У висновках сформульовано наведені нижче найважливіші наукові і практичні результати, здобуті в ході дослідження правових засад діяльності дитячого будинку сімейного типу: дитячий будинок сімейного типу не є сім’єю, але не є він і юридичною особою. Через це батьки-вихователі і орган опіки та піклування повинні розглядатися як самостійні та рівні суб’єкти всіх правовідносин, що виникають під час створення і діяльності дитячого будинку сімейного типу; незважаючи на те, що теорію комплексних договорів було розроблено відносно господарських договорів, вона може бути застосована і до договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, змістом якого, перш за все, є обов’язок батьків-вихователів немайнового характеру, тобто обов’язок виховувати дітей, позбавлених батьківського піклування; особливістю майнових правовідносин, що складаються в дитячому будинку сімейного типу, є велика кількість об’єктів цих правовідносин, які можна розподілити на дві групи: 1) об’єкти, правовий режим яких не змінюється зі створенням дитячого будинку сімейного типу; 2) об’єкти, правовий режим яких змінюється зі створенням дитячого будинку сімейного типу. Наукове значення такого поділу полягає в чіткому розмежуванні правових режимів майна вихованців дитячого будинку сімейного типу і батьків-вихователів; лише деякі з батьківських прав і обов’язків покладаються на батьків-вихователів, оскільки особисті немайнові права батьків-вихователів є похідними від батьківських, і батьки-вихователі не можуть мати той же обсяг прав і обов’язків щодо дитини, який мають її рідні батьки, виходячи з правової природи батьківських прав та обов’язків. До прав і обов’язків, що покладаються на батьків-вихователів відносяться: обов’язок виховувати, переданих їм дітей, обов’язок забрати дитину з закладу охорони здоров’я, право на визначення їх місця проживання. Батьки-вихователі також є законними представниками вихованців дитячого будинку сімейного типу і захисниками їх інтересів; особливістю цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу є те, що основним її видом виступає позадоговірна відповідальність за заподіяння шкоди життю і здоров’ю вихованців унаслідок неналежного здійснення або нездійснення свого обов’язку щодо виховання цих дітей, незважаючи на те, що цей обов’язок передбачений договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; умовами договірної відповідальності батьків-вихователів є їх вина і протиправна поведінка при відсутності шкоди, заподіяної кредиторові за договором; формами цивільно-правової відповідальності є заходи як майнового характеру (відшкодування шкоди), так і адміністративного характеру (посилення контролю за проживанням і вихованням дітей у дитячому будинку сімейного типу, використанням батьками-вихователями коштів, що виділяються органом опіки та піклування на утримання вихованців, а також припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу); унаслідок того, що підставою виникнення більшості правовідносин під час діяльності дитячого будинку сімейного типу є договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, припинення правовідносин, пов’язаних із діяльністю дитячого будинку сімейного типу, може здійснюватися на загальних підставах, передбачених главою 50 Цивільного кодексу України. Дисертантом також запропоновано рекомендації щодо подальшого удосконалення правового регулювання тих правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу. Зокрема, пропонується внести зміни в Сімейний кодекс та Положення про дитячий будинок сімейного типу. |