Анотація до роботи:

Процюк Л. Б. Драматургія Людмили Старицької-Черняхівської: конфлікти і характери. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. – Івано-Франківськ, 2009.

У дисертації аналізуються конфлікти, характери і особливості характеротворення в драматургії Л. Старицької-Черняхівської. З’ясовано основні риси світогляду митця, своєрідність поетики й стилю у взаємозв’язку з системою ідеологічних настанов, імплікованих в її текстах. На підставі цього обґрунтовано органічну спорідненість творчості драматурга з практикою національної нарації перших десятиліть XX ст.

Конфлікти у драмах розглянуто відповідно до двох типів конфліктів у художніх творах (субстанціонального і конфлікту-казусу). Також при аналізі кожної драми враховано рівень співвіднесення внутрішніх і зовнішніх конфліктних частин, виведено їхню спільну структуру. Конфлікт досліджується з урахуванням моделюючого, проблемно-тематичного, сюжетно-подієвого, конструктивно-технологічного, образно-структурного, процесуально-творчого аспектів.

Персонажі, стрижневою рисою яких є національна самосвідомість, трактуються крізь призму їх взаємодії з історією. Саме національна свідомість розглядається як необхідна умова цілісності та твердого морального етосу характерів, їхньої динамічності й активності на тлі пасивного загалу. Драматург художньо моделює механізм впливу на масу сильної харизматичної особистості (“Гетьман Дорошенко”, “Іван Мазепа”). Відтак, у дисертації доводиться модерністський характер візії історичного процесу та його суб’єкта в творчості Л. Старицької-Черняхівської.

У соціальній драматургії, яка легітимізувала тему інтелігенції, досліджується економні й гнучкі засоби характеротворення (діалог, монолог, риторичний інструментарій, точні стилізації, лексичне багатство, своєрідність композиції і психологічної мотивації вчинків героїв), з допомогою яких Л. Старицька-Черняхівська показує причини втрати особистістю автентичного життя й розпаду цілісності особистості, механізми її самоомани й маскування в міщанській сімейній атмосфері.

Аналіз засвідчує небуденність естетичних пошуків драматурга, майстерність у творенні глибоких, яскраво індивідуалізованих характерів, виявляє модерністські риси націєцентричної естетики письменниці і дає підстави для перегляду місця її творчості в українському літературному процесі.