 % – середні, 0,7 % – дуже великі). 4. У межах досліджуваної території до основних видів трансформації болотних комплексів і головних небезпечних чинників їх змін належать: широкомасштабна меліорація (11 % боліт меліоровані), добування торфу, радіоактивне забруднення, пожежі, рекреаційне витоптування. Площі боліт і заболочених ділянок поступово зменшились із 123 тис. га (1985 р.) до 114 тис. га (2004 р.). Значна частка боліт і торфовищ перебуває в зоні радіоактивного забруднення. Всього площі забруднених торфовищ цезієм-137 становлять 2930 га (з них рілля 410 га, луки і пасовища – 2520 га), стронцієм-90 – 44470 га (з них рілля 8234 га, луки і пасовища – 36236 га). На території Волинської області наявні чотири групи антропогенно порушених боліт: перша – вироблені повністю або частково торфові родовища, друга – осушені для розробки торфові родовища, які не розробляються, третя – меліоровані торфові ґрунти для сільського та лісового господарства і четверта – радіоактивно забруднені болотні масиви. 5. Виявлені процеси повторного заболочування можуть слугувати джерелом збільшення площ боліт і болотних ландшафтів разом із повторно заболочуваними виробленими торфовими родовищами. Одним із головних напрямків їх використання повинна бути їх екологічна реабілітація, яка забезпечує відновлення болото- і торфоутворювальних процесів. 6. База даних щодо боліт, заболочених ділянок і торфовищ Волинської області створена за результатами досліджень, відображає наявну інформацію і необхідна для забезпечення наступного планування і моніторингу, обґрунтування шляхів їх раціонального використання та охорони. У процесі кадастрового оцінювання боліт виявлені такі основні проблеми: відомчий підхід до оцінювання та розробки стратегії використання боліт; відсутність системи спостереження за змінами площ і стану боліт; відсутність повного переліку боліт із зазначенням їх площі, ступеня освоєння, типу болота, планованого використання; відсутність даних про сучасний водно-стоковий стан боліт; недостатня вивченість стану біотичного різноманіття боліт і т. ін. Необхідний перехід на якісно новий рівень інвентаризації – із проведенням її як державного заходу, який забезпечує достовірність інформації, стандартизацію характеристик, встановлення їх придатності для створення єдиної бази даних і можливостей картографічної інформації. Збереження отриманої інформації повинно здійснюватись у спеціально розробленій електронній базі даних, яка включає єдину систему опрацювання інформації та її картографічної інтерпретації. Аналіз існуючих схем збору і збереження інформації щодо боліт (водно-болотних угідь) свідчить, що найбільш універсальною є база даних Wetlands international v.1.0, яка вже використовується в кількох країнах Європи для нагромадження даних про водно-болотні угіддя з використанням міжнародної інтегративної схеми інвентаризації. У цю схему включені загальногеографічна і фізико-географічна характеристика локальних угідь, таксономічні списки видів рослин і тварин, цінність, природоохоронний статус угіддя тощо. Інвентаризація боліт (водно-болотних угідь) повинна здійснюватись шляхом систематизації даних, що надходять від наукових, освітніх, громадських та інших організацій – і відомчої інформації, яка нагромаджується за уніфікованими формами, критеріями і показниками. 7. Аналіз сучасного стану болотних комплексів дав змогу визначити стратегічні напрямки використання їх природних ресурсів, охорони природи і створення умов для досягнення екосередовищної стабільності. Створення перспективної мережі природоохоронних територій базується на збереженні унікальних і цінних для науки і господарства природних комплексів і екосистем, а також на оптимальному просторовому співвідношенні природних і перетворених ландшафтів. Існуючу площу природоохоронних об’єктів не можна вважати достатньою, оскільки вона не відображає усю біогеоценотичну різноманітність природного середовища регіону. Мережа природоохоронних територій просторово розрізнена. Усі об’єкти охорони різної територіальної розмірності і статусу повинні бути сполучені в єдину просторово-нерозривну природоохоронну систему. Існуюча мережа природоохоронних територій, крім розширення, потребує раціоналізації, перегляду категорій, статусу і меж об’єктів, а також деякого перерозподілу їх функціонального призначення. |