У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються рекомендації щодо їх наукового і практичного застосування для зміцнення громадського порядку та законності в державі. Результати дослідження можна викласти у наступних концептуальних висновках: В сучасній адміністративно-правовій доктрині відсутня єдність поглядів щодо властивостей адміністративно-примусових заходів припинення (наприклад, щодо державно-правової природи, примусового характеру), що необхідно усунути, оскільки комплексний аналіз різноманітних джерел дав змогу чітко виділити наявність всього арсеналу ознак цього різновиду заходів, в тому числі і тих, щодо яких у деяких науковців є протилежні погляди. Доцільно здійснити класифікаційний розподіл адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень за різноманітними критеріями (суб'єкт застосування, суб'єкт щодо якого здійснюється застосування, спосіб, характер впливу заходу на особу тощо), що має велике теоретичне та практичне значення, оскільки надає можливість усвідомлювати сутність різноманітних адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень, їх мету та взаємозв'язок, забезпечити ефективний вплив на суб'єктів правовідносин, сприяє забезпеченню громадського порядку та громадської безпеки, попередженню адміністративних правопорушень. Держава, уповноважені нею органи мають право застосовувати легалізований адміністративний примус від імені всього суспільства, підкоряючи членів спільноти встановленим ним правилам, навіть якщо вони розходяться з їх переконаннями. З цією метою використовується державна влада, апарат держави. Легалізація примусу, певне насилля з боку держави здійснюється відповідно до правових норм, які встановлюються самою ж державою, але які, як передбачається, виражають інтереси всього суспільства і схвалені ним. Право є не тільки засобом легалізації адміністративно-примусової діяльності держави, але й, як правило, засобом її легітимації. Кожен вид примусу має свої специфічні властивості, що визначають його сутність і особливості, відносну самостійність в системі державного примусу. Адміністративний примус - це застосування відповідними суб'єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх, передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення. Таке визначення характерне також для адміністративного примусу, який використовується в діяльності адміністративної служби міліції. В законодавстві України відсутнє не тільки визначення адміністративного примусу, в нормативних актах термін "адміністративний примус" взагалі не зустрічається, мов би він як правове явище і не існує. Лише інколи вживається термін „адміністративний вплив", який, на думку дисертанта, не можна цілком ототожнювати з примусом. Іншими словами, термін "адміністративний примус" не має, так би мовити, "офіційного статусу", він використовується лише на доктринальному рівні. Ефективність застосування адміністративних заходів припинення в умовах розбудови правової держави та з урахуванням положень Концепції адміністративної реформи в Україні пов'язана з удосконаленням координації дій підрозділів адміністративної служби міліції, до компетенції яких входить це застосування, налагодженням внутрішніх і зовнішніх інформаційних зв'язків, створенням сучасної систематизованої нормативно-правової бази, яка відповідає європейським стандартам. Під час оцінки ефективності застосування адміністративно-примусових заходів припинення правопорушень важливо методично вірно розв'язати два завдання: визначити величину витрат на застосування адміністративних заходів припинення та встановити можливий ефект від їх реалізації. Заходи адміністративного припинення мають базуватися на виявленні та дослідженні факторів, причин і мотивів його застосування. Практична реалізація адміністративною службою міліції заходів адміністративного примусу та припинення завжди пов'язана із обмеженням (причому, часто - досить суттєвим) прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. У зв'язку з цим дуже актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання. Під правовим регулюванням діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу слід розуміти комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава визначає права і обов'язки адміністративної служби міліції в зазначеній сфері, а також порядок їх реалізації. Аналіз системи джерел правового регулювання діяльності адміністративної служби міліції щодо застосування заходів адміністративного припинення свідчить про те, що в наш час воно здійснюється без врахування дії цього засобу примусу як самостійного адміністративно-правового інституту. На думку дисертанта, цей інститут адміністративного права повинен мати джерелом відповідний спеціальний закон, який би врегулював основні положення адміністративного примусу та припинення, підстави та порядок застосування ряду заходів, які не належать до адміністративних стягнень. Це дозволило б значно поліпшити правове регулювання адміністративного припинення та діяльності адміністративної служби міліції щодо його застосування. Для проміжного вирішення цієї проблеми можна запропонувати ще низку законодавчих актів. |
