1. Класифікація ринку соняшнику та продукції його переробки має ґрунтуватися на дотриманні таких принципів його розвитку: територіальної ознаки й масштабів; механізму функціонування; рівня ємності (насиченості); ринкового середовища, конкуренції; організації ринкової інфраструктури; характеру й рівня попиту та пропозиції; взаємодії суб’єктів; відповідності чинному законодавству; політико-адміністративних ознак; зрілості ринкових відносин; задоволення потреб; відповідності характеру та обсягам продажів; обороту об’єктів купівлі-продажу; механізму взаємодії продавців і покупців. 2. Термін “регіональний ринок” є комплексним, оскільки поєднує характерні особливості понять “регіон” і “ринок”. Він має враховувати та відображати всі сторони стану регіону та ситуації на ринку. Ця специфіка дає змогу подати “регіональний ринок” як сукупність соціально-економічних процесів і відносин у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання товару під впливом факторів обмеження розвитку території. 3. Формування ринку соняшнику відбувається залежно від попиту та пропозиції на насіння, співвідношення між якими визначається рівнем цін. Попит на насіння соняшнику репрезентований на регіональному ринку підприємствами переробної галузі та операторами ринку (трейдерами). Величина сукупного попиту на соняшник є результатом суми всіх можливих потреб покупців. У цілому склалася тенденція до зростання цін, що пов’язано частково з подорожчанням матеріально-технічних ресурсів та підвищенням собівартості за рахунок орендної плати, яка у витратах на виробництво соняшнику становить 20 – 25 % від загальних витрат. У свою чергу на рівень цін олії соняшникової впливають коливання цін на сировину. 4. Соняшник є тією культурою, яка чутливо реагує на технологічні операції та вологість ґрунту. Його врожайність в області відзначається нестабільністю по роках. Причина полягає, перш за все, у ненауковому підході до вирощування соняшнику, коли не повністю враховуються погодні особливості, не дотримується агротехніка, використовується неякісний посівний матеріал (переважно сорти 2, 3 репродукції). Динаміка врожайності соняшнику в 90-х роках за категоріями господарств свідчить про занадто малий її рівень у фермерських господарствах та високий - в особистих підсобних господарствах громадян. 5. Починаючи з 1992 року, відбувається значний перерозподіл структури виробництва соняшнику в області. Поступово скорочується виробництво у громадському секторі, а зростає – у приватному. Однак, розміщення соняшнику в сівозмінах не відповідає рекомендованим науково обґрунтованим структурам посівів. Динаміка підживлення земель мінералоорганікою за період 1990 - 2002 рр. вказує на значне скорочення використання добрив. Висока питома вага сортових посівів не свідчить про ефективний напрямок вирощування цієї культури. Серед усіх сортових посівів у країні районованими було засіяно лише 57,8 %, в області - 53,9 % площі. За період 1994 - 2001 рр. в Україні скоротилася питома вага сортових та районованих посівів у загальній площі соняшнику відповідно на 1,5 і 10,9 процентні пункти. Майже на третині площ (33,6 %) було проведено посіви соняшнику сортами, вилученими з Державного Реєстру сортів рослин України, а на третині – сортами, які використовуються менше п’яти років. 6. Визначено райони раціонального розміщення посівів соняшнику в регіоні на підставі методу сукупного балу. Найбільш сприятливі умови для вирощування соняшнику – в Оріхівському та Кам’янсько-Дніпровському районах; хороші – в Куйбишевському, Новомиколаєвському, Запорізькому та Вільнянському; задовільні – у Розівському, Пологівському, Гуляйпільському та Михайлівському; незадовільні – у решті інших. 7. Запорізька область посідає особливе місце в розвитку олійно-жирового виробництва через велику сировинну забезпеченість та найбільшу переробну потужність (668,4 тис. т за рік) України. Однак, становлячи близько 25 % від промислової потужності України, регіон виробив у 2002 р. лише 16,1 % рослинної олії. Дрібна переробка поступово скорочується й на 2002 р. сягала лише 4,5 тис. т, що в 4,2 рази менше, ніж у 1995 р. Основною причиною є старе низькотехнологічне обладнання олійниць. Простежується тенденція до скорочення та згортання власної переробки в господарствах, тому що вихід олії (42-45 %) та її якість на переробних заводах є значно вищою. 