У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо формування державних механізмів управління етнічними конфліктами та розроблено науково-прикладні технології, які забезпечують керованість етнокофліктних взаємодій з боку держави та громадянського суспільства з метою запобігання етнічним конфліктам і/або їх урегулювання. Отримані результати показують, що вихідна методологія виявилася ефективною, гіпотеза підтвердилася, поставлені завдання реалізовані і мета досягнута. На основі здійсненого дослідження сформульовано такі основні висновки та пропозиції. 1. Аналіз досліджень у галузі державного управління етнонаціональною сферою засвідчив, що розроблення державних механізмів управління етнічними конфліктами і їх коректне застосування – нове й актуальне завдання сучасної науки і практики державного управління. Обґрунтована автором концепція базується на принципі структурно-функціональної взаємозумовленості елементів системи етноконфліктологічного менеджменту, які включають політико-правові механізми, технології управління конфліктами на всіх етапах їх розвитку, механізми і принципи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інститутів громадянського суспільства. Категоріальне насичення авторської концепції забезпечується завдяки введенню в наукову лексику терміна “державні механізми управління етнічним конфліктом”, а також уточненню змісту низки інших понять (соціальний капітал, соціальна мережа, етнічний статус, етноконфліктологічний менеджмент, культура миру та ін.), яке розширило евристичні можливості дослідження і відкрило перспективи подальших наукових розвідок у цьому напрямі. 2. Доведено, що характер і дієвість системи етноконфліктологічного менеджменту визначається здатністю її організаційних структур критично оцінювати вітчизняний і зарубіжний досвід, ураховувати об’єктивні та суб’єктивні умови реалізації управлінських рішень, визначати оптимальні організаційні та інституційні механізми управління етнічними конфліктами з огляду на місцеву специфіку, у тому числі на особливості політичної культури місцевої спільноти, рівень розвитку громадянського суспільства, потреби та інтереси етнічних груп. Організаційно-функціональна структура системи етноконфліктологічного менеджменту розглядається як сукупність органів державної влади, державних установ і організацій, органів місцевого самоврядування та інституціонально оформлених суб’єктів громадянського суспільства, їх функцій, а також відповідних організаційних взаємозв’язків. Її призначення – забезпечити цілісний управлінський вплив на етнонаціональну сферу з метою запобігання етнічним конфліктам і/або їх урегулювання. Результативність функціонування системи етноконфліктологічного менеджменту зумовлюються характером мережевих взаємодій і типом соціального капіталу, який формує горизонтальні зв’язки при встановленні порядку і умов синхронної діяльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства. 3. Виділення нової дослідницької парадигми етноконфліктологічного менеджменту як певної системи скоординованої діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства зумовлене міждисциплінарним характером дослідження, творчим використанням методологічних підходів споріднених наук та нелінійними процесами у просторі самоорганізації етнічних груп. Необхідність міждисциплінарного дискурсу пояснюється доцільністю використання у суміжних наукових напрямах теоретичного фундаменту і практичного інструментарію. Подібні теоретичні і методологічні запозичення виправдані частковим збігом об’єкта і дослідницьких завдань наук, що вивчають засоби управління етнічними конфліктами. Специфічний ракурс державного управління зумовлюється предметом науки державного управління, який окреслює закономірності функціонування системи державного управління і певною мірою – суспільних процесів як об’єктів державно-управлінського впливу. 4. Ураховуючи наявну методологічну кризу в сучасній соціальній теорії, в контексті якої розвивається і вітчизняна наука державного управління, застосування теорії соціального конфлікту, системно-синергетичного і мережевого підходів являє собою здебільшого спробу “пошуку нової теорії”, яка здатна виявити ресурсну залежність учасників етнічних конфліктів, а також охопити унікальність нестійких соціальних систем і нелінійних процесів, що відображено у формуванні нетрадиційних горизонтальних зв’язків і соціальних мереж у суспільстві. Не виключаючи дискусійності окремих питань стосовно використання названих методів при розробці механізмів державного управління, автор підкреслює наявний евристичний потенціал подібного методологічного підходу. 5. На основі використання напрацювань примордіалізму, інструменталізму, конструктивізму в контексті державної етнополітики сформульовано фундаментальні постулати когерентної теорії етнічності, яка одночасно враховує об’єктивний характер етнічних та культурних розбіжностей та акцентує увагу на маніпуляційних технологіях, що використовуються в етнічних конфліктах. Звернення до когерентної теорії етнічності при здійсненні критичного аналізу поглядів С.