У Висновках підсумовуються основні положення дисертації, що виносяться на захист:
– Аналіз історіографії проблеми свідчить, що багато її аспектів залишилося поза увагою дослідників постаті Дмитра Донцова. Це стосується, насамперед, з’ясування природи світоглядної еволюції Д. Донцова та суті його ідеології “чинного націоналізму”, внеску Донцова в теоретичне осмислення явищ нації та націоналізму, оцінки його вчення, а також аналізу характеру впливу ідей Донцова на ОУН.
Опрацьований комплекс джерел і наявної літератури є репрезентативним і дає можливість дослідити тему та розв’язати поставлені завдання. Кожен вид джерел має свою цінність і не може бути проігнорованим у ході дослідження. Лише системний аналіз усієї сукупності джерел дозволяє відтворити складний процес світоглядної еволюції Д. Донцова, зрозуміти суть ідеології “чинного націоналізму” та прослідкувати вплив ідей Донцова на український націоналістичний рух.
– Встановлено, що світоглядна еволюція Д. Донцова від соціалізму до націоналізму була послідовною й, більше того, закономірною. Вона відображала прагматизм Донцова як політика, адже він почав поширювати ідеологію українського націоналізму в епоху, що була адекватна цій ідеології. Еволюція суспільно-політичних поглядів Донцова відповідала загальній тенденції того часу. Під час революції 1917 року та після неї на теренах Російської імперії відбувався складний процес взаємодії соціалізму й націоналізму, у результаті якого ці дві ідеології перестали існувати в їхньому чистому вигляді. У зв’язку з цим, здійснити перехід від одних переконань до інших стало набагато легше.
Інтегральний націоналізм є історичною формою націоналізму, що постала у процесі боротьби з соціалізмом і комунізмом. Отже, можна стверджувати, що саме наявність соціалістичного минулого дозволила Д. Донцову сформулювати радикальну націоналістичну доктрину, за ступенем агресивності та фанатизму здатною конкурувати з соціалізмом.
– Виявлено, що факторами, які зумовили зміну суспільно-політичних поглядів Д. Донцова, були: розчарування діяльністю українських соціалістів, вплив ідей
М. Міхновського та В. Липинського, а також ідей західних консервативної думки, філософського волюнтаризму й концепцій націєтворення, особистий досвід політичної діяльності в період Першої світової війни й Української національної революції 1917–1921 років. Аналіз причин поразки революції став наскрізною темою творчості Донцова та першопричиною подальшої радикалізації його поглядів. Хоча вплив ідей М. Міхновського й В. Липинського більшість дослідників розглядає як найбільш значущий, однозначно виявити інтелектуальну залежність Донцова на рівні аналізу його текстів 1913–1939 років неможливо.
– На основі аналізу ключових ідей ідеології Д. Донцова 1913–1939 років виділено два етапи у процесі формування його націоналістичних переконань: перехідний етап (1913–1921) та етап “чинного націоналізму” (1921–1939). Зважаючи на численні суперечності в поглядах Донцова 1913–1921 років, що зникли в наступний період, даний етап треба визнати проміжним й, отже, не самодостатнім. Уже в цей період чітко простежується тенденція до подальшої радикалізації поглядів Донцова.
– Визначено, що ідеологія “чинного націоналізму” Д. Донцова, попри її демократичні ідеали, є українським різновидом інтегрального націоналізму. Адже Донцов не відкидав можливості використання силових методів боротьби для досягнення поставленої демократичної мети.
– Аналіз образу зовнішнього ворога в доктрині націоналізму Донцова 1913–1939 років свідчить, що цей образ був незмінним: ворогом номер один української нації оголошувалися росіяни, ворогом номер два – поляки.
Поруч із росіянами та поляками, ворогами української нації оголошувалася значна кількість її власних представників, коло яких у концепції Донцова розширювалося з кожним роком. Об’єктивні судження Донцова 1913 – початку 1920-х років про шкідливість ідей аполітизму, інтернаціоналізму, пацифізму, федералізму, соціалізму у процесі державотворення з часом перетворилися на звичайну боротьбу з інакомисленням.
– Встановлено, що суперечності в поглядах Донцова 1921–1939 років на феномен нації були виявом його схильності до ідей класичного модернізму. Наявність цих ідей у системі “чинного націоналізму” суперечить уявленням про націю більшості націоналістичних ідеологів.
У працях Донцова 1921–1939 років домінує бачення націоналізму як “політичної релігії”. Розвиваючи ідеї К. Дж. Гейза, можна стверджувати, що “чинний націоналізм” розроблявся як різновид “старозавітної” релігії, основними принципами якої є фанатизм і догматизм.
Внесок Д. Донцова в теоретичне осмислення явищ нації та націоналізму в період сформованої ідеології “чинного націоналізму” можна оцінювати по-різному. Або просто ствердити, що він є незначним. Або, наголосивши на незначущості внеску, все ж визнати, що Донцов як теоретик у галузі досліджень націоналізму мав блискучі задатки, які виявилися в 1913–1921 роках.
– З’ясовано, що вплив ідеології “чинного націоналізму” на український націоналістичний рух першої половини ХХ ст. є незаперечним. Цей вплив був значно більшим, аніж це намагалися змалювати ідеологи ОУН після серпня 1943 року. Водночас, дійсний вплив ідей Донцова на українських націоналістів не відповідав уявленням про нього західноукраїнського суспільства міжвоєнної доби.
Ідеологія Д. Донцова ніколи не була ідеологією ОУН. Вплив ідей Донцова був суто виховним. Тому, немає жодних підстав вважати, що вчення Донцова визначало тоталітарну спрямованість програм ОУН до літа 1943 року.
Аналіз політики ОУН у царині ідеології доводить, що її ідеологи маніпулювали авторитетом Донцова та його ідеями у власних організаційних цілях. Це призвело до викривлення суспільних уявлень і наукового погляду на характер впливу ідеології “чинного націоналізму” на українське націоналістичне середовище.
| 