У результаті дисертаційного дослідження автором сформульовано такі основні висновки. Проблематика, пов’язана із джерелами права як категорією загальної теорії права, залишається не до кінця дослідженою. Складнощі з визначенням джерел права не в останню чергу пов’язані з відсутністю чітких критеріїв, сукупність яких надала б можливість визначити джерела права. Пропонована в дисертації сукупність критеріїв, на думку автора, є достатньою для однозначного і чіткого виділення джерела права. Указані критерії є своєрідною відправною точкою дослідження. Залежно від особливостей конкретної системи права вони можуть видозмінюватися з урахуванням специфіки правової системи, що аналізується. Виходячи з відмінностей міжнародного права від права національного за низкою важливих чинників, а також приймаючи до уваги те, що в міжнародному праві держава не лише бере участь у формуванні міжнародно-правових норм, але є також суб’єктом права, вимоги загальнообов’язковості і визнання державою статусу “джерело права” зливаються в один критерій, який в літературі отримав назву “персоніфіковано обов’язкова нормативність”. При наявності чітких критеріїв визначення джерела права слід відмовитися від необґрунтованого поділу джерел права (у тому числі й права міжнародного) на основні, допоміжні, додаткові тощо. Такий поділ є наслідком невпевненості щодо того, чи потрібно відносити те чи інше правове явище до джерел права. Слід визнати, що не існує остаточного переліку джерел міжнародного права. Суб’єкти на свій розсуд можуть не лише формувати міжнародно-правові норми, але й упроваджувати форму існування цих норм, тобто джерела міжнародного права. Джерелами міжнародного права ми вважаємо: - міжнародний договір; - міжнародно-правовий звичай; - загальні принципи права; - основні принципи сучасного міжнародного права. Необхідно зазначити, що кожне з вказаних джерел міжнародного права володіє низкою специфічних рис, властивих саме цьому джерелу. Однак усі вони відповідають запропонованим нами критеріям. Право Європейського Союзу є автономною системою права, відмінною як від міжнародного, так і від національного права, перш за все через наявність у своєму складі специфічного права Європейських Співтовариств. Незважаючи на те, що право цієї міжнародної організації сягає коренями в міжнародне право, у процесі подальшого розвитку право Європейського Союзу набуло автономного характеру і має низку відмінностей від права міжнародного. Через ці відмінності видозмінюються і критерії, що використовуються для виокремлення джерела права Європейського Союзу. Слід підкреслити, що обов’язковою умовою віднесення до джерел права Європейського Союзу є наявність норм саме інтеграційного права Європейського Союзу. Крім того, право Європейського Союзу допускає можливість існування джерел права, обов’язкових лише для окремих категорій суб’єктів. Із цим фактом пов’язані особливості критерію обов’язковості. Важливою особливістю джерел права Європейського Союзу є й те, що існування того чи іншого типу джерел права повинно ґрунтуватись на міжнародному праві або установчих договорах. Джерелами права Європейського Союзу ми вважаємо: міжнародний договір; міжнародно-правовий звичай, сформований у процесі європейської інтеграції; регламенти і директиви як акти органів Європейського Союзу, що приймаються в рамках Європейських Співтовариств; загальні принципи права Європейського Союзу; прецедентне право Суду Європейських Співтовариств. Система джерел права Європейського Союзу складається із сукупності джерел права Європейських Співтовариств та джерел, сформованих у рамках двох інших опор Європейського Союзу. Слід підкреслити, що однією із головних особливостей системи джерел права Європейського Союзу є наявність достатньо жорсткої внутрішньої ієрархії. Саме наявність внутрішньої ієрархії є відмітною особливістю даної системи у порівнянні з міжнародним правом, в якому ієрархія джерел права відсутня. У системі джерел права Європейського Союзу дисертант виділяє чотири ієрархічні рівні. Необхідно підкреслити, що в рамках Європейського Союзу більшість джерел права мають унікальні особливості, які відрізняють їх від джерел міжнародного публічного права. Це особливо помітно на прикладі договору і звичаю. Регламенти та директиви є унікальними у світовій практиці джерелами права, що виражають наднаціональність права Європейських Співтовариств, які входять до складу Європейського Союзу. На відміну від рішень міжнародних організацій, ці нормативно-правові акти є джерелами права перш за все тому, що внаслідок особливостей права Європейських Співтовариств вони містять норми права цього інтеграційного об’єднання, які мають усі необхідні якості: регулятивність, нормативність і обов’язковість. Слід зауважити, що загальні принципи права Європейського Союзу являють собою особливу групу принципів, що відрізняється від загальних принципів права та основних принципів сучасного міжнародного права. Ця відмінність полягає у тому, що ці принципи складають основу правопорядку Європейського Союзу. При цьому очевидним є той факт, що не всі загальні принципи права чи основні принципи сучасного міжнародного права відповідають правопорядку Європейського Союзу. Деякі принципи можуть водночас входити у дві чи у всі три із вказаних груп принципів, але це ні в якому разі не впливає на виділення загальних принципів права Європейського Союзу в окрему групу принципів, відмінних від двох інших згаданих груп. Прецедентне право Суду Європейських Співтовариств, на відміну від рішень міжнародних судових органів, виступає джерелом права Європейського Союзу внаслідок особливого місця в системі органів даного інтеграційного об’єднання, перш за все на ранніх етапах його розвитку. Рамочний характер установчих договорів і широкі повноваження, отримані Судом Європейських Співтовариств, стали основою для судової правотворчої діяльності. Багато норм і принципів, що складають основу сучасного правопорядку Європейських Співтовариств, були сформульовані Судом ЄС і знайшли відображення в його рішеннях. З урахуваннях проекту Договору про запровадження Конституції для Європи слід визнати, що основними тенденціями розвитку системи джерел права Європейського Союзу є: посилення ролі писаного права; підвищення рівня формалізації та уніфікації; прагнення зменшити роль судових органів у правотворчій діяльності; намагання наблизитися до внутрішньодержавної моделі. | 