У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової задачі щодо розробки теоретико-методологічних і практичних засад розвитку процесів і механізмів екологізації підприємництва в умовах трансформації економіки. За результатами дисертаційного дослідження сформульовано висновки, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети: 1. Обґрунтовано доцільність активізації процесів екологізації підприємництва в умовах трансформації економіки. Екологізація підприємництва є важливим економічним процесом, який спроможний створити передумови збалансованого розвитку суспільства, раціонального використання його природно-ресурсного потенціалу. Сприяючи розвитку підприємництва та залучаючи його до процесів екологізації, слід враховувати багатофункціональність, синергічність його дії та впливу на результати соціально-економічної ефективності. Адже в самій природі підприємництва закладено моральні й матеріальні стимули до його самоорганізації та генерації нових ідей. Екологізація підприємництва – вид підприємницької діяльності, функціонування і розвиток якого становить систему узгодження соціально-економічних та екологічних інтересів його суб’єктів з метою: продукування конкурентоспроможної та екологічно безпечної продукції (послуг), раціонального використання й ефективного відтворення природних і енергетичних ресурсів, впровадження інноваційних технологій природокористування для досягнення соціально-економічного ефекту та справедливості життєзабезпечення сучасних і прийдешніх поколінь. Доведено, що екологізація підприємництва як динамічний процес у своєму розвитку набуватиме масштабності та охоплення всіх сфер економіки, змінюючи таким чином середовище життя людства, умови забезпечення його існування. 2. Встановлено, що в контексті еволюції економічної думки, процес екологізації підприємництва є багатоаспектним явищем, що передбачає врахування інформації, яка збережена в генетичному досвіді народів і націй про впорядкованість господарсько-економічного життя за складеними віками принципами і ритмами енергетики середовища в певному суспільстві. Цей досвід є підтвердженням давності винайдення людством механізмів збалансованого відтворення і примноження природно-ресурсних, екологічних, матеріальних і духовних цінностей. 3. Визначено необхідність переосмислення сутності екологізації підприємництва з врахуванням ряду принципів методології наукового пізнання цього явища, а саме: історизму, системності, суспільної доцільності, адаптації, стійкості розвитку і екологічної безпеки. Комплексний підхід у застосуванні таких принципів має забезпечити: розв’язання суперечностей між економічною та екологічною доцільністю реалізації підприємницької ініціативи; реалізацію видів і напрямів екологізації підприємництва; врахування дії синергічного ефекту розвитку соціально-економічних і природних явищ у процесі екологізації підприємництва. 4. Розкрито сутність процесів екологізації підприємництва з урахуванням засад збалансованого розвитку, що передбачає особливий економічний розвиток, який забезпечує задоволення всебічних потреб нинішнього покоління без завдання шкоди можливостям прийдешніх поколінь забезпечити потреби з урахуванням життєдайних надбань світової і національної культури. У цьому контексті головним завданням екологізації підприємництва є створення моделі відповідного балансу між прибутком, збереженням довкілля та соціально-економічною справедливістю в розвитку суспільства. 5. Виявлено та класифіковано суперечності процесу екологізації підприємництва через існуючі взаємозв’язки, взаємозалежності їх напрямів розвитку, рівнів і масштабів охоплення, справедливості узгодження інтересів та синергетичних ефектів прояву. Доведено, що чим більше суспільство перетворює природу в процесі економічної діяльності, тим вищого рівня розвитку сягають його продуктивні сили і водночас складнішими та суперечливими стають взаємовідносини з навколишнім середовищем. Природа протистоїть суспільству як своєрідна система зі своїми законами, екологічними зв’язками, здатністю до самовідновлення та саморозвитку. Адже історія людства засвідчує, що технологічні революції завжди були реакцією на виникнення екологічних криз. 6. Визначено особливості впливу глобалізації на процеси екологізації підприємництва. Глобалізація розширила масштаби економічних відносин, але водночас спричинила істотні загрози, зумовлюючи розмежування країн на “цивілізаційний центр” та “периферійну зону”, поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному, екологічному і науково-технічному розвитку. Існуюча модель світової економіки констатує розширення масштабів еколого-економічної експансії у вигляді: екологічного месіанства, екологічного сепаратизму, екологічного неоколоніалізму, екологічного протекціонізму, екологічного тероризму. Це дає підстави стверджувати про загострення конфліктів у світовому економічному просторі щодо використання природних ресурсів і розподілу еколого-економічних благ. Тому процес екологізації підприємництва постає стратегічним напрямом у зменшенні напруги в міжнародних економічних відносинах. 7. Узагальнено наукові підходи, які визначають вплив НТП на екологізацію підприємництва. Доведено, що НТП є історично закономірним, але неоднозначним явищем у поступі суспільства, який виступає і генератором, і каталізатором екологічних проблем. Відтак сучасна світова економіка активно формує нову парадигму НТП, яка впливає на процес екологізації підприємництва. Обґрунтовано необхідність екологізації підприємництва з урахуванням НТП, що передбачає не лише вибір і оцінку критеріїв власної успішності, прибутковості, але й пошук прогресивно-екологічних форм їх створення та реалізації. 