Результатом дослідження є теоретичне узагальнення й новий підхід у розв’язанні науково-практичної задачі ефективного використання землі в аграрних підприємствах, що дає підстави зробити наступні висновки: 1. Сучасна економічна наука знаходиться на стадії дискусії стосовно визначення економічної ефективності використання сільськогосподарських угідь. Курс держави щодо напряму розвитку економіки агропромислового комплексу свідчить про необхідність сучасних організаційно-економічних підходів у плані ефективного використання землі через утворення нових організаційних формувань. Саме останні можуть створити ту ланку підприємців, діяльність яких не зашкодить самій землі й водночас задовольнить потреби населення в сільськогосподарській продукції. Формування нових земельних відносин вимагає зміни й уточнення теорії землеробства, оновлення стратегії практичних позицій. 2. Результати досліджень свідчать, що збільшення грошових й трудових витрат на одиницю сільськогосподарських угідь у регіоні не завжди забезпечує адекватного підвищення їх прибутковості та зниження собівартості виробленої продукції. Найбільший вплив на отримання високих фінансових результатів діяльності на землі (36,4 %) справляє якість останньої. 3. Результати розрахунків статистико-математичних моделей свідчать, що в досліджуваному регіоні зі збільшенням середньорічних витрат на 1 гектар сільськогосподарських угідь у середньому на 1 грн. прибуток на одиницю площі зростає у середньому на 0,53 гривні; збільшення розораності сільськогосподарських угідь на 1 відсоток зумовлює підвищення прибутку на 6,25 гривні; збільшення вартості основних виробничих фондів на 1 гектар зумовлює зростання прибутку на 0,08 гривні. Розрахована величина коефіцієнта множинної кореляції 0,848 свідчить про досить сильний зв’язок показника прибутковості гектара з досліджуваними факторами. Зазначені відмінності в розмірі названих вище чинників зумовлені багатьма причинами. Серед основних можна виділити недосконалість господарювання та виробничої структури (у багатьох підприємствах тваринництво поступово втрачає – або вже втратило – своє провідне значення). Допоки що не враховуються пріоритети: господарювання особистих селянських господарств; раціонально організованого землекористування; місце розташування земельних ділянок тощо. 4. Стан сільськогосподарських угідь свідчить, що їх рівень не відповідає сучасним вимогам, потребуючи невідкладних заходів поліпшення якісного стану та підвищення родючості. Проведені розрахунки доводять, що з 2005 року якісні показники сільськогосподарських угідь погіршуються: саме в досліджуваних районах якість землі в балах знизилася, в середньому, від 70 до 63. Мають місце й такі негативні фактори, як засоленість і пере зволоженість,їх питома вага в загальній площі земельних угідь складає, відповідно, 9,3 та 6,2 відсотка. Для реалізації виробничого потенціалу галузі необхідно задіяти всі резерви зростання рівня продуктивності сільськогосподарських угідь. 5. Результати досліджень свідчать, що економічна ефективність використання землі в аграрних підприємствах Полтавського регіону пролягає через урожайність, продуктивність праці і прибутковість використаної одиниці площі. Однак збільшення матеріально-грошових і трудових витрат на одиницю земельної площі не завжди забезпечує адекватне підвищення рівня ефективності виробництва. Досліджувані фактори (зростання їх рівнів) не лише сприяють підвищенню урожайності зернових культур, але й зумовлюють збільшення рівня витрат виробництва на одиницю продукції, хоча врешті одиниця земельної площі дає найбільший прибуток у тих підприємствах, які характеризуються найвищими показниками інтенсивності матеріальних вкладень. Результати комбінаційних статистичних групувань орієнтують на ефективність додаткових матеріальних вкладень на одиницю земельної площі та обмеження показників її трудоємності. 6. Необхідність скорочення споживання традиційних енергоресурсів (зокрема, дизельного палива) – одна з найбільш актуальних і складних проблем. Систематичне зростання вартості енергоресурсів ставить на межу виживання окремі галузі народного господарства, що змушує терміново шукати альтернативні джерела енергії з місцевих видів палива, таких, як біомаса, (остання здатна забезпечити 46,9 % відновлювальних енергетичних ресурсів). Розроблений у дослідженні коефіцієнт доцільності (КД) дозволяє стверджувати про виправданість застосування суміші дизельного пального (ДП) і біодизеля (БД) у співвідношенні 70:30, що забезпечує досягнення низької собівартості біодизеля на рівні високих закупівельних цін дизельного пального. При доочищенні біодизеля можна використовувати суміш палива 50:50. Це матиме більший економічний ефект, що спрямований на інтеграцію „енергетичного землеробства” в систему нових організаційних агроформувань. 7. Із метою виявлення напрямів підвищення ефективного використання сільськогосподарських земель у сучасних умовах господарювання в дисертаційній роботі проведено дослідження механізму дії новітніх технологій щодо земельних питань та їх регулювання на державному рівні. Досліджений напрямок альтернативного використання землі має чималі перспективи щодо впровадження всіма господарствами й дозволяє вирішити питання ефективного використання низькопродуктивних земель, зокрема, освоєння енергії відновлювальних джерел забезпечить здешевлення енергетичних ресурсів й підвищення зацікавленості до земельних угідь низької якості та віддачі через показник прибутковості з одиниці площі в 1,5 рази і більше. 8. Результати досліджень орієнтують на основні напрямки першочергового вирішення питань підвищення ефективного використання землі, а саме: - необхідно підготувати й впровадити галузеві схеми збереження і відтворення земельних ресурсів від деградації та забруднення з поступовим перенесенням центру ваги на відповідальність за вирішення цих питань на місцеві органи влади; - розробити і реалізувати короткострокові, середньострокові та перспективні програми удосконалення землекористування, відновлення й збереження корисних властивостей земель різного цільового призначення і функціонування; - створити систему моніторингу стану земельних ресурсів та спрогнозувати соціально-економічні наслідки її змін. 9. Ефективне використання земельних ресурсів та підвищення їх родючості можливе лише завдяки комплексності агроекономічних заходів, єдності діяльності товаровиробників й органів державного самоврядування. Нові підходи до проблеми ресурсозбереження та раціоналізації природокористування вимагають удосконалення системи його управління. Це зумовлено низкою причин, а саме: переходом до ринкової економіки; зародженням і співіснуванням різних форм власності з пред’явленням ними своїх прав на частку природно-ресурсного потенціалу; заміною функції адміністративної системи охорони природи на взаємовигідність як для природи, так і для сільського господарства. | 