Поема “Дума про Опанаса” — вершинний твір у творчості
Е. Багрицького. На момент його написання у поета вже був великий досвід роботи в жанрі поеми, він удосконалював свою майстерність у роботі з “українським” матеріалом. На “Думі про Опанаса” позначилося і те, що вже з 1925 р. Е. Багрицький почав по-новому оцінювати післяреволюційні події, роль окремих політичних фігур в історичному процесі першої чверті XX ст. В результаті дослідження було зроблено висновок, що ознаки духовної кризи з`являються у творах поета не внаслідок переходу країни до нової економічної політики, як це вважалося раніше. Відчай проступає тоді, коли і ця політика все частіше визнавалася державним керівництвом неефективною, такою, що вже себе вичерпала і не покращить життя людей надалі. Це примусило
Е. Багрицького переосмислити події післяреволюційного періоду, а саме громадянської війни, адже він ніколи не мав сумнівів щодо необхідності революції. Намагаючись розібратися у минулому, Е. Багрицький має за мету максимально об’єктивно зобразити дійсність тих років у своїй поемі. Реальні історичні події введені в оповідь не просто як тло, на якому розгортається дія твору. Вони багато в чому сприяють створенню цілісних образів, пояснюють поведінку героїв поеми. Розповідаючи про долю головного героя “Думи про Опанаса”, Е. Багрицький розкриває зневажливе ставлення влади до селянства, закарбовує збір продрозкладки на Україні після того, як вона була відмінена. До того ж хліб забирали у голодуючого півдня країни, що пояснює відмову Опанаса позбавляти людей останнього. Е. Багрицький показує, що гасло ще дожовтневого періоду “Земля – селянам!” так і не було втілено у життя, тому Опанас змушений був іти працювати на Штоля. Поет співчуває Опанасу, який прагне працювати на своїй землі і не має такої можливості у буремні 20-ті роки. Спираючись на конкретні історичні факти, Е. Багрицький виявляє своє негативне ставлення до Н. Махна і створює цілісний образ його як лиходія. Однак звинуватити автора в упередженості або зловмисності не можна. Оскільки вчинки окремих людей з повстанського руху приписувалися самому “батьку” чи ж розумілися як ним санкціоновані, поет зобразив Н. Махна як антисеміта, приписав йому вбивства священнослужителів. Крім того, безапеляційно негативний образ Н. Махна в поемі – результат того, що “Дума про Опанаса” була написана, коли вже забулися заслуги “батька” перед радянською владою, а самого його оголосили карним злочинцем. У роботі показано, що, створюючи образ Когана, автор використав майже всі існуючі прийоми героїзації особистості. Але зроблено це в поемі не з метою агітації або пропаганди комуністичних ідей. Поет намагався максимально лаконічно зобразити людину, за якою б угадувалися тисячі, показати масштаби братовбивства заради примарних ідеалів. Захоплення
Е. Багрицького героїчними вчинками Г. Котовського, який насправді воював з Н. Махном, обумовило появу в поемі славетного комбрига та ідеалізованого образу Червоної Армії, де немає нестатків і жодних сумнівів у душах бійців. Сюжет поеми розгортається так, що зустрічі-зіткнення героїв, у яких чітко визначена переслідувана ними мета, закінчуються або ж повною розбіжністю між прогнозом персонажа і фактичним результатом, або ж станом, у якому героєві ще важче здійснити свої мрії, ніж було раніше. Показуючи, що такі зіткнення, як у Опанаса з Махном чи в Опанаса з Коганом були розповсюдженими по всій країні, Е. Багрицький швидко чергує зображення окремої сцени з більш загальним планом, коли погляд оповідача сягає всієї України. Поет використовує також “ефект пастки”, коли герой незадовго до своєї смерті опиняється у замкненому просторі, ніби його вже піймали, що посилює дію слів автора на читача. У лібрето Е. Багрицький суворо дотримується законів нового для нього жанру, що вимагає від лібретиста введення якомога меншої кількості персонажів, стислості їхніх реплік, гранично ясної сюжетної інтриги, максимальної драматичної напруги в оповіді, відсутності героїв, які резонерствують, самодостатніх арій, які б не розкривали характерів, перевантаженості мови діючих осіб тропами. Образи Павли, Кобзаря, Опанаса виписані відповідно до найбільш характерних для українського фольклору прийомів відтворення зовнішності, моделей поведінки, особливостей національного характеру. Введення в твір 1930-х рр. образу Кобзаря – це виклик владі, яка з 1918 р. активно переслідувала і кобзарів, і тих, хто їх слухав. Прообразом Раїси з лібрето “Дума про Опанаса” була, на наш погляд, М. Никифорова, під проводом якої спочатку діяли анархічні загони. Ця реальна історична особа була втілена раніше І. Сельвінським у поемі “Улялаєвщина” в образі підотаманші Маруськи. Вважаючи І. Сельвінського своїм учителем і захоплюючись “Улялаєвщиною”, Е. Багрицький переніс із поеми в лібрето окремі вислови і мовні звороти, розкрив характери Н. Махна, Раїси, Ад'ютанта подібно до того, як це зробив І. Сельвінський, створюючи образи Улялаєва, Маруськи, теоретика Куца. Коган у лібрето виписаний яскравіше, у порівнянні з поемою, хоча теж схематично. Його образ відповідає вимогам до ідеального літературного героя, що були офіційно сформульовані у 1934 р., вже через рік після написання твору. У лібрето Е. Багрицький, спираючись на свої спостереження і знання історії, вже не вперше ототожнює повстанців Н. Махна і гайдамацький рух, який у його розумінні також одержав негативну оцінку. Роботи польських і російських істориків, доступні на той час, зміцнили поета в його думці про соціальну значимість і роль цих двох рухів в історичному процесі. Можна припустити, що офіційно оголошена причина заборони постановки опери була не єдиною. Включення в текст лібрето численних українізмів, украй небажаного образу Кобзаря, відбиті в творі протиправні дії влади щодо селянства теж мали неабияке значення у винесенні подібного рішення. У двох “Думах” Е. Багрицький подав багато інформації про історію нашого народу, його вірування і традиції, флору і фауну України. Це досягається включенням в оповідь творів найбільш характерних для українського фольклору образів зі збереженням на них звичного значеннєвого навантаження, розкриттям зв'язку людини з природою, що характерно для нашої культури, відтворенням типових для українців особливостей національного характеру, побуту, закріплених у суспільстві соціальних ролей. Значною мірою у цьому Е. Багрицькому допомогла спадщина Т. Г. Шевченка, однак немає підстав говорити про близкість творчих методів обох поетів. Дотримання законів українського віршування, наявність у мові героїв українізмів, а в лібрето ще й прислів'їв, приказок, уривків з народних пісень робить ці твори органічною частиною української культури. |
