У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий мовно-комунікативний підхід у теорії тлумачення Конституції та законодавства на підставі теоретичних та практичних проблем інтерпретаційної практики Конституційного Суду України. З висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними та важливими є такі: 1) розроблено методологічний підхід, відповідно до якого правова система досліджується на базисному рівні як мовна правова комунікація (правовий дискурс) демократичної правової держави, у структурі якої правоінтерпретаційна діяльність виконує мовно-логічні (комунікативні) функції; 2) розроблено методологічний підхід, відповідно до якого конвенційна природа мови визначається відправною ознакою, яка обумовлює відповідні комунікативні (дискурсивні) якості, притаманні тлумаченню права (юридичних текстів); 3) обґрунтовано, що онтологія повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції визначається функціями правоінтерпретаційної діяльності у структурі механізму правового регулювання як мовної правової комунікації, а саме: висновки та рішення КСУ є публічною мовною формою юридичної аргументації, тобто є демонстрацією „смислу” норми права, який реально застосовується для вирішення справи; 4) доведено, що мовно-комунікативна функція актів тлумачення КСУ полягає в тому, що вони: а) дають можливість раціонально розуміти юридичне обґрунтування рішення; б) дають можливість оскаржити рішення щодо обґрунтованості чи правильності тлумачення закону відповідно до Конституції; в) є репрезентацією застосування норм Конституції до конкретних життєвих обставин, до конкретних фізичних та юридичних осіб; г) є засобом упровадження принципу однаковості розуміння положень КУ під час розгляду судами конкретних справ, що є основою конституційного принципу рівності; 5) доведено, що фактична дія Конституції як Основного Закону держави пов’язана із принципом прямої дії (ст. 8 КУ), у свою чергу, правоінтерпретаційна діяльність КСУ (яка є засобом мовно-комунікативних функцій актів тлумачення) забезпечує реалізацію принципу прямої дії Конституції; 6) доведено, що: а) акти тлумачення (висновки та рішення) КСУ, щодо юридичного аналізу, мають ознаки прецеденту, але й мають певні відмінності у порівнянні з поняттям прецеденту в англо-американській правовій системі; б) у порівняльно-правовому аспекті визнання в правовій системі України „прецедентного права”, створеного діяльністю КСУ, не повинно розглядатись як факт, не сумісний з правовою системою романо-германського типу; в) у контексті теорії розподілу влади акти тлумачення КСУ виконують функцію „стримувань і противаг”, оскільки захищають мовну правову комунікацію (дискурс) від надмірного втручання політичного дискурсу, в якому домінує неюридична аргументація; г) відповідно до теорії дискурсу, комунікативної теорії та герменевтики інтерпретаційні акти КСУ виконують мовно-комунікативну функцію реалізації металогічних правил судової практики (однаковість, послідовність, визначеність, передбачуваність, рівність перед законом, відповідність відправним принципам права); 7) доведено, що норми Конституції мають свої специфічні ознаки, які характеризують особливості юридичної техніки текстуальної (мовно-логічної) форми їх викладення (абстрактність, фрагментарність, негативне визначення, бланкетність юридичних понять тощо), які об’єктивно обумовлюються вимогами мовно-логічної техніки формулювання загальних правил; для належної інтерпретації норм Конституції важливою є класифікація понять згідно із формальною логікою на „абстрактні” та „загальні”, кожен із зазначених видів потребує відповідної методологічної стратегії інтерпретативного розгортання поняття; 8) обґрунтовано, що базовим елементом застосування способів, прийомів тощо тлумачення Конституції виступає правовий та політичний контекст; результат тлумачення норм Конституції залежить від таких компонентів: а) політичних цілей та цінностей, б) правових теорій, в) концепцій тлумачення, у контексті яких застосовуються способи тлумачення; 9) обґрунтовано, що можливість (та ефективність) реалізації права на судовий захист порушених прав і свобод пов’язана не лише з наявністю законодавчих норм, але й з певним (належним) стилем та традиціями юридичної практики, основним компонентом якої є „юридична мова та логіка” інтерпретаційної діяльності. Запропоновано такі напрями вдосконалення механізму реалізації Конституції згідно із теорією тлумачення: 1) удосконалення вітчизняної теорії тлумачення права щодо несуперечності та відповідності таким фундаментальним теоріям, як теорії мовної комунікації, демократії, правової держави, основних прав і свобод людини та громадянина; 2) визнання необхідності поточної офіційної публікації всіх рішень та у повному обсязі КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів, апеляційних судів для належного функціонування правової системи України; 3) урахування в концепції розбудови демократичної, правової та соціальної держави України не лише реформи законодавства відповідно до „європейських стандартів”, але й реформи стилю юридичної практики, методики інтерпретації відповідно до європейських традицій техніки застосування (тлумачення) права, в яких можна виділити імпліцитний принцип мовної правової комунікації – „дискурсивність” („дискурсивна демократизація” держави як упровадження принципу „консенсусної демократії”). |