1. Особливості зобов’язань із залізничних перевезень вантажів, обумовлені монопольним положенням залізниці на ринку залізничних послуг та її державною формою власності, призводять до недосконалості правового регулювання таких відносин в частині повного захисту майнових прав та інтересів власників вантажу. Застосування заходів попередження втрати чи пошкодження вантажу не може відновити порушеного майнового стану власника вантажу, який втрачено чи пошкоджено під час перевезення. Норми законодавства, які встановлюють відповідальність залізниці за втрату чи пошкодження вантажу, також не сприяють повному відновленню порушених майнових прав власників вантажу. В повному обсязі відновити майновий стан учасників зобов’язання із залізничного перевезення вантажів здатне лише страхування. Впровадження в практику залізничних перевезень поряд із договором страхування вантажів, договору страхування відповідальності перевізника за втрату чи пошкодження вантажів, дасть можливість закріплення у законодавстві повної відповідальності залізниці за порушення прийнятих на себе зобов’язань, що відповідає меті цивільно-правового регулювання майнових відносин та має місце у більшості цивільних зобов’язань. 2. Страхові правовідносини, пов’язані із залізничним перевезенням вантажів, мають на меті захист майнових інтересів осіб від непередбачуваних та невідворотних з їх боку обставин. Цьому сприяють основні функції договору страхування, такі як функція відновлення, компенсації та забезпечення. 2.1. Специфіка істотних умов договорів страхування, пов’язаних із залізничним перевезенням вантажів, обумовлює таку правову кваліфікацію дій сторін майбутнього договору страхування щодо його укладення: подаючи заяву на страхування, страхувальник пропонує страховику робити оферту; страховик, який оформлює договір страхування (страховий поліс) та надає його страхувальнику, тим самим вчиняє оферту, як особа, що володіє найбільш повною інформацією відносно істотних умов договору страхування; прийняття полісу та сплата страхового платежу страхувальником є акцепт отриманої оферти. 3. Аналіз відносин, що виникають між страхувальником та страховиком, дозволяє говорити про недостатність правового регулювання в частині визначення предмету договору страхування його змісту, визначення кола істотних та інших умов. 3.1. Визначення на законодавчому рівні кола учасників правовідносин, що виникають із договорів страхування, виключає можливість безумовного захисту майнових прав власника вантажу при настанні страхового випадку, якщо договір страхування був укладений не ним, а відправником вантажу. Законодавче врегулювання положення вигодонабувача в договорі страхування пропонується змінити з урахуванням того, що правом на отримання страхового відшкодування повинна бути наділена особа, яка несе прямі збитки від загибелі вантажу та володіє страховим полісом, незалежно від того, зазначена вона в договорі страхування як вигодонабувач чи ні. 3.2. З’ясовані особливості та зміст договорів страхування вантажів та страхування відповідальності дозволив наступним чином визначити ці договори: 3.2.1. Договір страхування вантажів – це домовленість між страховиком та страхувальником щодо страхування майнових інтересів, пов’язаних з володінням, користуванням та розпорядженням вантажем, згідно якої страховик при настанні страхового випадку на підставі договору (полісу) зобов’язується виплатити страхове відшкодування особі, що має страховий інтерес, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. 3.2.2. Договір страхування відповідальності перевізника за втрату чи пошкодження вантажу – це договір, згідно якого страховик бере на себе обов’язок відшкодувати збитки, заподіяні вантажоволодільцям втратою чи пошкодженням вантажу, які мали місце через винні дії страхувальника, а страхувальник зобов’язується сплатити страховий платіж та виконувати інші умови договору. 4. Виконання договорів страхування, пов’язаних із залізничним перевезенням вантажів, завжди ставиться в залежність від факту втрати чи пошкодження вантажу та здійснюється через виконання страховиком свого головного обов’язку – обов’язку сплатити страхове відшкодування. Одним із елементів страхового випадку у зазначених договорах страхування є збитки у вигляді втрати чи пошкодження вантажів, і для виплати страхового відшкодування страхувальник чи вигодонабувач повинні довести саме цей факт. Закріплені в ЦК та в Законі «Про страхування» підстави відмови у виплаті страхового відшкодування, як свідчить судова практика з цього питання, дають можливість страховику розширеного їх тлумачення та іноді безпідставного застосування. 