У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробці теоретичних засад договору страхування майна фізичних осіб та обґрунтуванні конкретних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання цього виду страхування. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у такому: 1. Договір страхування майна фізичних осіб займає самостійне місце як серед інших цивільно-правових договорів, так і серед інших договорів страхування, бо має ознаки, які притаманні тільки йому: самостійне правовідношення; ризиковий характер правовідносин; мета договору страхування – забезпечення можливої потреби; оплатність; строковий характер відповідальності страховика; обмеженість відповідальності страховика страховою сумою, що зазначена у договорі. 2. Аналіз системи цивільно-правових договорів, складних взаємозв’язків між її елементами дозволив виокремити договір страхування майна фізичних осіб від подібних юридичних явищ, дати вичерпне його визначення та класифікувати на види залежно від порядку встановлення страхової суми (системи страхового забезпечення): неповного майнового страхування; комбінованого страхування; системи першого ризику; системи граничного відшкодування. Ця класифікація дозволяє врахувати особливості майна, що передається на страхування, особливості ризиків, від яких воно страхується, а також потреби страхувальника, в чому полягає її практичне значення. 3. На підставі чинного законодавства і науково-юридичної літератури з’ясовано визначення понять страхувальник, страховик, вигодонабувач: - “страхувальник” – це суб’єкт страхових правовідносин, який страхує певний майновий інтерес згідно до власного бажання або вимог закону і має право вимагати від страховика здійснення страхової виплати собі або вигодонабувачеві у разі настання страхового випадку. - “страховиками” визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. - “вигодонабувач” – це особа, інша ніж страхувальник, на користь якого укладено договір страхування і якому страховик повинен відшкодувати спричинений страховим випадком збиток, сплативши страхове відшкодування; це особа, яка відповідно до договору страхування або за законодавством про обов’язкове страхування має право на отримання страхової виплати; такою особою може бути сам страхувальник, який зазначив себе в якості одержувача страхової виплати; застрахована особа, на користь якої здійснюється страхування; третя особа, призначена страхувальником або визначена законом в якості одержувача страхової виплати; спадкоємці застрахованої особи, якщо в договорі страхування не вказано іншого вигодонабувача; це третя особа, що не є застрахованою, яка має право вимоги до страховика щодо страхової виплати при настанні страхового випадку. В цьому разі договір страхування набуває конструкції договору на користь третьої особи. Сторонами договору страхування майна фізичних осіб є лише страховик і страхувальник. 4. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною. Процедура укладання договору страхування майна фізичних осіб містить такі стадії: 1) подання особою заяви страховику про прийняття майна на страхування; 2) вирішення страховиком питання відносно прийняття цього майна на страхування; 3) укладання договору страхування та видача страхового полісу. 5. Оформлення договору проводиться у вигляді оформлення страхових полісів представником страхової компанії у присутності страхувальника чи його довіреної особи з обов’язковим оглядом та експертизою об’єкта страхування, якщо інше не передбачено певними умовами страхування. Страховий поліс вручається (видається) страхувальнику одразу після внесення страхової премії. У випадку розстрочення платежу, після сплати першого внеску страхувальнику видається страховий поліс, а після останнього – квитанція або довідка. Акцепт страхувальником оферти страховика (у разі, якщо договір оформлюється у вигляді полісу) виражається у вигляді підписання ним договору (страхового полісу). 6. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Чинне законодавство не розкриває змісту перелічених документів. На практиці вони також мають доволі різноманітний зміст та вигляд. Страховий поліс – це специфічний документ, що використовується лише у страхуванні. Терміном “поліс” (від фр. police, від італ. рolizza – розписка, квитанція) називається документ страхової організації, що підтверджує угоду про страхування та її умови. Вважаємо за необхідне чітко визначити у законодавстві та розмежувати поняття "поліс" та "страховий сертифікат". Страховий сертифікат документ, що видається страхувальникові на підтвердження того, що договір страхування укладено і поліс оформлено. Страховий сертифікат має юридичну силу тільки в тому випадку, якщо підтверджується оформленим в установленому порядку полісом. Тобто у цьому випадку страхувальнику видається два документи – і страховий поліс, і страховий сертифікат. Страховий поліс документ встановленого зразка, що видається страховиком страхувальникові і засвідчує оформлення договору страхування та містить його умови. Поліс слугує юридичним доказом наявності договору страхування. Страховий сертифікат складається з двох частин. У першій частині перераховуються основні умови генерального поліса. Друга частина містить інформацію про товари з вказівкою страхової вартості. Проте, виходячи зі змісту законодавства, законодавець не робить різниці між поняттями "договір страхування", "страховий поліс", "сертифікат", а застосовує їх як синоніми. 7. Як правило, укладання договору страхування майна фізичних осіб здійснюється шляхом приєднання страхувальника до умов страхування, викладених у правилах страхування. Вважаємо, що не можна відносити договори страхування майна фізичних осіб до договорів приєднання. Хоча умови страхування, викладені у правилах страхування, диктує страховик, все ж таки страховий поліс, що видається страхувальникові містить індивідуальні умови у кожному окремому випадку, наприклад при страхуванні квартири – строк страхування, площа квартири, місце розташування, набір ризиків, які страхувальник бажає застрахувати. Залежно від цього визначається й страховий платіж, що є також індивідуалізованим. Сутність договорів приєднання полягає в тому, що умови таких договорів є однаковими для всіх, незалежно від індивідуальних ознак контрагентів або їхніх побажань. 8. Договір має виконуватися двома сторонами – страховиком, який повинен діяти на користь страхувальника при настанні страхового випадку, та страхувальником, який зобов’язаний своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. 9. Обґрунтовано необхідність внесення змін до законодавства стосовно дії договору страхування майна фізичних осіб у разі відчуження майна (наприклад, у випадку продажу майна, розподілу майна у випадку розлучення подружжя тощо). Запропоновано закріпити у законодавстві положення, що договір страхування зберігає чинність по відношенню до нового власника майна, проте новий власник повинен повідомити страховика про зміни, що відбулись, протягом певного періоду часу (наприклад 1 – 3 місяці залежно від виду майна). 10. Аналіз наукових праць дозволив з’ясувати підстави припинення договору страхування майна фізичних осіб, які можуть бути зведені до трьох груп: 1) незалежні від волі сторін (у зв’язку з закінченням строку; відпадінням страхового ризику; знищенням застрахованого майнового об’єкту під впливом інших подій, ніж було передбачено страхуванням; виконання страховиком обов’язку сплати страхового відшкодування; закінченням позовної давності та деякі інші); 2) залежні від волі одного з контрагентів, (перевищення страхової суми вартості страхового інтересу за умови обману страхувальника; порушення страхувальником обов’язку повідомлення про обставини, що мають істотне значення для встановлення об’єму ризику; порушення страхувальником обов’язку повідомлення про зміни в обставинах, що впливають на збільшення ризику; прострочення у виплаті премії; неповідомлення у строк про настання страхового випадку та інші; одностороння воля страховика може служити причиною припинення страхування лише у виключних обставинах); 3) залежні від взаємної волі контрагентів (має місце лише при добровільному страхуванні). 11. Українське законодавство однозначно регламентує порядок дострокового припинення дії договору страхування та випадки повернення страхових платежів, що були сплачені страхувальником. Можливість страховика в односторонньому порядку відмовитись від договору повинна бути передбачена в договорі. |
