Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Соціальна філософія та філософія історії


Кротюк Василь Андрійович. Духовний потенціал обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій (соціально-філософський аналіз) : Дис... канд. наук: 09.00.03 - 2008.



Анотація до роботи:

Кротюк В. А. Духовний потенціал обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій (соціально-філософський аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Харків, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню процесу формування духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій.

Розглянуто світоглядні й методологічні засади дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави. Запропоноване авторське розуміння сутності духовного потенціалу обороноздатності держави, розкрито його зміст. Досліджено детермінанти формування духовного потенціалу обороноздатності держави, серед яких виділено групи органічно взаємопов’язаних чинників: соціокультурних, етнонаціональних та особистісних. Показано суперечливість процесу формування духовного потенціалу обороноздатності держави і виділено тенденції, які мають прояв в умовах соціокультурних трансформацій. Визначено сутність і зміст соціального механізму формування духовного потенціалу в умовах трансформації суспільства.

У висновках підбито підсумки дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано рекомендації теоретичного, методологічного й методичного характеру, визначено можливі напрямки подальшої розробки проблеми.

1. За своєю сутністю духовний потенціал обороноздатності держави є якісним станом суспільної й індивідуальної свідомості військовослужбовців і населення країни, який відображає їх готовність і здатність до збройного захисту свого народу, оборони держави, відстоювання життєво важливих національних інтересів, виконання оборонних завдань. Ядром духовного потенціалу обороноздатності держави є оборонна свідомість – зріз всіх форм суспільної свідомості, що виражає на конкретному історичному етапі розвитку суспільства досягнутий рівень і характер ідей, поглядів, почуттів, орієнтованих на забезпечення обороноздатності держави й передбачає можливість застосування збройного насильства з метою захисту життєво важливих інтересів держави, включає ціннісне відношення до захисту Батьківщини крізь призму загальнонаціональних, суспільних, особистісних і загальнолюдських потреб та інтересів. Виступаючи як необхідна ланка суспільної свідомості, оборонна свідомість взаємодіє фактично з кожним її структурним елементом.

Духовний потенціал обороноздатності держави, як прояв суспільної свідомості, є складним структурованим феноменом, що містить постійні величини (константи), які забезпечують стійкість перебігу складних і суперечливих процесів підготовки або ведення війни в суспільному житті на готовність та здатність людей перенести труднощі і випробування, піддати своє життя небезпеці для досягнення поставлених цілей, вирішення воєнних та оборонних завдань.

Кожний із компонентів духовного потенціалу містить визначені елементи: моральний – «зріз» моральних відносин, моральної свідомості, моральної діяльності; політико-ідеологічний – вплив на носіїв духовного потенціалу теорій, концепцій, установок, цінностей, які пропонуються інтелектуальною елітою і пов’язані з ідеями забезпечення безпеки держави, реалізацією її внутрішньої і зовнішньої політики, роллю і місцем збройних сил у суспільстві; психологічний – зріз почуттів, емоцій, настроїв, станів; професійний – знань, умінь, навичок, що дозволяють виконувати своє функціональне призначення.

На особистісному рівні духовний потенціал обороноздатності держави проявляється в якостях особистості. Саме через якості особистості, яка є первинним осередком і носієм досліджуваного феномена і тільки у взаємодії з духовними можливостями суб’єкта військової діяльності діють компоненти обороноздатності держави. Особистісний компонент духовного потенціалу через сплав морально-бойових, психологічних, політико-ідеологічних і професійних якостей людини-воїна забезпечує зв’язки і відносини системи потенціалів обороноздатності держави, поєднуючи їх у єдиний організм, сприяючи об’єктивізації їх у фактори забезпечення воєнної безпеки держави.

Категорія «духовний потенціал обороноздатності держави» має соціально-філософський статус та відображає функціональний аспект знання про духовність в системі військово-практичної діяльності. В її основі лежить оцінка умов, визнаних суб’єктом значимими для сфери духовного виробництва. Опредмечування значимості відбувається за конкретних умов, у способах та формах, що детермінують суб’єкт діяльності.

2. Духовний потенціал обороноздатності держави є складною динамічною системою, яка зумовлена впливами різноманітних чинників, що детермінують її стан, динаміку та тенденції, визначають зміст та особливості функціонування на певних історичних етапах існування суспільства та життєдіяльності соціуму.

