Отримані наукові результати дали змогу вирішити наукове завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: визначено та обґрунтовано напрями та методи вдосконалення, розробки та впровадження грошово-кредитного механізму державного регулювання пропозиції грошей з огляду на наближення України до інтеграції в європейську спільноту. Узагальнення результатів дослідження дало змогу зробити такі висновки. Аналіз літературних джерел із досліджуваної теми свідчить, що грошово-кредитний механізм державного регулювання економічних процесів залишається надзвичайно важливою проблемою, що на сьогодні, незважаючи на значні наукові досягнення як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців і практиків, характеризується недостатнім ступенем дослідження. Особливого значення комплексне вивчення і розв’язання цієї проблеми набуває в контексті євроінтеграційних процесів.
Досвід західноєвропейських країн свідчить, що для посилення ролі монетарного компонента державного регулювання в умовах економічного зростання необхідним є широке залучення банківських та небанківських фінансових установ з метою більш повного використання монетарних інструментів. Поняття сутності державного регулювання грошового обігу трансформувалось від визначення компетентного органу (центрального банку) впливу на грошовий обіг до поняття державного механізму монетарної політики, що є одним з важелів системи механізмів державного регулювання економічних процесів і забезпечує грошово-кредитну компоненту економічного зростання, відповідне функціонування фінансово-банківської системи та рух фінансових потоків в умовах глобалізації економічних процесів. В умовах перехідного періоду в Україні особливого значення набуло створення такої системи державного регулювання грошового обігу, яка б дала змогу вживати антиінфляційних заходів у тісному поєднанні із заходами розвитку реального сектора.
З огляду на це доцільно відмовитись від встановлення цільових показників інфляції безвідносно до визначення коротко- та довгострокової грошово-кредитної політики, її цілей, механізмів, інституцій. Необхідно визначити та апробувати прямі та непрямі інструменти грошово-кредитної політики та їх дієвість, встановити курсово-валютний режим. У нових умовах господарювання періоду економічного зростання важливим є широке використання грошово-кредитного механізму регулювання економічних процесів. Грошово-кредитна політика, метою якої є економічне зростання, має здійснюватися відповідно до ланцюга: нагромадження капіталу – розширення попиту – зростання виробництва і рівня зайнятості – збільшення бюджетних доходів – скорочення бюджетного дефіциту зниження інфляції. У цьому контексті необхідним кроком є нагромадження капіталу, що може бути здійснено лише за рахунок залучення широкого кола банківських та небанківських фінансових посередників. Для України велика кількість фінансових інституцій ще не означає їх високу ефективність та якість. Необхідним є підвищення їх капіталізації з використанням як економічних заходів – залучення внутрішнього та зовнішнього капіталу у вигляді інвестицій, підвищення конкуренції на ринку фінансових послуг за рахунок відкритого доступу іноземних фінансових установ на відповідні ринки України, так і організаційних заходів – реорганізації українських фінансових установ шляхом укрупнення і злиття. Залучення фінансових посередників та посилення ролі центрального банку у проведенні незалежної грошово-кредитної політики є ключовим елементом монетарного регулювання економічних процесів.
Банківські та небанківські фінансові установи мають різний вплив на реалізацію грошово-кредитної політики, а отже, й на вибір відповідних інструментів у процесі її впровадження. За рахунок банківського сектора реалізується сучасний трансмісійний механізм грошово-кредитної політики, в якому використовуються прямі та непрямі засоби впливу. Зниження ринкової процентної ставки безпосередньо впливає на показники попиту та пропозиції, тим самим активізує кредитні операції, а отже, прискорює обіг грошей в економіці та сприяє поступовому нарощуванню грошової маси на ринку. До вузьких місць банківського сектора та його впливу на обіг грошей можна віднести низку об’єктивних чинників: невисоку фінансову надійність, незначний рівень капіталізації, низьку рентабельність та якість активів і пасивів.
До суб’єктивних чинників можна віднести досить вузький спектр пропонованих послуг, а також високий відсоток так званих проблемних кредитів, а отже й кредитних ризиків. На сьогодні вітчизняна банківська система значно відстає від технологічних та організаційних змін, що відбуваються в сучасних банківських системах різних країн. Проблемною залишається і структура кредитування реального сектора економіки. Структура активів та пасивів комерційних банків не дає змоги розширювати їх діяльність щодо надання великих та довгострокових кредитів, істотним залишається питання проблемних кредитів та кредитування секторів економіки з низькою доданою вартістю та високими кредитними ризиками.
Разом з тим вважаємо за доцільне Національному банку України розробити модель та методологію розрахунку фінансових і системних ризиків, прийнятну як для банківських, так і небанківських кредитних установ, що вдосконалить ринковий механізм регулювання кредитної діяльності в Україні. У контексті викладеного вище варто вказати на заходи, яких може вжити держава щодо підвищення результативності функціонування грошово-кредитної системи, що, в свою чергу тісно взаємопов’язане із загальною макроекономічною ситуацією в країні, а отже й показниками економічного зростання. Наступними діями НБУ мають стати: зниження існуючих норм резервування; обмеження готівкових розрахунків; більш широке використання електронних платежів.
Із розвитком непрямих інструментів грошово-кредитної політики посилюється роль небанківських фінансових установ, які впливають на грошовий обіг через прискорення/уповільнення процесів нагромадження капіталу, доступ до інструментів ринків капіталу, участь в інвестиційній діяльності.
Недоліком існуючої системи небанківських фінансових установ є низький рівень капіталізації, нерозвиненість інфраструктури, невисокий рівень надання послуг, недосконалість емітованих фінансових інструментів. Отже, Національний банк України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції і Державний комітет з регулювання ринків фінансових послуг України, створивши робочу групу, мають розробити стратегію розвитку небанківських фінансових установ та його залучення до реалізації державної монетарної політики. Така стратегія обов’язково має базуватись на закономірностях функціонування аналогічного сектора країн-членів ЄС. У контексті європейської інтеграції необхідно створити правові, організаційні, інституційні та інституціональні засади гармонізації грошово-кредитної політики України з комунітарною грошово-кредитною політикою Європейського центрального банку. Поступове впровадження директив ЄС є одним з ключових моментів щодо подальшого розвитку фінансово-банківської сфери.
Це передбачає перегляд Закону України “Про Національний банк України” з метою чіткого визначення ступеня політичної незалежності НБУ, введення в чинне законодавство України у сфері фінансів та банківської справи норм відповідних директив ЄС, перехід до розробки стратегії грошово-кредитної політики України відповідно до стратегії Європейського Союзу, розширення інструментів прямої та непрямої дії з переважанням останніх. Такі дії України, по-перше, ще раз підтвердять незворотність її бажання стати однією з країн об'єднаної Європи, що є важливим у відносинах України з міжнародними партнерами; по-друге, врегулювання грошово-кредитних відносин відповідно до директив Європейської комісії є вагомою складовою залучення позабанківських коштів – підвищення рівня довіри до українських фінансових установ. |
