Проведене дослідження виявило наявність саме двох смислових значень феномена контркультури. По-перше, контркультура – це випестуваний масовими молодіжно-студентськими рухами провідних країн Заходу другої половини XX ст. соціокультурний феномен, що ознаменував собою тридцятирічний (50 – 80-ті роки XX ст.) етап інтенсивного духовно-практичного пошуку, пов'язаного із становленням глобального коеволюційного світогляду екологічного гуманізму і формуючими його постматеріальними цінностями (екологічний імператив), орієнтованими на новий, „любовно-творчий” за своїм відношенням до природи, тип особистості – Homo Globalis. По-друге, контркультура може бути представлена як універсальний феномен, тобто діалектичний механізм ціннісно-світоглядних новацій, що знаменує собою доленосні моменти культурно-історичного розвитку людства і стимулює інтенсивний духовно-практичний пошук оптимальних перспектив його подальшого здійснення. Розглядаючи контркультуру як універсальний феномен, можна репрезентувати історичну динаміку культури у вигляді культурно-контркультурної діалектики, в контексті якої пануючому типу культури відводиться роль стабілізуючого або синхронічного чинника, а контркультурі – роль динамічно-оновлюючого, тобто діахронічного чинника, з яким пов'язані всі культурні інновації, і перш за все аксіологічні. При цьому динамічно-оновлюючий потенціал контркультури втілює собою історичний хід соціокультурних змін, а стабілізуючий чинник культури – адаптацію позитивних підсумків контркультурних інновацій. З часом цей креативний діалектичний механізм оновлення культури знову відтворює себе в історії. І найсприйнятливішою до контркультурних інновацій виявляється, перш за все, молоде покоління через обумовлені молодіжною свідомістю особливості нонконформістського світосприймання і діяльності відповідно до нього. Основні положення і результати дослідження можуть бути представлені у вигляді базових положень філософської – екзистенційно-феноменологічної концепції антропології культури: походження людини як Homo Sapiens було пов'язано з коеволюційним континуумом зменшення інстинктивної детермінації поведінкових реакцій і відповідно зростанню само-детермінації своєї життєдіяльності на основі розуму; екзистенціальне самовизначення людини в світі максимально актуалізує принципово нові інтенціональні якості її природи, серед яких виділено експліцитні ціннісно-світоглядні орієнтири свідомості, біофільску любов до життя, самотрансценденцію іманентного потенціалу; саме ці якості природи людини виражають її креативне прагнення до відтворення нової гармонії між нею як Homo Sapiens і природою, що випестувала її „до життя”; продуктивна тотальність людського буття в світі конституюється як універсальний антропологічний феномен культури; історична динаміка культури репрезентує собою креативний процес розвитку людини як родової істоти і розгортається в контексті глобально-континуальної системи корелятивних зв'язків „людина-природа”, актуалізуючи тим самим її становлення і коеволюційний розвиток; історична динаміка культури як об'єктивування ціннісно-орієнтованого праксеологічного способу відношення людини до природи характеризується феноменологічними стадіями (історичними етапами) актуалізації еволюційно-історичного процесу розвитку континуальної системи корелятивних зв'язків „людина-природа”, що конституюються на основі аксіологічних орієнтирів людської життєдіяльності в світі і які можна репрезентувати як адаптаційну (космоцентристську), активістські-експлуатаційну (антропоцентристську) і активістські-коеволюційну (антропокосмічну) стадію, адекватну епосі НТП і глобальних проблем сучасності; історичний прогрес культури, який зумовив досягнення людиною месіанської креативної здатності глобально-антропогенного впливу на природу, чітко позначив невід'ємну від екологічного імперативу любові до життя, тобто життєствердження, пасіонарну перспективу буття людини в світі; досягнення коеволюційного етапу культурно-історичного прогресу, передвістям якого виступив інтернаціональний молодіжний рух контркультури, може розглядатися як магістральна перспектива розвитку феномену людини, що характеризує універсальну історичність людського буття в світі, тобто культуру як універсальний антропологічний феномен; коеволюційний, або антропокосмічний, етап культурно-історичного розвитку людства передбачає становлення і розповсюдження глобального світогляду екологічного гуманізму, суб'єктом якого повинен стати новий коеволюційний, або „любовно-творчий” за своїм відношенням до природи, тип особистості, тобто той самий тип особистості, який з урахуванням глобалізації антропогенного впливу в результаті месіанських досягнень НТП можна назвати Homo Globalis – „людина всесвітня”; коеволюційний тип особистості – Homo Globalis – як осереддя культурно-історичної повноцінності людського буття в світі повинен виступити головним засобом і головною, тобто магістральною цінністю якісно нової – екологічної або глобально-коеволюційної, модальності розвитку світової мета-культури; чітко позначена інтернаціональним молодіжним рухом контркультури екологічна або коеволюційна модальність культури предстає саме як безальтернативна перспектива подальшого розвитку людства епохи НТП і глобальних проблем сучасності, які мають антропологічні джерела. |