У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у проведенні комплексного науково-теоретичного дослідження проблем доступності права, розроблені теоретичних засад подальшого розвитку шляхів та засобів розширення доступності права, підготовленні низки науково-обгрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення правових актів, які регулюють питання доступності права.
Проведене науково-теоретичне дослідження теоретико-правових проблем доступності права, дає підстави висловити наступні загальнотеоретичні висновки:
Аналіз джерел, дає підстави вважати, що проблема доступності права має глибоку історико-правову основу. Історично проблема доступності права розглядалась через призму встановлення певних вимог щодо доведення тестів нормативних актів до відома їх виконавців. Починаючи із середніх віків, вирішення цієї складної проблеми розглядалось у контексті встановлення вимог до змісту схвалюваних актів. Натомість чи не найбільшої правової значимості проблема доступності права набула у минулому сторіччі внаслідок активного реформування соціально-економічних та політико-правових відносин на основі визнання та впровадження загальнолюдських цінностей і, передусім, прав та свобод людини а, звідси, і змін у системі права.
За наслідками проведеного системного вивчення загальнотеоретичного розуміння доступності права у сучасній правовій науці визначено, що вона залежить від ефективності функціонування державних інституцій, передусім, з точки зору, побудови їх роботи за принципами відкритості, гласності та прозорості, оптимізації юридичної техніки у контексті підвищення доступності тексту нормативно-правових актів, рівня правової культури та правосвідомості у суспільстві, а також від дієвості заходів держави щодо доведення до відома зацікавлених сторін правових норм та приписів, які діють у державі. У зв’язку з цим, сучасна концепція доступності права набула характеру своєрідного механізму взаємодії держави, суспільства та особи.
Дослідження показало, що доступність права – це передумова знання громадянами права, що знаходить своє вираження в належній юридико-технічній обробці системи законодавства, а також створенні всіх інших необхідних умов свідомого засвоєння його змісту. За своєю суттю, поняття доступності права являє собою складне правове явище, що уособлює у собі систему організаційно-правових та інших заходів органів державної влади та інших учасників суспільних відносин, щодо створення належних умов користування кожною особою правом, у тому числі здатністю розуміти та свідомо пізнавати правові вимоги, використовувати закріплені за нею права і виконувати покладені на неї обов‘язки з метою підвищення рівня культурно-правового розвитку кожної людини. У сучасних умовах забезпечення доступності права є важливим напрямом державної політики, а також однією із умов формування в Україні демократичної та правової держави.
Основними правовими механізмами забезпечення доступності права є:
по-перше, забезпечення ефективних механізмів реалізації особою права на знання своїх прав та обов’язків;
по-друге, практична реалізація конституційного принципу «незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності»;
по-третє, посилення ефективності принципу відкритості та прозорості парламентських процедур;
по-четверте, посилення гарантій щодо забезпечення гласності у діяльності органів державного влади та місцевого самоврядування;
по п’яте, посилення ролі юридичної техніки як засобу підвищення ефективності текстів нормативно-правових актів;
по-шосте, удосконалення процедур оприлюднення нормативно – правових актів;
по-сьоме, забезпечення ефективних механізмів доступу до правосуддя;
4. Первинною основою доступності права виступає конституційний принцип – право особи знати свої права та обов’язки. Правова цінність даного права обумовлюється вільним, прозорим та безперешкодним доступом особи до належних їй прав та свобод, можливістю їх реалізації. Аналіз змісту цього права засвідчує, що воно є своєрідною правовою гарантією особи мати доступ до знання та захисту своїх прав та обов’язків. У зв’язку з цим, право особи на знання своїх прав та обов’язків являє собою конституційно гарантовану можливість особи мати доступ до комплексу прав та обов’язків, які випливають з актів чинного законодавства України, яка забезпечується та гарантується зі сторони держави.
Практична реалізація права знати свої права та обов’язки передбачає систему заходів за допомогою яких особа може мати можливість доступу до: прав та свобод, які визнаються у державі; правових механізмів реалізації прав та свобод, виконання обов’язків; правових механізмів захисту прав та свобод.
5. Дієвість механізмів забезпечення доступності права у суспільстві перебувають у прямій залежності від того, наскільки у державі визнається та ефективно діє принцип «незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності» як один із наріжних каменів побудови демократичної та правової держави та основна конституційно-правова гарантія дотримання усіма учасниками суспільних відносин прав і свобод людини і громадянина, виконання ними своїх обов’язків через можливість застосування до них юридичної відповідальності.
Реалізація принципу “незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності” передбачає: по-перше, прийняття у державі правових законів та інших актів законодавства, що спрямовані на забезпечення прав та свобод особи; по-друге, існування прозорих, зрозумілих та доступних правил реалізації прав та свобод особи, виконання покладених на неї обов’язків, а також виконання приписів, що містяться в актах законодавства; по-третє, ефективних механізмів захисту прав та свобод особи; по-четверте, наявності системи правових чинників, які б стимулювали виконання приписів актів законодавства, у тому числі через заходи юридичної відповідальності.
6. Проведене дослідження дає підстави для висновку про ключову роль принципів відкритості та прозорості парламентських процедур у становленні сучасного українського парламентаризму, а також у функціонуванні доступності права. Цей принцип уособлює у собі своєрідну гарантію відповідності роботи парламенту встановленим демократичним принципам, а також відповідальності його перед суспільством.
