Анотація до роботи:

Фасоля В.П. Диспансеризація собак службових порід. – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.01 – діагностика і терапія тварин. – Білоцерківський національний аграрний університет, Біла Церква, 2008.

У дисертації наведено показники морфологічного і біохімічного складу крові, що характеризують гемопоез, функціональний стан печінки, нирок, серця, підшлункової залози, фосфорно-кальцієвий обмін у клінічно здорових собак та результати диспансеризації собак у розплідниках. Встановлено, що патологія печінки діагностується у 70 % молодняку і 62 % дорослих собак, мінерального обміну, відповідно, у 23,1 і 59,2 %, нефротичний синдром – 46,7 і 46,3 %, анемія – у 6,7 і 29,1 %.

У більшості службових собак діагностується множинна (поліморбідна) внутрішня патологія. Нами виділені наступні синдроми: гепатоостеодистрофічний (діагностується у 42,3 % дорослих собак), гепаторенальний (32,2 %), гепатоостеоренальний (19,4 %), остеоренальний (6,25 %), гепатоанемічний (20,4 %), нефро-анемічний (2,3 %) і гепатонефроанемічний (9,0 %).

Найбільш інформативними лабораторними показниками для діагностики хвороб собак є наступні: за анемії – вміст гемоглобіну (27,3 % із загальної кількості досліджених), патології печінки – активність аспарагінової (45,2 %) й аланінової (35,0 %) трансфераз, нефропатії – вміст креатиніну (42,3 %), остеодистрофії – загального кальцію (38,4 %).

На підставі одержаних результатів розроблена методика диспансеризації собак службових порід, яка ґрунтується на дворазовому упродовж року повному клінічному дослідженні і лабораторному аналізі крові та щомісячному клінічному огляді поголів’я спеціалістами.

1. У дисертації теоретично узагальнені механізми розвитку встановленої множинної внутрішньої патології у собак службових порід та експериментально обґрунтовані методи її лабораторної діагностики на основі вивчення функ-ціонального стану печінки, нирок, серцево-судинної системи, підшлункової залози, фосфорно-кальцієвого обміну і еритроцитопоезу, що є новим у вирішенні наукової проблеми. Запропонована методика диспансеризації собак службових порід дає можливість своєчасно визначати клінічний статус і стан обміну речовин, виявляти основні хвороби, їх причини, розробляти та впроваджувати перспективні лікувально-профілактичні заходи.

2. На підставі аналізу 3777 хворих собак, зареєстрованих у лікарнях ветеринарної медицини м. Житомир, установлено, що частка внутрішніх хвороб складає 19,94 %, хірургічних – 41,85, акушерсько-гінекологічних – 4,89, паразитарних – 30,86, інфекційних – 2,45 %. Серед внутрішньої патології найчастіше діагностували ураження органів травлення (63,9 %), рідше – системи дихання (12,6 %) та хвороби, спричинені порушенням обміну речовин (11,5 %). Ураження сечової, серцево-судинної та нервової систем діагностували значно рідше.

3. Аналіз показників гемопоезу у собак службових порід свідчить про динамічне зростання вмісту гемоглобіну з 90–110 г/л у двотижневих цуценят до 110–180 г/л у молодняку 7–18-місячного віку та 145–220 г/л – у дорослих собак, стабільність кількості еритроцитів (5,0–8,0 Т/л) та їх насиченості гемоглобіном у молодняку з 1,5 до 18-місячного віку (18,5–26,0 пг). Еритроцити собак великого об’єму: максимальний – у межах 89–92 мкм³, середній – 70,0±2,26 у дорослих собак і 73,5±1,45 мкм³ – у молодняку 7–18-місячного віку.

4. Білковий обмін характеризується поступовим зростанням умісту загального білка в сироватці крові з 46,0–65,0 г/л – у двотижневих цуценят до 60,0–75,0 – у молодняку 7–18-місячного віку та 61,0–81,8 г/л – у дорослого поголів’я. Найбільше білка в сироватці крові кавказької вівчарки (77,0±1,76 г/л), найменше – у німецької (71,2±0,91 г/л). Вміст альбумінів стабілізується у молодняку 1,5–6-місячного віку (28,6–39,0 г/л; 34,1±0,76) і в старших вікових групах вірогідно не відрізняється. Відносна частка альбумінів у молодняку і дорослих собак стабільна.

