1. В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в розробці еколого-енергетичних засад оптимізації сучасного землеробства правобережного Лісостепу України. Принципові положення таких заходів передбачають ефективне використання енергії техногенного та біологічного походження і досягнення, на цій основі, економічної та екологічної досконалості галузі. 2. Глибока сучасна криза вітчизняного землеробства значною мірою викликана різким дисбалансом використання і відтворення енергії в агроекосистемах. Причинами цього є нераціональні аграрне землекористування, структура виробництва, його ресурсно-енергетичне забезпечення. Використання енергії на одиницю площі з початку 90-х років неухильно зменшується і досягло критичного рівня. Недосконалою залишається структура витрат, що проявляється насамперед у випереджаючому зменшенні застосування добрив, засобів захисту і механізації, пального. Це призвело до різкого падіння продуктивності галузі, зменшення реалізації її потенціалу до 30-35% від можливого. Постійно зростає економічна ціна виробництва сільськогосподарської продукції. Нові пріоритети різкого зростання інтенсифікації галузі вимагають досягнення бездефіцитного балансу відтворення родючості грунтів, підвищення ефективності, рентабельності виробництва та продуктивності праці, зменшення собівартості продукції. 3. З еколого-енергетичних позицій ведення землеробства без використання добрив є неприпустимим. За умов обмеженості непоновлюваних енергоресурсів забезпечення позитивного балансу відтворення грунтової родючості може бути реалізовано передусім шляхом оптимізації структури виробництва, раціонального сумісного застосування мінеральних та органічних добрив, широкого використання сидератів та побічної продукції рослинництва. 4. Частка системи удобрення в ефективності технологій вирощування культур у досліді склало 78%. В середньому за роки досліджень максимальна урожайність основної продукції одержана при сумісному застосуванні мінеральних та органічних добрив, у т.ч. побічної продукції попередників та сидератів: гороху (N30Р40К40 + побічна продукція) – 2,28 т/га, озимої пшениці (N60Р40К60 + побічна продукція) – 4,42 т/га, цукрових буряків (40 т/га гною N120Р120К120 + побічна продукція попередника, сидерати) – 40,9 т/га, ячменю (N50Р40К40 + побічна продукція) – 3,56 т/га, кукурудзи (N100Р60К60 + побічна продукція попередника, сидерати) – 5,89 т/га зерна та 61,1 т/га зеленої маси на силос. Врожайність зростала в середньому на 35% порівняно з контролем (без добрив), на 10% - з внесенням тільки мінеральних добрив у цій же дозі та 40 т/га гною під цукрові буряки, на 25% - з внесенням мінімальної дози мінеральних добрив, побічної продукції попередників та сидератів (N15-30 під пшеницю, цукрові буряки, кукурудзу). Сумісне застосування мінеральних добрив, побічної продукції, органічних добрив і сидератів було також найефективнішим з позицій відтворення родючості грунту. При цьому найвищим був індекс зростання урожайності, що є основною умовою інтенсифікації виробництва. Ці переваги підтверджені біоенергетичною оцінкою ефективності: лише за цієї системи удобрення досягалося слабопозитивне відтворення енергетичного потенціалу грунту та підвищення ефективності використання сонячної енергії на 6-25%. 5. Переваги в плані енергетичної, біоенергетичної та економічної ефективності має вирощування в регіоні за сучасних умов таких зернових колосових культур, як озима пшениця і ячмінь. Через несприятливі екологічні та економічні показники, перспективність вирощування цукрових буряків різко обмежується. Чинник недостатнього матеріально-технічного забезпечення є лімітуючим і щодо збереження площ посіву кукурудзи. 6. Запропонована енергетична модель інтенсивного землеробства передбачає оптимізацію структури агроландшафтів, посівних площ, поширення найбільш грунтоощадливих, енергетично ефективних сільськогосподарських культур з високим біологічним потенціалом продуктивності та високим ступенем його реалізації в умовах регіону. Для цього запропоновано вивести з ріллі деградовані і малопродуктивні землі з наступним переведенням їх у сіножаті, пасовища, лісові насадження. Стає можливим збільшити частку зернових культур в структурі посівних площ з 46 до 70% і зменшити частку технічних культур з 19-20 до 7,5%, в цілому обмежити частку просапних культур з 43 до 27%. 7. Для забезпечення сталого позитивного відтворення родючості грунту найбільш реально обгрунтованим співвідношенням основних чинників відтворення еколого-енергетичного балансу в землеробстві Лісостепу є наступне: за рахунок продуктивності культур - до 70-80%, побічної продукції рослинництва – до 10-15%, сидератів – 6-10%, гною - до 25%. 8. Сприятливий агроекологічний потенціал регіону дозволяє різко збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. Це вимагає переорієнтації аграрної сфери, зміни спеціалізації щодо пріоритетності передусім інтенсивного зернового господарства, а саме: виробництва продовольчого і фуражного зерна, розрахованого на експорт в значних обсягах. Така галузь є потенційно найбільш сталою, ефективною та біологічно адаптованою. Її потенціал може бути реалізований у найбільшій мірі, у стислі строки і за мінімальних витрат. При цьому реальним є зростання виробництва зерна у найближчій перспективі - в 1,5, а у перспективі - у 3,5 рази. Зростання виробництва в інших традиційних галузях (тваринництві, виробництві цукрових буряків, соняшнику, плодоовочевої продукції) є можливим лише за умови різкого підвищення продуктивності і зниження собівартості продукції, а відтак, і зростання ефективності до конкурентноспроможного рівня виробництва. |