В умовах соціокультурних трансформацій формуючий вплив на духовний потенціал обороноздатності держави, з огляду на різні рівні його прояву, складається з прямого й опосередкованого впливу сукупності детермінант. У залежності від критерію виділення чинники формування духовного потенціалу можна розділити на соціокультурні (економічні, соціальні, політичні та духовні, котрі, у залежності від рівня організації соціуму та фактичного впливу, диференційовані за мета-, мега-, макро- і мікро- рівнями), етнонаціональні й індивідуально-особистісні.

3. Формування духовного потенціалу обороноздатності держави протікає під впливом розгалуженої системи протиріч. Основним протиріччям досліджуваного процесу є невідповідність між змістом сформованої в суспільстві системи духовних цінностей і необхідністю її відновлення, формування нових цінностей. Формування духовного потенціалу обороноздатності є досить складним динамічним процесом, якому властиві сходження від одиничного до загального і від загального до часткового, від менш глибокого пізнання до більш глибокого осмислення сутності духовності, перехід мотиваційної сфери в нову якість під впливом різних умов, факторів і засобів формування. Формування духовного потенціалу вимагає різнобічного, комплексного підходу, а головне – знання й урахування тенденцій його формування в нових, динамічних умовах розвитку держави і її збройних сил. Виявлення й урахування зазначених тенденцій у процесі будівництва збройних сил, висування на перший план традиційно ціннісних, а також нових ідеалів, – найважливіша задача всіх причетних до виховання особового складу командирів, фахівців структур з гуманітарних питань, науково-педагогічного складу, представників засобів масової інформації, колективів вчених і дослідників.

4. Соціальний механізм формування духовного потенціалу обороноздатності держави в цілому являє собою певний спосіб реалізації об’єктивних законів взаємозв’язку системи духовного потенціалу обороноздатності держави й соціокультурного середовища. Дія механізму охоплює усі сфери життя суспільства, що дозволяє виділити в ньому політичні, економічні, правові, культурологічні та інші аспекти (сторони), котрі різняться специфікою форм, методів та засобів впливу на систему формування духовного потенціалу. По суті, під впливом духовних факторів існуючі політичні, економічні, правові та культурологічні механізми функціонування суспільства набувають і духовний вимір, орієнтуються на забезпечення пошуку нових базових цінностей людського співжиття.

Важливою ланкою в соціальному механізмі формування духовного потенціалу обороноздатності виступає особистість, її прагнення до вдосконалення, самовиховання, саморегуляції, що й становить окремий (особистісний) рівень соціальної детермінації у формуванні оборонної свідомості. На цьому рівні особистість виступає суб’єктом і об’єктом формування духовного потенціалу одночасно, у її духовному світі реалізуються й духовні відносини. У цьому випадку суб’єктивні характеристики оборонної свідомості виражаються в тих цілях і завданнях, які повинна ставити перед собою людина. Об’єктом саморегуляції й самовиховання тут повинні виступати військово-патріотичні, військово-професійні, морально-бойові, психологічні якості й характеристики, які вона прагне сформувати в себе, тобто готовність особистості до оборони Батьківщини, збройного захисту життєво важливих національних інтересів держави. Духовні відносини тут повинні проявлятися через усвідомлення, переживання людиною суперечливого відношення між об’єктивною й суб’єктивною сторонами своєї діяльності, що розв’язується через діяльність по досягненню своїх цілей.


Основні положення й результати дисертаційного дослідження

відображені у публікаціях:

  1. Кротюк В. А. Духовність та її типи у сучасному суспільстві // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. Вип. ХІІІ.– Харків: ХВУ, 2002. – С. 123 – 130.

  2. Кротюк В. А. Духовність у світоглядній культурі людства // Філософські перипетії. Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – 2003. – №591. – С. 115 – 119.

  3. Кротюк В. А. Духовні засади діяльності Збройних Сил України на сучасному етапі // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. Вип. 17.– Харків: ХВУ, 2003. – С. 107 – 113.

  4. Кротюк В. А. Формування духовного потенціалу воєнної могутності держави // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія. Психологія. Вип. 1(27). – Харків: ХУПС, 2007. – С. 149 – 155.

  1. Кротюк В. А. Свобода як феномен духовності // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії // Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань, 26 – 27 вересня 2003 року. В 2 ч. Ч.1. – Харків: Екограф, 2003. – С. 159 – 162.

  2. Кротюк В. А. Військова служба – вищий прояв духовності особистості // Матеріали Третьої наукової конференції Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, 28 – 29 березня 2007 року. Матеріали конференції. – Харків: ХУПС, 2007. – С. 174.