5. Білірубіносинтезувальна функція печінки у собак різного віку характеризується поступовим зменшенням максимального рівня загального білірубіну з 6,7 мкмоль/л у цуценят двотижневого віку до 5,0 – у 7–18-місячного молодняку і 4,64 мкмоль/л – у дорослих собак. Кон’югований білірубін у сироватці крові клінічно здорових собак відсутній.

6. Активність індикаторних для печінки ферментів – АСТ і АЛТ у собак різного віку майже не відрізняється. Максимальна активність обох ферментів найбільша у цуценят двотижневого віку – 1,35 і 1,53 ммоль/(годл), найменша – у дорослих собак – 1,20 і 1,30 ммоль/(годл) відповідно. Середня й максимальна активність обох ферментів у ротвейлерів, німецьких і кавказьких вівчарок вірогідно не відрізняється. Активність холестатичного ферменту – гамма-глутамілтранспептидази (ГГТП) у сироватці крові дорослих собак становить 0,02–0,43 мккат/л, б-амілази – 910–1933 од/л.

7. Загальна активність креатинкінази (КК) в сироватці крові собак службових порід становить 38,0–149,0, лактатдегідрогенази (ЛДГ) – 79–195 Од/л, їх кардіоспецифічних ізоферментів (КК-МВ і ЛДГ₁) – 8,3 – 41,3 та 41,0–61,0 Од/л відповідно, а їх частка у загальній активності ензимів складає 32,1±4,24 і 43,0±2,27 %.

8. Вміст сечовини і креатиніну в собак різного віку стабільний: максимальний у молодняку не перевищує 7,2, у дорослих собак – 7,7 ммоль/л, середній – дещо більший у молодняку 7–18-місячного віку (5,5±0,18 ммоль/л) порівняно з двотижневими цуценятами. Максимальний рівень креатиніну не перевищує 140 мкмоль/л. Середній вміст сечовини й креатиніну у дорослих собак різних порід (німецька і кавказька вівчарки та ротвейлери) вірогідно не відрізняється.

9. Вміст загального кальцію у сироватці крові дорослих собак становить 2,25–3,1 ммоль/л, мінімальний рівень неорганічного фосфору в усіх групах був ідентичним (1,26–1,30 ммоль/л), максимальний складав 2,1 ммоль/л.

10. За результатами клінічного дослідження собак службових порід у міжобласному кінологічному циклі і розплідниках м.Житомир найчастіше діагностуються дерматози (34,9 %), патологія фосфорно-кальцієвого обміну (32,0 %), рідше – органів травлення (20,1 %), серця (9,6 %), печінки і сечової системи. Анемія виявлена у 19,6 % собак. Вгодованість 33,5 % собак нижча від середньої.

11. Результати лабораторного дослідження крові є більш інформативними: патологія печінки діагностується у 70 % молодняку і 62 % дорослих собак, мінерального обміну, відповідно, у 23,1 та 59,2, нефротичний синдром – 46,7 і 46,3, анемія – у 6,7 та 29,1 %. З 124 собак розплідників м. Житомир лише у 19 (15,3 %) не виявлено змін показників, що характеризують стан гемопоезу, печінки, нирок, остеодистрофії чи рахіту.

12. У більшості службових собак діагностується множинна (поліморбідна) внутрішня патологія. Нами виділені наступні синдроми: гепатоостеодистрофічний (діагностується у 42,3 % дорослих собак), гепаторенальний (32,2 %), гепатоостеоренальний (19,4 %), остеоренальний (6,25 %), гепатоанемічний (20,4 %), нефро-анемічний (2,3 %) і гепатонефроанемічний (9,0 %).

13. Найбільш інформативними лабораторними показниками у ході диспансеризації дорослих собак є наступні: для діагностики анемії – вміст гемоглобіну (27,3 % із загальної кількості досліджених), патології печінки – активність аспарагінової (45,2 %) й аланінової (35,0 %) трансфераз, нефропатії – вміст креатиніну (42,3 %), остеодистрофії – загального кальцію (38,4 %). Менше діагностичне значення за патології печінки має визначення загального білка (гіперпротеїнемія виявлена у 15,4 % собак з 162 досліджених), альбумінів і білірубіну: їх зміни встановлені у 23 % тварин. Показником патології підшлункової залози є збільшена активність б-амілази (1980–6290 од/л), міокардіодистрофії – кардіоспецифічних ізоферментів ЛДГ (ЛДГ₁) і креатинкінази (КК-МВ).

