У дисертації узагальнено теорію та поглиблено методологію дослідження еколого-економічних проблем землекористування гірського регіону, обґрунтовано на принципах гармонійного розвитку концептуальні засади подальшого реформування земельних відносин за умов трансформаційної економіки та запропоновано заходи з підвищення народногосподарської ефективності використання земельних ресурсів Українського Закарпаття. В результаті проведених досліджень зроблено такі основні висновки: 1. У період загострення екологічної ситуації та існуючих у гірських регіонах соціально-економічних проблем пріоритетного значення в їх розвитку набуває раціональне використання та відтворення НПС. Тому державна регіональна політика щодо таких регіонів повинна базуватися на парадигмі гармонійного розвитку і взаємодії його соціальної, господарської та природної підсистем. Цілком очевидно, що суспільство повинно регулювати процеси розвитку всіх складових ЕСВС та їх взаємовідносин і контролювати їх синергічний прояв. 2. Методологія вирішення еколого-економічних проблем гірського регіону повинна базуватися на концепції поетапного виходу його ЕСВС з критичного cтану: на першому етапі слід досягти стабільного функціонування підсистем у межах, що не допускають деструктивних змін. Далі повинна бути забезпечена збалансованість розвитку, а на останньому етапі має відбутися перехід до гармонійного розвитку підсистем та ЕСС регіону в цілому. 3. З 90-х років ХХ ст. в Закарпатті спостерігається тенденція не тільки до ускладнення демографічної ситуації, а й до погіршення здоров’я населення, що вирішальною мірою обумовлено забрудненням природного середовища, значним загостренням екологічної ситуації та важким соціально-економічним становищем. Ці процеси негативно впливають також на трудоресурсну ситуацію у регіоні. 4. Значно загострили екологічну ситуацію та ускладнили соціально-економічне становище у Закарпатській області катастрофічні повені, що мали місце на її території у листопаді 1998 і березні 2001р. Наслідком синергічного впливу природних та антропогенних чинників на території Закарпатської області було суттєве порушення екологічної рівноваги в гірській місцевості. При цьому чітко проявилася така закономірність: порушення принципів раціонального природокористування в гірській частині області обумовлює найбільші деструктивні наслідки, а, отже, і збитки на прилеглих територіях як у самій області, так і в сусідніх Румунії та Угорщині. 5. З природних чинників найбільший вплив на формування повеней мали такі фактори: фізико-географічне положення Закарпатської області, зокрема, розміщення її території у найбільш зволоженому районі країн Центральної Європи; орографічні особливості території Закарпаття, що обумовили затримку вологих повітряних мас з Атлантики на кілька діб і викликали інтенсивні та тривалі опади; значне перезволоження підстилаючої поверхні, що зумовило селеві потоки; високий поверхневий стік у басейнах рік, що спричинило підтоплення населених пунктів; порушення екологічної рівноваги у гірській місцевості. 6. З антропогенних чинників найсуттєвіший негативний вплив на екологічну ситуацію у Закарпатській області мають: нераціональне лісо- та землекористування, зокрема, не обґрунтовані обсяги та місця вирубки лісів, погіршення їх санітарного стану; розорення крутосхилів та посіви на них просапних культур, що призводить до деградації ґрунтового покриву та змиву найбільш родючого його шару; випас великої рогатої худоби, внаслідок чого погіршуються водно-фізичні властивості ґрунтового покриву; технологічні порушення робіт; недостатня кількість водосховищ, які б регулювали річковий стік; захаращення русел річок, що призводить до підняття рівнів води; забудова небезпечних у гідрологічному відношенні земельних ділянок. 7. Різноманітність форм використання земельних ресурсів Закарпатської області зводиться до дев’яти основних типів землекористування: аграрного, промислового, сельбищного, комунікаційного, комунального, військового, лісогосподарського, рекреаційного, природоохоронного. При цьому перших шість видів мають найбільший деструктивний вплив на природокористування та екологічну ситуацію в регіоні, тоді як три останніх відіграють визначальну роль у збереженні НПС і нині фактично виконують стабілізуючу функцію, що нейтралізує негативний антропогенний вплив. У майбутньому їх значення у збереженні та розширеному відтворенні природно-ресурсного потенціалу зростатиме, що необхідно враховувати в регіональних схемах розвитку продуктивних сил. 8. Аналіз існуючих у Закарпатській області передумов та об’єктивних чинників, що впливають на ефективність використання земельних ресурсів, засвідчив необхідність проведення значних змін у системі землекористування. Зокрема, до 2010 р. доцільно 4,8 тис.га орних земель з ухилом території понад 15 перевести в сіножаті, питому вагу багаторічних насаджень у структурі сільськогосподарських угідь, враховуючи виключно сприятливі грунтово-кліматичні умови Закарпаття для їх вирощування, збільшити в рівнинній частині до 7,5%, а у передгірській – до 10%, а частку земель природоохоронного призначення довести до 20%. При цьому за умов переходу до ринкових засад господарювання вирішального значення набуває застосування економічних механізмів регулювання земельних відносин. 9. Необхідним організаційним засобом розширеного відтворення земельних ресурсів є завершення земельної реформи. До найголовніших з проблем, які необхідно вирішити, належать: юридична недосконалість процесів роздержавлення та приватизації земель; неефективність організаційних форм використання земельних угідь, насамперед, у сільському господарстві; нераціональний механізм отримання пільгових кредитів та субсидій для розвитку ефективних форм господарювання; вкрай низькі темпи розвитку сучасної інфраструктури в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві; незначні обсяги фінансового забезпечення заходів з відтворення та охорони земельних ресурсів області. 10. Важливими напрямами удосконалення бюджетно-податкової політики в сфері землекористування та фінансового забезпечення гармонійного розвитку Українського Закарпаття має бути обґрунтування в цілому екологічної складової податкової системи, яка б стимулювала зменшення антропогенного навантаження на природне середовище, та створення екологічних фінансових фондів. Крім того, у державному бюджеті повинні передбачатись додаткові можливості у фінансуванні заходів щодо подолання наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. При цьому механізм державного бюджетного фінансування має фінансово забезпечити відповідні комплексні програми із стабілізації економічного та соціального розвитку регіонів з кризовою соціально-екологічною ситуацією. |
