1. Конфіксація, виступаючи явищем пізнішим за суфіксацію й префіксацію та маючи власний набір формантів і власне коло функцій, посідає вагоме місце у становленні системи афіксальної деривації іменника XI-XVIII ст.ст. Обстежений матеріал дозволяє стверджувати, що в процесі становлення конфіксальної підсистеми іменника української мови XI-XVIII ст.ст. сформувалися такі види конфіксальних дериваційних типів. Модифікаційні конфіксальні словотвірні типи представлені вже в ХІ ст. нечисленними локативними найменуваннями (наприклад, пабръдъкъ “підборіддя”). У середньоукраїнський період модифікати творилися за допомогою афіксів вз-…-окъ, су-...-(а): взгорокъ “невелике підвищення”, сугрань “межа, грань”. Модифікаційну функцію виконували також форманти, які брали участь у творенні давніх десубстантивів з абстрактною семантикою та поодиноких найменувань осіб, котрі не повністю виражають ознаку, названу мотивувальним словом, а саме: подhлок “справа, заняття” (дhло), получасие “півгодини”, падъчерица “нерідна дочка”. У мові XIV-XVIII ст.ст. розширюється коло назв предметів з конфіксами, до структури яких входить препозитивний компонент пол-/полу-, наприклад: полугрошокъ, полбочокъ, полкружникъ “стілець”, полукафтанья та ін. Мутаційні словотвірні типи репрезентовані небагатьма десубстантивами XVII століття, наприклад, поличок “ляпас” (по лицю). Серед мутаційно-модифікаційних типів як у давній руськоукраїнській, так і в середньоукраїнській мові основну кількість складали n.loci (припuти~ “місце біля дороги”, обушїє “край вуха”, обланокъ “територія біля лану”, промурок тощо). Досить численною групою іменників з мутаційно-модифікаційним словотвірним значенням були найменування осіб (нерідко це прізвищеві назви з імовірною апелятивною природою), що виникли здебільшого в XIV-XVIII ст.ст., наприклад: подконюшій “помічник конюха”, Полєшъко (лєсъ), подписокъ “помічник писаря”, Поддубъко, Поддубецъ та ін. До розгляданого виду конфіксальних словотвірних типів належать також назви предметів (прильбица “шолом”, возглавіе “подушка”, подгеретъ “товстий щабель драбини”), які також продукувалися головно в середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови. Мутаційно-модифікаційне значення мають також іменники, у яких препозитивний компонент конфікса походить від прийменника без та від заперечної частки не. До таких дериваційних типів належать здебільшого абстрактні десубстантиви, які активно функціонували і в давній руськоукраїнській мові, і в середньо- та новоукраїнський період: нечеловhчие “жорстокість”, безчадиє “бездітність” та ін. До транспозиційних словотвірних типів головним чином у середньоукраїнський період входили переважно полімотивовані абстракти: нечеканье від чекати, чеканье, невисилка від висилати, недбалость, пор. дбалый, немалица “немале число”. Транспозиційно-мутаційні словотвірні типи в мові XI-XVIII ст.ст. репрезентовані дериватами, утвореними на ґрунті різних частин мови. На основі дієслів формувалися нечисленні лексико-словотвірні типи давніх абстрактних назв, n.personalia, предметних номенів (пожитие “життя, спосіб життя”, неплодъ “нездатний до дітонародження чоловік”, поваръ “повар, кухар”, нековъ “алмаз чи твердий метал, що не піддається куванню”) та ін. У середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови збільшується арсенал засобів для продукування агентивних найменувань: Немойко, пострыгач, Нєлупhй та ін. Серед похідних, що належать до розгляданих словотвірних типів, трапляються також деривати з предметною й абстрактною семантикою (поворозъ, потичка “бійка” від тикати “бити”). Відприкметникові дериваційні типи згаданого виду впродовж XI-XVIII ст.ст. складали значно меншу кількість: це в основному абстракти, локативи, збірні назви (отиши~ “захищене місце, гавань”, оукосъ “схил гори, берега”, набіл “молочні продукти” та ін.). Зрідка конфіксальні форманти приєднувалися до займенникових та числівникових основ, творячи абстрактні назви та найменування осіб: усобица “війна”, Почотырка (чотири). 2. Вивчення становлення й розвитку конфіксальної словотвірної підсистеми іменника української мови XI-XVIII ст.