Хантінгтона дало змогу визначити “конфлікт цивілізацій” як ідеологічний конструкт, який виконує функцію каталізатора міжетнічних і міжконфесійних зіткнень християнських та ісламських спільнот, провокує поширення і закріплення в масовій свідомості міфу про “ісламську загрозу” і фактично створює “ідеологічний коридор” глобальній конкуренції за доступ до світових енергетичних ресурсів. Такий підхід має вирішальне значення при розробці механізмів державного впливу на формування культурно-ідеологічних мереж у суспільстві, які великою мірою впливають на розвиток етноконфліктних взаємодій. 6. Існуючі теоретико-методологічні підходи до розроблення державних механізмів етноконфліктологічного менеджменту збагачено завдяки виявленню не досліджених раніше аспектів системно-синергетичної взаємозумовленості релігійно-цивілізаційних, демографічних, соціально-психологічних чинників і етностатусних відмінностей. Дослідження підтвердило доцільність використання напрацювань віктимології при розкритті внутрішнього механізму розвитку етноконфліктних взаємодій, які зазнають впливу психологічних трансформацій етнічної самосвідомості репатріантів. Практичне значення подібної наукової розвідки полягає в обґрунтуванні необхідності коригування соціально-психологічних механізмів державного впливу на розвиток етноконфліктних ситуацій у регіонах, в яких відбувається інтеграція представників депортованих спільнот. 7. Політико-правове забезпечення впровадження системи етноконфліктологічного менеджменту базується на прийнятті і вдосконаленні законів, інших правових актів, спрямованих на задоволення базових потреб етнічних спільнот. Однак превентивна функція цієї діяльності реалізується лише в тому разі, якщо державою розроблені механізми гарантій правових норм. До таких механізмів віднесено: здійснення належного контролю за виконанням законодавства в галузі захисту прав етнічних меншин, моніторинг його порушень; аналіз судової практики і вжиття відповідних заходів щодо профілактики порушень; забезпечення юридичної відповідальності посадових осіб, керівників громадських організацій, ЗМІ за дії, які призводять до дискримінації за етнічною ознакою, загострення міжетнічних відносин і виникнення етноконфліктних ситуацій. Як засвідчив аналіз, в Україні створюються необхідні умови для впровадження міжнародно-правових підходів, що забезпечують гарантії прав етнічних меншин. Водночас приведення українського законодавства у відповідність з міжнародним не повинно спричинювати заниження або руйнування існуючих у суспільстві стандартів і має здійснюватися з урахуванням загальнонаціональних інтересів і місцевих традицій. 8. Особливу роль у системі етноконфліктологічного менеджменту відіграє управління регіональним і місцевим розвитком. Аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду реалізації державної регіональної політики, зокрема в Автономній Республіці Крим, засвідчив, що впровадження принципів децентралізації і автономізації в практику державного управління сприяє зниженню міжетнічної напруженості. Однак ефективному управлінню етноконфліктними ситуаціями на регіональному рівні часто стають на заваді недосконалість правової бази, недотримання чинних законів і неадекватні способи реалізації загальнодержавної політики місцевими органами влади. Характерними є також відсутність координації дій щодо прийняття стратегічних і ситуативних рішень у кризових ситуаціях, недосконалість системи інформаційно-аналітичної і прогнозної підтримки прийняття управлінських рішень, низький рівень володіння переговорними технологіями посадовцями, залученими до врегулювання конфліктів. Рішення, які приймаються центральними органами державної влади, також не завжди повною мірою забезпечують нейтралізацію негативних тенденцій у регіонах з високим конфліктогенним потенціалом. Оптимізації регіонального розвитку і місцевого самоврядування у багатоетнічних регіонах України сприятимуть: визначення типів і режимів розвитку населених пунктів компактного проживання етнічних груп; узгодження повноважень та функцій щодо соціальної підтримки населення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; удосконалення порядку розроблення регіональних соціальних програм, спрямованих на вирішення найгостріших соціальних проблем в етноконфліктогенних регіонах, насамперед з питань забезпечення зайнятості, створення нових робочих місць, організація належного контролю за виконанням таких програм; оптимізація міжвідомчої координації; утворення та удосконалення діяльності консультаційних рад при органах виконавчої влади всіх рівнів із залученням представників національно-культурних товариств і міжетнічних громадських формувань. 