У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо підвищення ефективності лікування та профілактики розповсюдження генітальної герпетичної інфекції за рахунок раціональних підходів до діагностики та удосконалення комплексної терапії, яка враховує особливості етіології, патогенезу та клінічного перебігу захворювання. 1.Підтверджено, що рецидивуючий генітальний герпес (РГГ) за розповсюдженістю посідає одне з провідних місць серед інших відомих урогенітальних інфекцій. Згідно з аналізом статистичних даних визначено зростання рівня захворюваності на РГГ серед мешканців м.Києва. Клінічні рецидиви генітального герпесу частіше реєструвались у жінок та чоловіків молодого репродуктивного віку.Термін перебігу РГГ у 129(57,1%) з 226 пацієнтів становив від 1 до 3 років, у 48(21,2%) – від 3 до 5 років, у 32(14,2%) – від 5 до 10 років, у 17(7,5%) – понад 10 років, що вказує на недостатню ефективність існуючих методів лікування цієї вірусної інфекції. 2. Встановлено певні відмінності щодо характеру клінічного перебігу РГГ, а також клінічної картини рецидивів інфекції у обстежених хворих. Зокрема, у 89(39,4%) з 226 хворих чисельність загострень захворювання становила від 10 до 12 разів протягом року, у 74 (32,7%) – від 6 до 9 разів, у 63(27,9%) – від 3 до 5 разів протягом року. Термін тривалості клінічних проявів рецидиву у 95 пацієнтів становив понад 10 днів, у 72- від 8 до 10 днів, у 59 хворих - від 5 до 7 днів. Обмежена локалізація типових морфологічних елементів висипки (міхурці, ерозії, кірочки), притаманної рецидиву генітальної герпетичної інфекції, реєструвалась у 123 (54,4%) хворих, а розсіяна локалізація – у 91 (40,3%) пацієнта. У 12 (5,3%) хворих спостерігалась атипова клінічна картина рецидиву генітального герпесу, що характеризувалось наявністю виразок та глибоких тріщин. 3.Встановлена варіабельність клінічної картини рецидиву генітального герпесу визначає необхідність проведення лабораторних досліджень на виявлення збудників РГГ. Враховуючи різну чутливість та специфічність існуючих методів діагностики вірусів простого герпесу (ВПГ) раціональним є застосування комплексу спеціальних лабораторних досліджень. Проведення відповідних лабораторних досліджень є також доцільним в динаміці лікування хворих на РГГ з метою прискореної оцінки ефективності терапії та своєчасної її корекції. 4. Комплексними лабораторними дослідженнями, у 102(45,1%) з 226 хворих на РГГ діагностовано асоціації ВПГ з Chlamydia trachomatis, у 28 (12,4%) – з Trichomonas vaginalis, у 15 (6,6%) – з Neisseria gonorrhoeae, у 43 (19,0%) – з Mycoplasma hominis, у 54(23,8%) – з Ureaplasma urealyticum, у 77(34,0%) – з Candida albicans, у 35 (15,5%) – з Gardnerella vaginalis, у 26 (11, 5%) – з папіломавірусами. Встановлений достатньо високий рівень мікстінфекційних уражень сечостатевого тракту у хворих на РГГ вказує на необхідність комплексного мікробіологічного обстеження відповідних пацієнтів, що є важливим для розробки індивідуалізованої тактики лікування. 5. Встановлено, що на сучасному етапі найбільш раціональним, з метою прискорення негативації клінічних проявів рецидиву генітальної герпетичної інфекції та зниження репродукції ВПГ є проведення комбінованої терапії препаратом прямої противірусної дії - валацикловір по 500 мг перорально, 2 рази на добу протягом 5-10 днів, а також препаратом групи індукторів ендогенного інтерферону – кагоцел по 2 таблетки 3 рази на добу протягом 5 днів. Суттєве скорочення термінів регресу герпетичної висипки і прискорення негативації місцевих суб’єктивних симптомів при проведенні відповідного комбінованого лікування є важливим з терапевтичних позицій та сприяє покращенню якості життя хворих на РГГ. 5.1. Вперше методом електронної мікроскопії отримано новітні дані з етіотропної ефективності різних комбінованих схем системної терапії РГГ на стадії клінічного загострення інфекції, що визначалось термінами припинення проникнення ВПГ у ділянки герпетичної висипки. Зокрема, при електронній мікроскопії зразків дослідного матеріалу ( вміст міхурців з вогнищ герпетичного ураження), взятих у хворих на РГГ через 24 та 48 годин від початку лікування, було встановлено більш прискорену дію комбінованого застосування препаратів валацикловір та кагоцел щодо контролю за проникненням ВПГ у ділянки герпетичної висипки, у порівнянні з ефективністю препаратів ацикловір та аміксин. Вірогідними чинниками прискореного пригнічення репродукції ВПГ при проведенні хворим на РГГ комбінованої терапії препаратами валацикловір і кагоцел є достатньо висока біодоступність валацикловіру можливий синергізм противірусної дії препарату кагоцел. 6. Доведено, що проведення хворим короткочасної противірусної та імунокоригуючої терапії на стадії рецидиву генітального герпесу , не зменшує частоти виникнення клінічних загострень інфекції у подальшому. З урахуванням встановлених на теперішній час особливостей персистенції ВПГ, патогенезу РГГ, а також аналізу результатів власних клініко-лабораторних досліджень, доведена доцільність проведення пролонгованих курсів комбінованої противірусної та імунокоригуючої терапії на стадії ремісії захворювання . 7.З урахуванням встановленого зниження показників рівня ряду імунокомпетентних клітин в організмі хворих на РГГ та порівняльного аналізу їх змін в динаміці проведення терапевтичних заходів, запропоновано раціональні схеми імунокоригуючої терапії на стадіях загострення та ремісії захворювання, що сприяє підвищенню клінічної ефективності лікування. 8.Розроблений удосконалений, патогенетично обґрунтований метод пролонгованої противірусної та імунокоригуючої терапії хворих на РГГ, яка передбачає застосування препарату валацикловір по 500 мг перорально 1 раз на добу та препарату кагоцел по 0,2 г 2 рази на тиждень протягом 3 місяців. Проведення лікування достовірно знижувало кількість рецидивів захворювання в середньому з 7,9 ±1,6 до 2,4 ±0,7 разів протягом року. Суттєве зниження кількості клінічних рецидивів допомагає хворим на РГГ отримати відносний контроль за перебігом захворювання та знижує ризик інфікування статевих партнерів, що має медичне та медико-соціальне значення. 9. З’ясовано, шляхом анонімного анкетування хворих на РГГ, ряд провідних чинників ризику виникнення рецидивів захворювання, а також соціально-поведінкові аспекти, зокрема рівень свідомості, загальної і сексуальної культури, та психологічного реагування пацієнтів за умов їх інформованості щодо наявності інфікованості ВПГ. Отримані відомості враховані у запропонованому комплексі заходів індивідуалізованої психологічної підтримки і реабілітації хворих на РГГ, а також профілактики розповсюдження цієї вірусної інфекції. |