ст. дає підстави стверджувати, що вона є закономірним продовженням цієї системи праслов’янського періоду. 2.1. У давній руськоукраїнській мові остаточно виформовується більшість словотвірних типів з другими компонентами -и~, -никъ та матеріально не вираженою фінальною частиною (невhрїе, безобрази~, поморие, загорье, напuти~, пригорие, подъгори~, межурhчие, окрилье, Uдоли~, безбожьникъ, съдомникъ, наперстникъ, подъижникъ, неспонъ “безперешкодність”, похоть та ін.). Поступово розширюється коло формантів з постпозитивними частинами -ство, -ець (непокорство, бездhтьство, небывальць, подоунаець, подъяремець тощо). На етапі становлення перебувають конфікси з фінальними елементами -окъ, -ко (подолокъ, наперсокъ, опрhснокъ, пасынъкъ, прибожнокъ, подножекъ, бездомъкъ, Перенhжко та ін.), а також деякі форманти з матеріально не вираженим другим компонентом (соусhдъ, пагоуба “смерть”, насадъ “вид судна”, проваръ “певна міра якогось варива”, оурокъ “повчання”, передмhра “вид податку”). 2.2. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові високопродуктивними залишаються словотвірні типи з другими елементами -и~ (> -нн’а, -тт’а, -jа), -никъ. Коло формантів зі згаданими постпозитивними частинами поповнюється новими афіксами (недовhрїе, докончанье, насиліє, Паволочье, праворотє, надглавіе, отдверник, надгробникъ, полкружникъ, сполбесhдникъ тощо). Остаточно виформовуються конфіксальні словотвірні типи з постпозитивними компонентами -окъ, -ка, -ко (замежокъ, промурокъ, выблядокъ, надгробокъ, отродокъ, недовірок, супоротокъ, переулокъ, взгорокъ, погодов’ка, небожка, обручка, полквартовка, Безбородко, Недhлко, Полєшъко, Загноико, Поддубъко, Присєнко). У XIV-XVIII ст.ст. з’являються афікси, у складі яких наявні другі компоненти -ость, -ій, -щизна, -ук, -ак, -ач (нєсталость, бєзвє(д)рно(ст), намhстность, надслушность, подключій, Побожhй, Нєлупhй, покотелщизна, Залесчизна, бездолюкъ, Полєшукъ, Покутняк, побрє(н)кач тощо). До кінця XVIII ст. не набули продуктивності конфікси з фінальними елементами -иц’а, -анин, -ло (наусица, обнощница, безлhпиця, подница, падъчерица, небывалица, возглавница, прилбиця, поселянинъ, оскомина, заоутрина, забороло). 3. Розглянутий матеріал XI-XVIII ст.ст. свідчить про неоднаковий ступінь активності конфіксальних формантів у реалізації різних лексико-словотвірних значень. Так, конфікси з другим компонентом -и~ (> -нн’а, -тт’а, -jа), -ство, -ость, -ина, -щина тощо як у давній руськоукраїнській, так і в середньоукраїнській та новоукраїнській мові служать для деривування номенів з абстрактним, локативним, збірним, темпоральним значенням; форманти з фінальними частинами -никъ, -окъ, -иц’а є засобом творення найменувань предметів, осіб, рідко виступаючи для продукування абстрактів. Декотрі з афіксів упродовж XI-XVIII ст.ст. використовуються лише для творення n.personalia (конфікси з другими -ко, -ук, -ій, -тель, -анин). 4. Індиферентність літературної мови ХІ-XVIII ст.ст. до варіативності лексики зумовлює значну кількість синонімічних словотвірних типів. Найбільше синонімічних конфіксів знаходимо в абстрактних найменуваннях (неразумие - неразоумьствие - бе(з)розuмъство тощо). Небагато синонімічних конфіксальних формантів беруть участь у творенні номенів із предметною семантикою (подножие, подножекъ, подножка “підставка для ніг”), іменників на позначення часових проміжків (понедhлникъ - понедhлок) та збірних назв (доживотье - доживотность “досмертне майно”). В одних випадках іменники з синонімічними афіксами співіснують і в давній руськоукраїнській, і в середньоукраїнській мові, як, наприклад, у n. abstracta (бесъмьрти~ - безсъмьртьство, безбожи~ - безбожествие). Іноді паралельне функціонування синонімічних формантів спостерігається лише в якийсь один період розвитку мови: так, утворення надгробок і надгробница “надгробний напис”, Полєшъко й Полєшукъ функціонують у середньоукраїнській мові. Таким чином, іменникова конфіксальна підсистема, почавши своє становлення у праслов’янський період, до кінця ХVIII ст. сформувала підґрунтя для свого подальшого розвитку в новій українській мові. |