9. У результаті розкриття змісту та сутності технологій управління етнічним конфліктом підтверджено необхідність типологізації управлінських ситуацій в умовах етнополітичної нестабільності. Як основу процесу державного управління етноконфліктними ситуаціями слід розглядати технології прийняття управлінських рішень, ефективність яких залежить від упровадження системи етнологічного моніторингу, експертної діяльності і прогнозного забезпечення. Механізмами удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень в етноконфліктних ситуаціях є: створення електронних інформаційних ресурсів на основі врахування політичних, економічних, демографічних, світоглядних, культурних та інших аспектів розвитку етнічних спільнот; розроблення та впровадження системи індикаторів етнологічного моніторингу з внесенням відповідних змін у систему державних статистичних спостережень з узгодженням їх з міжнародними стандартами і методологією; координація діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і незалежних дослідницьких центрів щодо інформаційно-аналітичного забезпечення функціонування системи етноконфліктологічного менеджменту. Впровадження технологій кадрового забезпечення управління етнічними конфліктами передбачає врахування етнічного чинника в процесах підготовки, добору і розстановки кадрів, формування кадрового резерву та здійснення контролю за їх діяльністю у регіонах з високим ступенем етнічної різноманітності. 10. Визначено механізми оптимізації взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства, які передбачають упровадження інноваційної моделі державного управління, що базується на врахуванні впливу соціальних мереж і соціального капіталу на процеси самоорганізації етнічних спільнот. Оптимізація взаємодії держави і громадянського суспільства в управлінні етнічними конфліктами має здійснюватися через: участь відповідних об’єднань громадян у підготовці рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань етнополітики і контролю за їх виконанням; організацію постійних зустрічей, круглих столів, відеоконференцій з вищими посадовими особами держави, лідерами політичних партій і етнічних рухів для обговорення і врегулювання етноконфліктних ситуацій. Назріла потреба в розширенні соціальної бази партнерства держави з неурядовими організаціями, створеними за національною та конфесійною ознаками, а також у залученні до співпраці неформальних структур етнічної самоорганізації (етнічний бізнес, етнополітичні коаліції тощо). 11. Функціонування системи етноконфліктологічного менеджменту певною мірою залежить від синхронізації діяльності органів державної влади з міжнародними неурядовими організаціями: ООН, ОБСЄ, УВКБ ООН тощо. Дослідження підтвердило дієвість механізмів управління етнічними конфліктами, які використовують міжнародні організації у партнерстві з органами державної влади. Заслуговують на увагу організація систем раннього та довгострокового запобігання етнічним конфліктам, підтримка миру, превентивна дипломатія, механізми соціальної мобілізації для вирішення найгостріших економічних і соціальних проблем місцевих спільнот. Однак активна участь міжнародних організацій у заходах щодо запобігання етнічним конфліктам та їх врегулювання характеризується не тільки позитивними рисами, а й низкою проблемних питань, що постають перед державами, яких ця діяльність безпосередньо стосується. Наслідки нормотворчої, посередницької і контролюючої діяльності міжнародних організацій і, відповідно, інтернаціоналізації внутрішніх конфліктів можуть мати суперечливий характер. У зв’язку з цим загальнодержавні і регіональні органи влади, а також відповідальні дослідницькі і громадські організації мають уважніше відстежувати і критично оцінювати деструктивну діяльність деяких міжнародних організацій, особливо неурядових, і протидіяти їй. 12. Результативність управління етнічними конфліктами великою мірою зумовлюється державним регулюванням інформаційного простору. Попри те, що в умовах свободи слова і ринкової конкуренції засоби масової інформації не підлягають прямому державному впливу, регулятивна та контролююча функція держави у цій сфері має здійснюватися в межах державної інформаційної політики. Поряд із створенням умов для забезпечення незалежності та плюралізму засобів масової інформації необхідно підвищувати рівень координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань. Найбільш дієвими механізмами у цій галузі державного управління слід вважати впровадження етноконфліктологічного моніторингу преси, а також створення недержавних структур – наглядових рад, експертних комісій тощо з метою перевірки діяльності ЗМІ на конфліктогенність, поширення толерантності і формування культури миру в суспільній свідомості, що має супроводжуватися відповідними заходами у сфері освіти, культури, наукових досліджень тощо. 13. Проведене дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати низку актуальних завдань і практичних рекомендацій щодо оптимізації державних механізмів