14. Основними причинами патології печінки у собак є ендогенний, і можливо, екзогенний токсикози, інфекційні (інфекційний гепатит, парвовірусний ентерит, лептоспіроз) та паразитарні (бабезіоз і токсокароз) хвороби, порушення енергетичної структури раціону (дефіцит жиру й надлишок легкоперетравних вуглеводів), дефіцит у раціоні білка (10–32,5 %), метіоніну (8,1 %) і токоферолу (забезпеченість 38,7–63,5 %).

15. Остеодистрофія у собак розвивається внаслідок дефіциту в раціоні кальцію (33 %), фосфору (33–50,9 %) і вітаміну D (забезпеченість становить лише 13,2 %), низького кальціє-фосфорного співвідношення (0,6:1); порушення функціонального стану печінки й нирок, що підтверджується поєднаним перебігом цих хвороб у 48,5 % собак та низьким вмістом у сироватці крові 25ОHD₃ (10,5–41,5 пг/мл).

16. Нефропатія у собак є наслідком інфекційних (парвовірусний ентерит, лептоспіроз) і паразитарних (бабезіоз) хвороб, інтоксикації внаслідок поєднаного розвитку патології нирок з ураженням печінки (у 32,2 % собак) та анемією (2,3 %), що зумовлюють порушення ниркового кровообігу, фільтраційної функції нирок і деструкцію нефротелію канальців.

17. У собак за гепатоостеодистрофічного синдрому встановлено ”Х”-подібну поставу тазових кінцівок (38,8 %), лордоз (27,7 %), ”провал” грудних кінцівок (5,5 %), нерівність країв ребер (27,7 %), зміну фосфорно-кальцієвого гомеостазу (94,4 %), зростання активності ЛФ (50 %), АсАТ і/або АлАТ (77,8 %), гіперпротеїнемію (22,2 %). Використання з лікувальною метою відеїну, алохолу та сілібору спричинило відновлення фосфорно-кальцієвого обміну у 89,9 та активності трансфераз у 42,9 % собак. Зміни альбуміносинтезувальної функції печінки були не вірогідними.

18. За гепаторенального синдрому у собак встановлено болючість нирок, полакіурію та дизурію (24 %), анемічність кон’юнктиви (16 %), олігохромемію (60 %), гіпохромію (75 %), лейкоцитоз (40 %), гіперпротеїнемію (40 %), відносну гіпоальбумінемію (53,5 %), збільшення активності АсАТ (90 %; ліміт – 0,87–5,37 ммоль/(годл) і АлАТ (85 %; 0,94–6,15 ммоль/(годл), азотемію (50 %; 3,4–14,8 ммоль/л), креатинінемію (100 %; 150–301,6 мкмоль/л). Застосування для лікування хворих собак бісептолу 480, нітроксоліну, есенціале форте, листя мучниці, тіотриазоліну, ціанокобаламіну сприяло відновленню фільтраційної функції нирок у 80 % собак, рівня загального білка – 50, активності АсАТ –50,0, АлАТ – 54,2 %.

19. Гепатопанкреатичний синдром у собак характеризується зниженням вгодованості за підвищення апетиту (35,1 %), розладами системи травлення (70,3 %), болючістю черевної стінки в ділянці розміщення підшлункової залози (64,9 %), олігохромемією і гіпохромією (72,7 %), гіперпротеїнемією (25 %), гіпоальбумінемією (16,7 %), гіперглікемією (83,3 %), гіпербілірубінемією (79,2 %), гіперхолестеролемією (75 %), азотемією (54,2 %), креатинінемією (87,5 %), збільшенням активності АсАТ (95,8 %), АлАТ (100 %), ЛФ (58,3 %), ГГТП (27,3 %) та альфа-амілази у 100 % собак (ліміт у хворих 1980,6–6289 Од/л; у здорових – 910–1930). Використання з лікувальною метою панкреатину, карсилу, глюкози, но-шпи, аскорбінової кислоти і відвару льону сприяло збільшенню вмісту гемоглобіну та ВГЕ, частковому відновленню білок- та білірубіносинтезувальної функцій печінки, фільтраційної – нирок, вмісту холестеролу, активності АсАТ, АлАТ, ГГТП та альфа-амілази.

