1. Потерпілі з закритими ушкодженнями порожнистих органів черевної порожнини в сполученні з черепно-мозковою травмою в структурі закритої поєднаної краніоабдомінальної травми складають 11,6 %. Основними причинами пошкоджень є в 39,9 % випадках дорожньо-транспортні пригоди, у 33,1 % випадках падіння з висоти, і у 27 % - побутова травма. 2. Розроблений нами алгоритм досліджень дозволив скоротити час обстеження потерпілих з моменту надходження до верифікації діагнозу в межах 30-60 хвилин і знизити летальність на 7 %. 3. Найбільш інформативними методами діагностики закритих ушкодженні порожнистих органів черевної порожнини в сполученні з черепно-мозковою травмою є: комп’ютерна томографія голови, рентгенографія кісток черепа і органів черевної порожнини в комбінації з лапароскопією і лапароцентезом, що дозволяє у 98 % випадках верифікувати діагноз і визначити покази до операції. 4. Лапароскопічна діагностика і лікування пошкоджень органів черевної порожнини, є високоінформативною і мало травматичною процедурою, яка може бути примінена у постраждалих І-ІІ групи. 5 Бактеріоскопічний метод визначення кишкової мікрофлори внутрішньочеревної рідини при лапароцентезі, є достовірним методом діагностики ушкоджень стінки кишечника в ранньому періоді травми, що дозволяє в 81,8 % випадках виявити ушкодження порожнистих органів. 6. Синхронні операції на органах черевної порожнини і на голові виконані у 3,1 % випадках, що було обумовлено наявністю загрожуючого життю перитоніту, наявністю чіткої латералізації внутрічерепної гематоми, наростанням синдрому компресії мозку. 7. Розроблений алгоритм дослідження дозволів встановити абсолютні показання до операції у 92 % постраждалих І групи, у 75 % ІІ групи, у 67 % ІІІ групи. 8. Період нормалізації внутрічеревного тиску в післяопераційному періоді у постраждалих ІІ-ІІІ групи був в 2 раза довше, чим у постраждалих І групи. У 33,1 % потерпілих розвиток патологічних процесів у черевній порожнині пов’язаний з підвищенням внутрішньочеревного тиску і розладом моторики кишечника, обумовлених обтяжливим впливом черепно-мозкової травми. 9. Декомпрессивна лапаростомія, що виконана в 22,3 % випадках, є найбільш ефективним хірургічним методом у лікуванні прогресуючого синдрому абдомінальної компресії. 10. Формування тимчасової, лікувально-декомпресійної У-подібної стоми, зашивання травматичних дефектів порожнистого органа і формування анастомозів однорядним швом, з використанням прецизійної техніки та атравматичного шовного матеріалу, також застосування декомпресивних лапаростом, дозволяє знизити кількість ускладнень на 7,8 %. Практичні рекомендації. У результаті проведеного дисертаційного дослідження запропоновані наступні практичні рекомендації: 1. Застосування в лікувальних закладах запропонованого алгоритму досліджень у потерпілих із ЗППОЧП у сполученні з ЧМТ. 2. При сумнівних даних отриманих після лапароцентеза, використовувати бактеріоскопічний метод виявлення кишкової мікрофлори внутрішньочеревної рідини. 3. При розривах і при резекції ПОЧП застосування однорядного шва з використанням прецизійної техніки та атравматичного шовного матеріалу. 4. При резекції кишки в умовах розлитого перитоніту застосування У-подібної лікувально-декомпресійної стоми. 5. З метою виявлення перитоніту і САК при ЗППОЧП у сполученні з ЧМТ, застосування методики виміру ВЧТ. 6. При явищах розлитого перитоніту і САК виконання декомпрессивної лапаростомії. 7. Діагностика і хірургічне лікування потерпілих із ЗППОЧП у сполученні з ЧМТ, повинне проводитися бригадою лікарів-фахівців, що складається з хірурга, нейрохірурга, анестезіолога-реаніматолога в умовах спеціалізованої клініки. | 