1. В умовах зростання антропогенного навантаження на природне середовище еколого-географічне районування є одним із найефективніших методів дослідження та вивчення проблем природно-суспільної взаємодії і є вагомою науковою базою для розробки шляхів оптимізації природокористування, ефективним інструментом управління цим процесом. 2. Головними критеріями еколого-географічного районування в умовах території мезорівня (обласного регіону) є: гострота еколого-географічної ситуації, ступінь антропогенної трансформації ландшафтів та потенціал стійкості природних систем до антропогенного тиску. 3. Природним системам Тернопільської області властивий здебільшого понижений, середній та низький потенціал стійкості до антропогенних впливів. Найстійкішими до антропогенного навантаження є ландшафти північно–західної та північної частин області. Найменш стійкими до зовнішніх впливів виявились природні системи в долинах малих річок південної частини регіону. 4. За ступенем трансформації та переважаючим видом природокористування на території Тернопільської області можна виділити такі основні групи ландшафтів: 1) середньо та слабо перетворені ландшафти лісових горбогірних районів із переважаючим лісогосподарським та природоохоронним видом природокористування; 2) середньо та вище середнього рівня перетворені ландшафти річкових долин із переважаючим пасовищним видом природокористування; 3) сильно та вище середнього рівня перетворені ландшафти здебільшого рівнинних вододільних територій із переважаючим агропромисловим видом природокористування; 4) дуже сильно трансформовані ландшафти урбанізованих територій. 5. Основними таксономічними одиницями еколого-географічного районування обласного регіону є низова еколого-географічна система – еколого-географічний підрайон – еколого-географічний район. Еколого-географічні системи низового рівня виділялися на основі виявлення внутрішньотериторіальних відмінностей екоситуацій шляхом співставлення територіальної диференціації антропогенної трансформації ландшафтів та потенціалу їх стійкості до господарських впливів. Виділення еколого-географічних підрайонів проводилося за поєднанням переважаючих типів еколого-географічних систем на компактній території. Еколого-географічні райони виділялися на основі групування еколого-географічних підрайонів за такими ознаками, як: спільність природної основи, подібність потенціалу стійкості природних систем, переважаючий вид природокористування та ступінь антропогенної трансформації ландшафтів. 6. На території області виділяються такі чотири типи еколого-географічних районів: 1) з відносно сприятливою еколого-географічною ситуацією (Кременецько-Шумський, Бережанський, Красненський підрайони); 2) з ускладненою екоситуацією (Тернопільсько-Теребовлянський, Заліщицький підрайони); 3) зі складною еколого-географічною ситуацією (Зборівський та Лановецький підрайони); 4) з дуже складною еколого-географічною ситуацією (Козівсько-Бучацький та Підволочисько-Борщівський підрайони). 7. У розробці підходів до оптимізації ландшафтно-екологічної організації території області враховувались еколого-географічні особливості території, відображені на схемі еколого-географічного районування області, та принцип пріоритетності функцій оптимізації: 1) забезпечення комфортних і гігієнічно-стабільних умов життєдіяльності людей та збереження біологічного різноманіття; 2) агрогосподарської і рекреаційної; 3) водо- і лісогосподарських. 8. У разі реалізації запропонованого варіанту оптимізації території структура земельного фонду зміниться наступним чином: зросте частка земель під природною рослинністю від 30,0% (наявний показник) до 48,0% (оптимальний показник) території області, з яких під лісами опиняться 20,7%; сіножатями та пасовищами – відповідно 5,2% та 16,9% земель. Скоротиться частка ріллі від 61,6% до 45,7% загальної площі області. 9. Еколого-географічне районування дозволяє комплексно вирішувати завдання подальшого розвитку суспільного виробництва і збереження навколишнього середовища. Схема еколого-географічного районування є основою для визначення територій, яким необхідні природоохоронні й природовідновлювальні заходи, раціональніша структура виробництва тощо. |