За своєю правовою суттю, принцип відкритості та прозорості парламентських процедур являє собою систему засадничих положень, які забезпечують публічність роботи парламенту, його інституцій, прийнятих ними рішень, з точки зору, їх доступності для суспільства.
7. Невід'ємною складовою гарантування доступності права виступає принцип гласності у діяльності органів державної влади. Гласність є закономірним наслідком демократичних перетворень державних інституцій та правовою формою взаємодії держави та суспільства, здійснення контролю з боку суспільства за належним виконанням державою своїх обов’язків і, зокрема, у частині дотримання прав та свобод людини та громадянина.
8. Гласність у роботі органів державної влади є своєрідною гарантією її відкритості та важливою ознакою демократичності політичного режиму, а відтак, і держави. Однією з основних проблем дослідження принципу гласності в діяльності державних органів є створення таких умов, за яких кожен громадянин мав би можливість безперешкодно отримати інформацію про діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, прийняті ними рішення. Підвищенню ефективності реалізації принципу гласності у діяльності органів державної влади має слугувати розробка та прийняття основоположних у цій сфері документів, зокрема, законів України про Кабінет Міністрів України, про міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, про забезпечення гласності у діяльності правоохоронних органів.
9. Вирішення проблеми підвищення ефективності доступності права знаходиться у площині вироблення єдиних чітких та ефективних вимог та правил щодо підготовки текстів нормативно-правових актів.
Юридична техніка – один із засобів підвищення ефективності текстів нормативно-правових актів через систему правил та норм щодо техніко-правових аспектів викладу їх змісту, з точки зору їх чіткості, якісності та доступності для учасників суспільних відносин.
Підвищення ефективності текстів нормативно-правових актів має провадитися з необхідністю дотримання наступних найбільш важливих правил:
чіткість, ясність, зрозумілість правових норм, які вміщуються у нормативно-правових актах, які б не допускали можливості їх неоднозначного тлумачення;
побудова змісту нормативно-правових актів за принципом «від загальних положень до більш конкретних»;
доступність та ясність правової термінології за допомогою загальнозрозумілих і доступних слів та словосполучень;
Аналіз сучасного стану нормотворення дає підстави для висновку про необхідність розробки та прийняття окремого закону про нормативно-правові акти, де мають бути визначені основні норми та правила юридичної техніки які стосуються вимог до підготовки текстів нормативно-правових актів.
10. Одним із найбільш дієвих способів забезпечення доступності права є оприлюднення нормативно-правових актів, що дозволяє усім зацікавленим особам мати необхідну інформацію про їх зміст.
Удосконалення процедур оприлюднення та опублікування нормативно-правових актів – це система науково-обгрунтованих пропозицій щодо підвищення їх ефективності та доступності змісту нормативно-правових актів.
Основними напрямами удосконалення процедур оприлюднення нормативно-правових актів є наступні. По-перше – розробка та прийняття закону про нормативно-правові акти, норми якого б регулювали процедуру офіційного оприлюднення нормативно-правових актів. По-друге – використання сучасних засобів автоматизації і телекомунікації як організаційної основи офіційного оголошення нормативно-правових актів. При цьому, необхідно прийняти спеціальний нормативний акт, який би чітко регулював всі аспекти такого оголошення. По-третє – створення публічних центрів правової інформації, діяльність яких буде направлена на забезпечення реалізації громадянами конституційного права на інформацію та створення умов для якісного й оперативного надання офіційної інформації зацікавленим фізичним і юридичним особам, громадським організаціям і об'єднанням. Організаційні питання діяльності таких центрів доцільно врегулювати спеціальним законом. По-четверте, створення спеціальних програм, які б присвячувались найбільш актуальним нормативно-правовим актам, з коментарями щодо їх застосування фахівцями у галузі права. По-п'яте, вироблення ефективної моделі правової інформатизації.
11. Сучасні тенденції до значного зростання кількості схвалюваних у державі нормативно-правових актів, реформування національного права як закономірний вираз побудови в Україні демократичної, соціальної та правової держави, дають підстави вказати на особливе місце правової інформатизації у забезпеченні удосконалення оприлюднення нормативно-правових актів. Правова інформатизація – система форм та механізмів задоволення потреб органів державної влади та місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб щодо інформації правового характеру, механізмів реалізації, гарантування та захисту прав людини на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій.
12. Невіддільною складовою доступності права у сучасних умовах є гарантування доступу до правосуддя.
Доступ до правосуддя є складним правовим механізмом, що являє собою систему правових заходів та засобів, які забезпечують можливість особі або іншому суб’єкту безперешкодно звернутись до органів правосуддя та отримати захист свого права.
Перспективними напрямами удосконалення доступу до правосуддя є проведення системної та комплексної судово-правової реформи, цілі та завдання якої мають на меті забезпечити дієвість та ефективність правосуддя і захисту прав та свобод особи через:
встановлення, зручної, простої та зрозумілої процедури звернень до суду;
встановлення доступної вартості державних мит та судових витрат;
гарантування надання доступної правової допомоги інвалідам, особам пенсійного віку та іншим особам, які з об’єктивних причин не мають заробітку або доходу через інституцію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
гарантування дієвого представництва інтересів громадян в суді інвалідам, особам пенсійного віку та іншим особам, які з об’єктивних причин не мають заробітку або доходу через органи прокуратури та органи місцевого самоврядування;
встановлення чітких термінів розгляду справ у суді;
покращення ефективної процедури виконання судових рішень.