управління етноконфліктними взаємодіями. Так, назріла необхідність: законодавчого затвердження концепції основ державної етнонаціональної політики, до якої доцільно включити загальні засади системи етноконфліктологічного менеджменту, а також прискореного прийняття законів “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про національні меншини в Україні”, “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб із числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України”, “Про біженців”, нової редакції Закону про мови, розроблення Закону “Про корінні народи України”; визначення і практичного використання організаційних, методичних і технологічних принципів побудови системи етнологічного моніторингу і етноконфліктологічної експертизи на рівні як загальнодержавних, так і місцевих органів державної влади; урахування етнонаціонального показника в системі статистичної обробки інформації Держкомстату України для інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень і прогнозування розвитку етноконфліктних ситуацій у багатоетнічних регіонах України; розширення державної підтримки друкарських та електронних видань громадських організацій, діяльність яких спрямована на формування міжетнічної толерантності і культури миру. Доцільно: Кабінету Міністрів України проаналізувати Положення про відповідні центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної влади і внести до них необхідні зміни та доповнення з метою належного розподілу функції щодо забезпечення етнополітичної стабільності і взаємної координації діяльності в даному напрямі. В Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Одеській, Чернівецькій областях, деяких областях на сході України створити при місцевих органах влади координаційні ради з метою підвищення ефективності діяльності щодо запобігання етнічним конфліктам і їх урегулювання або активізувати роботу таких рад, якщо вони створені; Державному Комітету України у справах національностей та релігій розробити цільову програму щодо запобігання і протидії всім формам міжгрупової ненависті, ксенофобії і екстремізму; у системі професійної освіти державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, а також у галузевих та регіональних закладах післядипломної освіти в багатоетнічних регіонах ввести окремі курси (модулі у відповідних дисциплінах) з етноконфліктологічної проблематики, запровадити активні форми навчання (тренінги, ситуативний аналіз та ін.); Державному Комітетові України з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення встановити належний контроль за дотриманням засобами масової інформації вимог чинного законодавства при висвітленні проблем міжетнічних відносин, особливо в матеріалах, присвячених передвиборчій агітації. З цією метою впроваджувати в практику діяльності органів влади сучасні методики етноконфліктологічного моніторингу преси, сприяти створенню громадських рад з цього питання, прийняттю “кодексів журналістської етики”; Міністерству освіти і науки України розробити комплексну освітньо-наукову програму з упровадження педагогіки толерантності. Для стабілізації етнополітичної ситуації в Автономній Республіці Крим необхідно: Кабінету Міністрів України визначити засади державної політики стосовно вирішення політичних і соціально-економічних проблем Автономної Республіки Крим, розробити для цього конкретні заходи із зазначенням джерел їх фінансування, створити єдину державну інформаційно-аналітичну систему із включенням до неї баз даних органів державної влади автономії; Верховній Раді України, Конституційному Суду України продовжити роботу щодо приведення окремих положень Конституції Автономної Республіки Крим, інших нормативно-правових актів автономії у відповідність з Конституцією України та чинним законодавством України; у складі Секретаріату Президента України створити структурний підрозділ, у якому зосередити функції аналізу, прогнозування та впровадження заходів щодо комплексного розв’язання етнополітичних проблем в Автономній Республіці Крим; Раді міністрів Автономної Республіки Крим розробити комплексну регіональну програму формування міжетнічної толерантності і запобігання етнічним конфліктам, яка має охоплювати систему освіти, діяльність громадських організацій, національно-культурних товариств, правоохоронних органів, засобів масової інформації, релігійних організацій тощо. 14. Дослідження виявило потребу в подальших розвідках у даному науковому напрямі. Найбільш актуальними визначено дослідження економічних та організаційних механізмів управління етнічними конфліктами, виявлення ресурсів формування позитивного соціального капіталу і мережевих взаємодій у багатоетнічних спільнотах та їх використання у практиці державного управління, механізмів деідеологізації сфери міжконфесійних і міжкультурних комунікацій, а також розроблення теоретико-методологічних засад цивілізаційно-діалогового дискурсу у міжетнічних відносинах. |