5. З метою усунення недоліків чинного законодавства, сформульовано пропозиції щодо внесення змін такого змісту: 5.1. Внести до ЦК наступні зміни: 5.1.2. Викласти статтю 979 у такій редакції: «за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування другій стороні (страхувальнику), або іншій особі, що має право на його одержання, а друга сторона (страхувальник) зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору». 5.1.3. Викласти статтю 980 у такій редакції: «Стаття 980. Об’єкт страхової охорони. Об’єктом страхової охорони за договором страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з: 1) життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням та розпорядженням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності)». 5.1.4. Викласти статтю 982 у такій редакції: «Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, об’єкт страхової охорони, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести страхову виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового тарифу, строки сплати страхового платежу, строк договору та інші умови визначені актами цивільного законодавства». 5.1.5. Доповнити статтю 983 частиною другою наступного змісту: «2.У разі несплати страхового платежу у встановлені договором строки, договір страхування є таким, що не набрав чинності (не відбувся), якщо інше не передбачено договором.» 5.2. Внести до Закону України «Про страхування» такі зміни: 5.2.1. Викласти частину 4 статті 3 у такій редакції: «Страхувальники мають право укладати договори майнового страхування на користь вигодонабувачів, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування». 5.2.2. Доповнити статтю 3 частиною 5 наступного змісту: «Вигодонабувачем за договором страхування майна може бути особа, яка володіє майновим інтересом відносно такого майна, може понести прямі збитки при настанні страхового випадку, та має право вимагати від страховика виплати страхового відшкодування на її користь на підставі страхового полісу, виданого таким страховиком». 5.2.3. Викласти статтю 18 у такій редакції: “Договір страхування укладається в порядку, встановленому Цивільним Кодексом України.” 5.2.4. Викласти статтю 16 у такій редакції: „Договір страхування повинен містити положення про об’єкт страхування, страховий випадок, розмір страхової суми, розмір страхового тарифу та строки сплати страхового платежу, строк страхування та строк дії договору страхування, а також інші умови за угодою сторін». 5.2.5. Доповнити пункт 1 частини 1 статті 26 реченням наступного змісту: «Зазначена норма застосовується, якщо інше не передбачено договором страхування;». 5.2.6. Викласти пункт 3 частини 1 статті 26 у такій редакції: «3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку, якщо це вплинуло на рішення страховика про укладення договору страхування та/або на визначення ступеню страхового ризику;» 5.2.7. Доповнити пункт 5 частини 1 статті 26 реченням наступного змісту: «Зазначена норма застосовується, якщо страховик доведе, що несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку створило перешкоди у з’ясуванні обставин, характеру та визначення розміру понесеного збитку, або збільшило розмір збитків від настання страхового випадку». 5.3. Внести до Постанови Кабінету Міністрів України № 733 від 01.06.2002 р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів» наступні зміни: 5.3.1. Частину 2 п.4 викласти у такій редакції: «Страховим ризиком є ймовірність настання цивільної відповідальності страхувальника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час та внаслідок перевезення небезпечних вантажів». 5.3.2. Пункт 5 викласти у наступній редакції: «5. Страховий випадок – будь-яка подія, пов’язана із перевезенням небезпечних вантажів, внаслідок якої заподіяна шкода життю, здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб і виникла цивільно-правова відповідальність страхувальника щодо відшкодування цієї шкоди». 5.3.3. Пункт 16 викласти у наступній редакції: «16. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, якщо настання страхового випадку мало місце через: вчинення навмисних дій страхувальником або його представником, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку; невідповідність транспортного засобу умовам перевезення небезпечного вантажу та технічним нормам; перебування водія транспортного засобу у стані сп’яніння; в інших випадках передбачених умовами договору». | 