Анотація до роботи:
Брацка М.В. Дискурс козацтва в поезії „української школи” польського романтизму. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 – порівняльне літературознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005 р. Дисертація присвячена дослідженню дискурсу козацтва в поезії маловідомих представників „української школи” польського романтизму, яка становить інтеґральну складову культурної парадигми українсько-польського пограниччя й розглядається у взаємозв’язках з літературою, історією, фольклором українського народу. Водночас соціокультурний статус „кресовості” творчості польських романтиків дозволяє говорити, з одного боку, про її маргінальність – лише часткове перетинання з кожною культурною системою, а з другого –синтетичність, поєднання елементів кожної з них. Ідейно-естетичним центром творів поетів „української школи” є образ козака, надзвичайно популярний і поширений у польській літературі першої половини ХІХ століття внаслідок екстраполяції європейських романтичних тенденцій звернення до історизму та фольклоризму. Поетичні твори польських романтиків „української школи” розглянуто у порівняльно-типологічному аспекті з точки зору численних втілень образу козака. Топіка козацтва акумулює усе різноманіття топічних парадигм (свобода, кохання, поразка, помста, смерть тощо) і характеризується амбівалентністю зображення. У роботі досліджено ментальні уявлення поетів „української школи” про козацтво. Етнічні стереотипи (козака-українця, поляка, татарина, єврея) в поезії „української школи” розглядаються у взаємному контексті та на підставі опозиції „свій” – „чужий”. Особливої важливості у літературі пограниччя набуває категорія „іншого”. |