8. Доведено необхідність вивчення механізмів набуття рівня конкурентоспроможності країни з урахуванням специфіки національного еколого-економічного розвитку. Адже вплив екологічного чинника на конкурентоспроможність України є недостатньо дослідженими з огляду визначення пріоритетів його використання у сфері екологізації підприємництва. У практиці екологізації підприємництва є доцільним використовувати індикатори “сталого розвитку” відповідно до міжнародних рейтингів за індексами: зростання конкурентоспроможності; економічної свободи; розвитку людського потенціалу; екологічної сталості; екологічних досягнень, які характеризують ступінь відповідності функціонування національних господарств певним принципам і пріоритетам. 9. Визначено особливості впливу економіко-культурних чинників на процес екологізації підприємництва з урахуванням національної самобутності та потенціалу еколого-економічної адаптованості суспільства. Доведено, що екологічна культура може бути сформована виключно через систему ціннісних орієнтацій суспільства за умов духовно-інформаційної мобільності, яка відображає певну історично-ментальну спадковість (стійкість) щодо прогресивності розвитку. Тобто кожному культурно-історичному типу властиве переважання певних сфер економічної та екологічної діяльності. 10. Аргументовано, що в Україні сформувалася специфічна модель економіки з особливими механізмами саморозвитку та інноваційно-інвестиційної інерції у сфері екологізації підприємництва. Такий стан справ пояснюється: недосконалістю інституційної системи організації та фінансування наукової діяльності; відсутністю державних механізмів залучення підприємництва до створення інновацій спільно з іноземними інвесторами; відсутністю умов для ефективного механізму трансферу екотехнологій. Це спричинило продукування переважно енергоємної та неконкурентоспроможної вітчизняної продукції. У зв’язку з цим потрібно посилити взаємодію держави, науки та підприємництва з метою комерціалізації екологічних інновацій та розвитку екологічних інвестицій. 11. Визначено роль мотиваційно-стимулюючого механізму в забезпеченні екологізації підприємництва. Доведено, що суб’єкти екологізації підприємництва мають враховувати нерівнозначність і змінність екологічних мотивацій та екологічних інтересів у суспільстві. Тому компонентами системи відтворення таких мотивацій мають бути такі підсистеми: моніторингова, аналітична, генеруюча, реалізуюча. Дієвість та взаємодія цих підсистем визначається: створенням інфраструктури екологізації підприємництва; формуванням соціально-екологічного та економічного партнерства між органами влади та підприємництвом; впровадженням сприятливих правових умов екологізації підприємництва; престижністю формування попиту та пропозиції на екологічні товари (послуги); функціонуванням спеціальних фондів стимулювання процесів екологізації підприємництва; удосконаленням сфери екоменеджменту та екомаркетингу; популяризацією освіти та просвітництва у сфері екологізації підприємництва. 12. Досліджено особливості державно-регулятивного механізму екологізації підприємництва в Україні, що засвідчило необхідність удосконалення правового, фінансово-економічного, організаційного та інформаційного забезпечення. Реформування цієї сфери має забезпечити: структурну перебудову національного виробництва та екологізацію підприємництва, створення експортної еколого-орієнтованої спеціалізації, раціоналізацію структури споживання, мінімізацію екологічного ризику. Гармонізація національного природоохоронного законодавство та адаптація його до вимоги міжнародних екологічних стандартів має відбуватися через запровадження спільної екологічної політики на принципах: “забруднювач платить”, “екологічна передбачливість”, “пріоритетність екологічної безпеки”, “гарантування екологічно безпечного середовища проживання людини”, “екологічна відповідальність”. 13. Вивчено досвід зарубіжних країн щодо забезпечення екологізації підприємництва, який засвідчив прогресивність і перспективність розвитку ринку екологічної індустрії, яка характеризується багатогалузевою сферою функціонування, де забезпечується не лише екологічний, але й значний економічний ефект. Тому активізація входження на світовий ринок екологічної індустрії забезпечує стратегічні переваги та лідерство, високий рівень конкурентоспроможності, ефективність і прибутковість для суб’єктів екологізації підприємництва та його захищеність від іноземної конкуренції. Враховуючи різні підходи до змісту екологізації підприємництва й можливостей його реалізації в економічно розвинених країнах світу і країнах, що розвиваються, визначено фінансові, технічні й технологічні переваги перших порівняно з другими. Екологічні проблеми все частіше стають пріоритетними та об’єднуючими у формуванні: міжнародної підприємницької кооперації та виробництва екологічних технологій, техніки, товарів, послуг; міжнародної мережі глобального еколого-економічного моніторингу; міжнародного співробітництва в ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф; міжнародної координації природоохоронних заходів і програм. |