20. На підставі результатів вивчення клініко-фізіологічного та біохімічного статусу клінічно здорових собак, що утримуються в розплідниках МВС України і проходять підготовку в кінологічному циклі м. Житомир, розроблена методика диспансеризації собак службових порід, яка ґрунтується на дворазовому упродовж року повному клінічному дослідженні і лабораторному аналізі крові та щомісячному клінічному огляді поголів’я лікарем ветеринарної медицини.

Пропозиції виробництву

1. Лабораторний аналіз крові виконувати згідно з методичними рекомендаціями ”Біохімічні методи дослідження крові тварин”, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України № 115 від 07.10.2004 р.

2. Проводити диспансеризацію собак у розплідниках навесні та восени згідно з методичними рекомендаціями ”Диспансеризація службових собак”, затвердженими начальником кінологічної служби МВС України 2 вересня 2008 р.

3. Під час проведення диспансеризації враховувати наступні ліміти морфологічного і біохімічного складу крові дорослих собак службових порід: кількість еритроцитів – 5,0–8,0 Т/л, лейкоцитів – 5,0–14,3 Г/л, ВГЕ – 21,5–33,0 пг, величина гематокриту – 31,0–55,0 %; вміст гемоглобіну –145,0–220,0 г/л; загального білка – 61,0–80,0 г/л; альбумінів – 31–41 г/л або 42,0–56,5 %; альбуміно-глобуліновий коефіцієнт – 0,98±0,034; активність аспарагінової трансферази – 0,28–1,20, аланінової – 0,31–1,30 ммоль/(годл), гамма-глутамілтранспептидази – 0,02–0,43 мккат/л, альфа-амілази – 910–1930 Од/л; вміст білірубіну – 0,60–4,64 мкмоль/л, сечовини – 2,8–7,7 ммоль/л; креатиніну – 53,0–140,0 мкмоль/л, загального кальцію – 2,25–3,1 і неорганічного фосфору – 1,26–2,1 ммоль/л. За необхідності діагностики міокардіопатії визначати активність лактатдегідрогенази (79,0–135,0 Од/л), креатинкінази (38,0–149,0 Од/л), кардіоспецифічних ізоферментів – ЛДГ₁ (41,0–61,0 Од/л) і КК-МВ (8,3–41,3 Од/л) та їх співвідношення із загальною активністю ЛДГ (32,5–52,0 %) і КК (14,5–43,8 %).

4. Для лікування молодняку, хворого на рахіт, використовувати: тривіт (1 мл через 4 доби), кальцію гліцерофосфат (по 0,4 г двічі на добу), катозал (2 мл щодоби 10 ін’єкцій), карсил (по 0,035 г тричі на добу), піридоксину гідрохлорид (5 %-ний розчин по 1 мл щодоби 10 ін’єкцій).

5. За гепатоостеодистрофічного синдрому для лікування собак застосовувати: відеїн (2000 МО упродовж 30 діб), алохол та сілібор (14 діб по 0,2 і 0,04 г відповідно тричі на добу).

6. За гепаторенального синдрому з лікувальною метою використовувати: бісептол 480 (по 0,5 г двічі на добу), нітроксолін (по 0,05 г 4 рази на добу), капсули есенціале форте (по 300 мг тричі на добу), тіотриазолін (2,5 %-ний розчин по 2 мл двічі на добу), ціанокобаламін (0,05 %-ний розчин по 1 мл внутрішньом’язово упродовж 10 днів) і відвар листя мучниці (1:20) по 50 мл двічі на добу курсом 21 день.

7. Для лікування собак з гепатопанкреатичним синдромом застосовувати: всередину – панкреатин (0,5 г двічі на добу), карсил (0,035 г тричі на добу), но-шпу (0,04 г тричі на добу); внутрішньовенно – 10 %-ний розчин глюкози (20 мл) з 5 %-ною аскорбіновою кислотою (2 мл) один раз на три доби ( 10 ін’єкцій).