Дослідження процесу державного управління освітою на районному рівні дозволило визначити та обґрунтувати шляхи запровадження механізмів державно-громадського управління загальною середньою освітою в районі. Отримані результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дисертації, а реалізована мета й завдання дають змогу сформулювати такі висновки: 1. На основі аналізу вітчизняної й зарубіжної наукової літератури встановлено, що ступінь дослідженості проблеми державно-громадського управління загальноосвітніми навчальними закладами на районному рівні залишається недостатнім. Незважаючи на те, що зусилля вчених спрямовані на пошуки оптимального співвідношення централізації й децентралізації державного управління освітою, створення системного механізму на всіх управлінських рівнях, дослідження залишаються розрізненими та методологічно не об’єднаними. Практика сьогодення підтверджує монопольне ставлення держави до управління загальною середньою освітою. Аналіз нормативної бази державного управління загальною середньою освітою на рівні району вказує на те, що вона потребує подальшого вдосконалення. Виникає необхідність надання прав громадській спільноті впливати на освітні процеси шляхом оптимального поєднання управління й самоуправління. Тому демократичні процеси в діяльності державних органів управління освітою мають бути унормованими. Вивчення зарубіжного досвіду гуманізації й демократизації державного управління в галузі освіти свідчить, що постає питання про створення системи управління освітою на основі синергетичного підходу. Для цього мають бути розробленими проміжні моделі та механізми поєднання державних і громадських функцій управління. 2. Дослідження показало, що відсутність ґрунтовних теоретичних досліджень з державно-громадського управління загальною середньою освітою на рівні району зумовлює необхідність розробки його понятійного апарату, складових, структурної моделі та інструментарію моніторингу діяльності районного відділу (управління) освіти. Визначено, що державно-громадське управління в освіті – це поєднання діяльності державних та суспільних суб’єктів управління в інтересах людини, соціуму й влади. Здійснений у роботі аналіз показав, що три концептуальні конструкції державно-громадського управління: структурно-громадського супроводу, інформаційно-громадського супроводу та субординаційно-проміжного партнерства з рухомими зв’язками забезпечують взаємоадаптацію різноспрямованих активностей у напрямі загального вектора переваг та створюють окремі різновиди ДГУ. Проведений структурно-функціональний аналіз діяльності районних органів державного управління загальною середньою освітою довів недосконалість Типового положення про відділ освіти в контексті державно-громадського управління. З метою модернізації цього положення визначені й описані критерії діяльності РУО на державно-громадських засадах. 3. Розроблено базову модель державно-громадського управління загальною середньою освітою на рівні району, яка складається з п’яти модулів. Два з них (керуюча та керована підсистеми) включають структурні компоненти у вигляді державних та громадських структурних підрозділів як основи створення й розвитку державно-громадських засад у цілеспрямованих перетвореннях освітньої системи на рівні району. 4. Встановлено, що дійовим інструментарієм моніторингу державно-громадського управління освітою слід розглядати базові кваліметричні моделі діяльності всіх категорій учасників освітнього процесу. Відтак в основу розробки кваліметричної субмоделі діяльності РУО на державно-громадських засадах покладені визначені автором критерії діяльності районних органів управління загальною середньою освітою. Теоретично обґрунтовано, що використання кваліметричних субмоделей значно підвищує науковий рівень прийняття управлінських рішень у діяльності РУО. 5. Обґрунтовано й розкрито механізми державно-громадського управління: зовнішні державні й громадські механізми як окремі системи (державні та громадські структури) і внутрішні механізми (моніторинг; громадське опитування, волонтерські акції; використання соціальних індикаторів; розвиток партнерських відносин тощо), які виконують роль спеціальних засобів для приведення цих систем у дію. 6. Сформовано та апробовано технологію впровадження державно-громадського управління в освітню практику. Доведено, що різні види державно-громадського управління, а саме: структурно-громадського супроводу, інформаційно-громадського супроводу та субординаційно-проміжного партнерства, мають свої завдання й свою технологію практичної реалізації. Запропоновано план-моніторинг РУО, який дозволяє здійснювати поточне коригування діяльності РУО за наслідками самооцінки та самоаналізу. Узагальнення результатів анкетування 127 керівників районного та шкільного рівнів виявило, що 74,6% з них не готові до впровадження державно-громадського управління загальною середньою освітою. Тому в дослідженні апробовано не цілісну систему, що виявилося передчасним, а лише її елементи. Експериментальна перевірка здійснювалася в три етапи, результати яких довели можливість використання розробленої кваліметричної субмоделі діяльності РУО для розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в районі. 7. Вироблені практичні рекомендації для державних органів управління освітою та закладів загальної середньої освіти щодо переведення управління на державно-громадські засади, а саме: створити умови для запровадження в освітню практику системи державно-громадського управління освітою; розробити нормативну базу проведення освітнього моніторингу для відслідкування динаміки розвитку державно-громадського управління освітою на основі врахування громадської думки; розширити нормативно-правову базу змішаного фінансування освітніх послуг та заохочення участі громади в управління освітою; виробити нормативну базу на місцевому рівні для делегування громадським структурам повноважень у прийнятті управлінських рішень, що задовольняють освітні потреби громадян; забезпечити умови для розвитку партнерських відносин між державними й громадськими структурами управління освітою і залучення громадськості до атестації педагогічних працівників, загальноосвітніх навчальних закладів; запровадити звітування керівників загальноосвітніх закладів перед громадою; сприяти заохоченню учасників освітнього процесу до проведення волонтерських акцій та розвитку мережі громадсько активних шкіл; розширювати зв’язки з громадськістю шляхом: її залучення до організації позашкільної роботи з дітьми; задоволення додаткових освітніх потреб дорослого населення району; залучення батьків-науковців до викладацької діяльності в школі; інформувати населення району через засоби масової інформації, загальні збори, громадські слухання про успіхи та проблеми в діяльності шкіл, забезпеченні соціального захисту учасників освітнього процесу тощо. До подальших напрямів дослідження цієї проблеми ми відносимо: наукове обґрунтування процесу впровадження державно-громадського управління освітою; розробку моделей та визначення механізмів державно-громадського управління для всієї системи освіти України на різних рівнях державного управління; розробку технології проведення моніторингу діяльності державних органів управління освітою. |