У дисертації було здійснено теоретичний аналіз та практичне дослідження процесу доказування у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб та запропоноване вирішення проблеми його здійснення, на підставі чого розроблено методичні рекомендації щодо збору, дослідження та оцінки окремих різновидів доказів за цією категорією справ. Завдяки проведеному дослідженню сформульовано ряд висновків, необхідних для розв’язання існуючих проблем: 1. Шляхом до вирішення проблеми реформування визначення поняття „посадової особи” в адміністративному праві, на нашу думку, є уніфікація розуміння терміна „посадова особа” в межах системи права України з впровадженням кримінально-правової форми його використання – „службова особа”. 2. Про питання з’ясування обсягу процесуального статусу посадової особи як про особливий інститут, в тому числі адміністративного права, слід говорити тільки в контексті його специфіки в сфері відповідальності державних службовців, що пояснюється формальною рівністю сторін в адміністративному процесі й особливим порядком притягнення до неї певного кола осіб. 3. Найбільш доцільним засобом удосконалення структурної частини матеріальної норми адміністративного права в сфері визначення суб’єктної частини адміністративного правопорушення було б уведення додаткових частин статей КпАП України, що передбачають адміністративну відповідальність посадових осіб. 4. Доказування у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб слід розглядати як законодавчо-обумовлену діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо збору, дослідження та оцінки доказів по факту порушення вимог адміністративно-правових норм посадовою особою, з використанням або у зв’язку з перебуванням на певній посаді і обумовлює застосування щодо винних негативних заходів державного впливу або закриття адміністративної справи. 5. Доказування у справах про адміністративні правопорушення, яке за своєю внутрішньою сутністю є процесом, пропонується характеризувати за наступними ознаками: 1) характер виникнення; 2) хід його протікання; 3) швидкість; 4) наслідки, – що дозволить дослідити вказане явище в динаміці. 6. До загальних положень, які підлягають доказуванню у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб, слід віднести: а) посадове становище суб’єкта правопорушення; б) коло його посадових функцій та обов’язків; в) конкретна форма прояву протиправної дії (бездії), яка спричинила шкоду державним або громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам громадян; г) характер та розмір спричиненої шкоди; д) причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) посадової особи та наслідками, що наступили. 7. Докази у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб слід розглядати як фактичні дані, які мають безпосередній зв’язок з конкретною адміністративною справою, і на підставі яких повноважний юрисдикційний орган держави робить висновок про наявність або відсутність в діях конкретної посадової особи складу адміністративного правопорушення. 8. З урахуванням останніх тенденцій, що склалися в сфері реформування провадження у справах про адміністративні правопорушення, пропонується виділити окрему стадію цього провадження – попереднє розслідування, яка потребує закріплення в адміністративно-процесуальному кодексі. 9. Складність процесу доказування у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб потребує зміни строків провадження в частині збільшення терміну збору доказів до складення протоколу про адміністративне правопорушення. 10. Використовуючи як критерій для класифікації суб’єктно-розпорядчу ознаку діяльності посадових осіб, необхідно виділити наступні різновиди посадових правопорушень: а) правопорушення, вчинені з протиправним використанням наданих посадовим особам повноважень, для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (Закон України „Про боротьбу з корупцією”); б) правопорушення, вчинені посадовими особами з нерозпорядливості (умисні у вигляді халатності або необережні у вигляді недбалості чи самовпевненості). 11. До особливостей складення протоколу про адміністративні правопорушення, суб’єктами яких є посадові особи, слід віднести: а) з’ясування посадового становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; б) фіксація об’єктивної сторони адміністративного правопорушення; в) безпосередній зв’язок вчиненого правопорушення з посадовим становищем особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. 12. Недосконалість нормативної бази, що регулює основні положення провадження у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб, обумовлює необхідність встановлення адміністративної відповідальності свідка та потерпілого за дачу заздалегідь неправдивих показань та за ухилення від явки до органу, що здійснює доказування; свідка – за відмову від дачі показань; будь-якої особи – за заздалегідь неправдиве повідомлення про вчинене правопорушення 13. Роботу зі свідками у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб рекомендується проводити з урахуванням наступних факторів: а) характеру зв’язку свідка зі службовою особою, яка притягається до адміністративної відповідальності: дружні; недружні; підпорядковані; б) стану особи, яка є свідком у справі про адміністративне правопорушення: хворобливий; збуджений або загальмований; в) професійної характеристики свідка. 14. Речовими доказами у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб є будь-які предмети матеріального світу (в тому числі матеріальні блага та послуги), які були отримані посадовою особою за умови вчинення дій, у зв'язку з виконанням функцій держави, або іншим чином вказують на наявність чи відсутність у діях посадової особи складу адміністративного правопорушення. 15. Документ-джерело доказу у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб пропонується розглядати як спосіб збереження та передачі інформації про обставини, які підтверджують або спростовують факт вчинення певною категорією осіб правопорушень, котрі мають ознаки посадових. 16. Документ-джерело доказів у справах про адміністративні правопорушення може використовуватись у наступних напрямках: а) об’єкт вчиненого правопорушення; б) засіб вчинення правопорушення; в) джерело довідкової інформації. 17. Недостатнє законодавче врегулювання правового статусу експерта в адміністративному процесі обумовлює необхідність розширення дії ст. 1 Закону України „Про судову експертизу” на провадження у справах про адміністративні правопорушення. | 