У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на ГА на підставі встановлення патогенетичної ролі порушень амінокислотного обміну, імунної системи і використання в комплексному лікуванні препаратів метаболічної та імуномодулюючої дії. 1. Вивчення клінічних проявів, їхнього взаємозв’язку з домінуючою супутньою патологією встановило клініко-патогенетичний поліморфізм ГА. У 30,6 % хворих з інфекційно-запальним варіантом виявлено легкий (75,8 %) з перевагою осередкової форми і середній ступінь тяжкості захворювання – офіазис і субтотальна форми (24,2 %), період прогресування яких склав 40,4±3,1 дня. При гастроентерологічному варіанті (50,0 % хворих) легкий ступінь з однаковою кількістю осередкової і багатоосередкової форм відзначено у 70,3 % пацієнтів, середній і тяжкий ступінь (тотальна, універсальна форми) – у 20,4 % і 9,3 % пацієнтів, з періодом прогресування 68,6±3,7 дня. У 19,4 % хворих з неврологічно-ендокринним варіантом легкий ступінь ГА з перевагою в 10,9 раза багатоосередкової форми виявлено в 57,1 %, середній – у 24,2 % і тяжкий ступінь – у 4,8 % випадків, при цьому тривалість прогресуючої стадії склала 106,1±4,5 дня. 2. Дослідження рівня вільних АК та їхніх метаболітів у сироватці крові визначило істотні порушення їхнього спектра, що залежать від характеру супутньої патології, стадії і ступеня тяжкості ГА. При інфекційно-запальному варіанті хвороби відбувалося зменшення сумарного вмісту замінних АК у дітей (у 1,1 раза, р < 0,05), сірковмісних АК (у 3 рази в дітей, у 2,1 раза в дорослих, р < 0,01), збільшення незамінних АК у дорослих (у 1,3 раза, р < 0,05). Найбільш значущі зміни представлені зниженням вмісту гліцину (у 3,3 раза, р < 0,01), глутамінової кислоти (у 1,3 раза в дорослих, р < 0,05), цистеїну (у 1,8 раза, р < 0,01). При гастроентерологічному варіанті загальна кількість вільних АК незначно зменшувалася за рахунок зниження в 1,2 раза сумарного вмісту замінних (р < 0,05), у 1,3 раза – незамінних і в 1,4 раза – сірковмісних АК (р < 0,01). Дисбаланс АК і продуктів їхнього розпаду характеризувався збільшенням у 1,4–1,6 раза рівня аспарагіну і зниженням фенілаланіну, аланіну, гліцину, треоніну (р < 0,01), зменшенням у 1,3 раза вмісту гістидину, ізолейцину, валіну (р < 0,01), у 1,1–1,2 раза – орнітину, глутамінової кислоти, лейцину, (р < 0,05). У хворих з неврологічно-ендокринним варіантом ГА на фоні незміненої загальної кількості вільних АК відзначено збільшення в 1,4 раза (р < 0,05) сумарного вмісту незамінних АК, зменшення в 1,6 раза (р < 0,01) сірковмісних АК. Дисаміноацидемія виявлялася зменшенням рівня нейромедіаторних АК (у 1,5 раза – глутамінової кислоти, у 1,3 раза – гліцину, р < 0,05), продуктів їхнього розпаду (у 1,9 раза – ГАМК, у 1,4 раза – таурину, р < 0,01). 3. У хворих на ГА виявлено ознаки вторинного імунодефіцитного стану, що супроводжувалися депресією Т-клітинної ланки імунітету (зменшення кількості СD3+- і CD4+-клітин у 1,1 раза, CD8+-клітин – у 1,4 раза, р < 0,05), пригніченням фагоцитарної (зниження ФП і ФІ в 1,3–1,5 раза, р < 0,01) і метаболічної активності нейтрофілів (зменшення показників спонтанного і стимульованого НСТ-тесту в 1,2–1,6 раза, р < 0,01), активацією В-клітинного імунітету (збільшення кількості СD19+-клітин у дорослих в 1,3 раза, р < 0,05, ЦІК – у 1,9–2,1 раза, р < 0,01, Іg G, М, A – у 1,3–1,4 раза, р < 0,05). Найвиразніші імунорегуляторні порушення встановлено у хворих з гастроентерологічним, менш істотні – у пацієнтів з інфекційно-запальним клініко-патогенетичним варіантом. 4. Розроблено та обґрунтовано диференційований підхід до лікування ГА препаратами метаболічної та імуномодулюючої дії (октамін плюс, глутамінова кислота, ербісол) залежно від клініко-патогенетичного варіанта і ступеня тяжкості захворювання. Розроблений метод лікування дозволяє досягти видужання і значного поліпшення у 81,5 % хворих порівняно з 57,4 % при традиційній терапії, зменшити терміни лікування в 1,5 раза, кількість рецидивів – у 2,5 раза. 5. Запропонований спосіб лікування сприяє нормалізації більшості показників амінокислотного профілю – загального рівня вільних АК, замінних, незамінних і сірковмісних АК (відповідно у хворих 1, 2 і 3 груп – 3326,5±22,1, 2161,0±14,6, 802,3±3,4 і 103,1±1,3 мкмоль/л; 3392,5±22,6, 2085,4±15,7, 773,7±3,6 і 101,1±1,7 мколь/л; 3246,1±25,3, 2169,3±19,3, 730,8±3,2 і 102,1±4,6 мкмоль/л, р < 0,05) та імунної системи – вмісту CD3+-клітин (52,6±0,3, 53,1±0,6, 54,0±0,7 %, р < 0,05), ІРІ (2,0±0,4, 2,1±0,1, 1,9±0,3, р < 0,05), CD19+-клітин (19,0±0,6, 18,6±0,5, 18,2±0,2 %, р < 0,05), ФІ (6,4±0,3, 6,5±0,6, 6,2±0,3, р < 0,05), ІСН (2,71±0,06, 2,50±0,04, 2,67±0,05, р < 0,05). |