8. Незначні наявні капітали олійно-жирових підприємств не дають їм змоги бути повноправними конкурентами на ринку та вимагають або виступати допоміжною ланкою у виробництві, або працювати на давальницьких умовах. Переробка давальницької сировини є менш прибутковою й не передбачає великих варіацій, пов’язаних зі змінами кон’юнктури ринку. Навіть новий виток розвитку олійно-продуктовому підкомплексу після введення мита у вересні 1999 р. на експорт насіння соняшнику ще не забезпечив суттєвого покращення фінансового становища підприємств, хоча дав можливість йому як одній з перших серед галузей АПК досягти виробничих рівнів 1990 р. Значні переробні потужності олійно-жирових підприємств області потребують першочергового вирішення завдань стабільного та максимального їх завантаження сировиною, оскільки воно буде визначати ефективність використання обладнання та ресурсів. 9. Запорізький ринок соняшнику характеризується напруженою ринковою кон’юнктурою, оскільки в регіоні діє потужна недозавантажена переробна база. Структура реалізації олійної сировини протягом 1990 – 2001 рр. кардинально змінилася. До 1994 року переважна частина насіння реалізовувалась заготівельним організаціям, у 1994 - 2000 рр. – за бартерними угодами, а в 2001 р. – комерційним структурам. Тобто основна частина продукції продається за позабіржовими каналами внутрішнього ринку. Продаж заготівельним організаціям поступово зникає, оскільки була скасована закупівля соняшнику за державними контрактами. Значна промислова його переробка на спеціалізованих олійно-жирових комбінатах області усуває сільгоспвиробників від активного впливу на кон’юнктуру ринку олії. Їх продукція переважно йде на власні потреби та продається власникам орендованих паїв. 10. У сучасних умовах для подальшого розвитку олійно-продуктового підкомплексу України необхідно: змінити порядок оподаткування заготівельних та переробних підприємств за підсумками виробничого сезону; запровадити систему диференційованого оподаткування в залежності від глибини переробки; забезпечити своєчасне повернення ПДВ експортерам олії; надавати пільгові кредити для вирощування соняшнику за умови високої врожайності. 11. Особливе значення в досягненні високої врожайності соняшнику належить науково обґрунтованому чергуванню цієї культури в сівозміні. Слід вирощувати лише високогібридне насіння з рівнем гібридності понад 98 %, що забезпечить до 8,2 ц/га збільшення врожайності. Надавати перевагу гібридам перед сортами, оскільки їх урожайність і стійкість є вищою в 1,1-1,5 рази. Вирощувати переважно ті сорти та гібриди, які рекомендуються до використання в конкретних умовах Степу й занесені до Державного Реєстру сортів рослин України. Соняшник необхідно висівати впродовж рекомендованих строків із заданою густотою. Впроваджувати раціональне поєднання сортового і гібридного складу в структуру посівів соняшнику за різними групами стиглості, що дозволить вирішити проблему пікових навантажень на сільськогосподарську техніку, а також забезпечення більш раннього та рівномірного надходження сировини на ринок. Підвищити економічну ефективність вирощування соняшнику дає змогу інкрустація насіння перед посівом, яка покращує обмін речовин та збагачує елементами живлення насіння, підсилює пристосувальні функції проростків та їх дієздатність, захищає від хвороб і шкідників, а також надає можливість без негативних наслідків застосовувати ранні або пізні строки посіву. 12. З метою підвищення ефективності виробництва соняшнику, беручи до уваги наші рекомендації, було створено обслуговуючий сільськогосподарський кооператив зі спільної доробки, переробки та реалізації насіння на базі пайового майна комбікормового заводу. Формування великих партій та підвищення рівня спеціалізації виробництва вказаних послуг, концентрації і цілісного використання ресурсів дає змогу знизити вартість технологічних операцій післязбиральної доробки товарного насіння. Послуги доробки 150 т насіння в обслуговуючому кооперативі будуть нижчими від вартості цієї операції у Вільнянському ВАТ “КХП” і СВК “Вільнянськ” відповідно на 267,32 тис. грн. і 111,655 тис. грн. |
