У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми ------------- шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів його вдосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Автор дійшов такого розуміння соціальної політики: “Соціальна політика – це система заходів, принципів рішень, дій держави та інших суспільних суб’єктів, що сформувалася в суспільстві на певному історичному етапі його розвитку і спрямована на забезпечення позитивних змін у соціальному просторі”. 2. Доведено, що саме захисна функція виступає основоположною на етапі радикальних ринкових трансформацій. Адже за функцією розвитку соціальна політика сприяє розв’язанню завдань максимізації благополуччя, за захисною – мінімізації неблагополуччя та соціальних ризиків. 3. З урахуванням практики вирішення соціальних питань в країнах Європейського Союзу, а також в країнах з перехідною економікою, при моделюванні державної системи соціального захисту важливого значення набуває проблема застосування моделей соціальної політики. Модель соціальної політики України повинна базуватися на достатньо складному соціальному механізмі, дія складових якого має бути диференційована по групах населення. Тобто в межах такого механізму необхідно побудувати ієрархізовану систему, в якій мають бути закладені різні підходи до різних верств і груп населення. 4. Корекція соціальної політики України за умов трансформації суспільства повинна йти шляхом реформування системи соціального захисту, який є об’єктивною економічною категорією, що пов’язана з відтворенням, збереженням та розвитком основної продуктивної сили суспільства – людського потенціалу. 5. Для ефективного вирішення соціальних проблем у період становлення ринкової економіки необхідно застосовувати комплексний підхід, який дасть змогу використовувати широкий спектр методів: економічних, соціальних, правових, організаційних та ін. Це дозволить визначити пріоритети в соціальній політиці, створювати відповідну нормативно-правову базу, розробляти механізми здійснення соціальних заходів та удосконалювати їх фінансове забезпечення і, що дуже важливо, створити на цій основі умови для забезпечення дієвого соціального захисту населення. 6. Чинна в Україні законодавча база не завжди є достатнім підґрунтям для проведення частини запропонованих перетворень з удосконалення діючої системи соціального захисту населення. Отже, вдосконалення законодавчо-правового елементу механізму соціального захисту населення має бути спрямоване на підвищення якості законодавчого та нормативно-правового забезпечення системи конституційних прав і соціальних гарантій. 7. Необхідно законодавчо закріпити статус “частково безробітного”, розробити механізми соціального захисту вивільнених у разі банкрутства підприємств працівників, внести зміни до чинного трудового законодавства щодо причин звільнення працівників. Доцільним є юридичне закріплення трьох причин вивільнення, а саме через: економічну необхідність, припинення строкового договору або контракту, за власним бажанням. В залежності від причини вивільнення визначатимуться форми соціального захисту. 8. Створення системи соціального захисту в Україні має свої особливості, пов’язані із затяжним характером реформ, відсутністю на певному етапі економічного пожвавлення в економіці, одночасним зростанням зубожіння переважної частини населення та соціальної поляризації в суспільстві — при кризі державних фінансів, що обмежує соціальні заходи. Вирішення цієї проблеми повинно мати такі пріоритети: 9. Для забезпечення зайнятості та достатнього рівня доходів, а отже зменшення навантаження на систему соціального захисту, позитивний вплив на етапі переходу до ринкових відносин на макроекономічному рівні можуть мати заходи, що стимулюють економічний ріст, інвестиції в нарощування конкурентоспроможності, включаючи: інвестиції в людський капітал (особливо в освіту і охорону здоров’я), сприяння структурній перебудові економіки, підтримка малого і середнього бізнесу, активну політику на ринку праці (перш за все підвищення кваліфікації та перекваліфікація відповідно до потреб економіки), реформу політики заробітної плати, ефективний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків (зокрема, стосовно припливу іноземних інвестицій). 10. В методах фінансування системи соціального захисту в Україні акцент має бути перенесений на методи страхування від різних ризиків. В системах пенсійного забезпечення за віком необхідно активізувати діяльність недержавних та приватних пенсійних фондів, підвищення пенсійного віку виходу на пенсію та впровадження ефективних схем залучення пенсіонерів до роботи. Водночас, сімейна допомога повинна зберегти свою універсальність та всеохоплюючий характер. 11. Необхідно створити єдиний підпорядкований Уряду, Центр координації, узгодження та управління соціальним страхуванням. Функціями цього управління мають бути: централізований збір та розподіл між страховими фондами страхових внесків, нагляд за сферою соціального страхування та запобігання зловживанням із страховими коштами; побудова загальної уніфікованої бази даних реципієнтів пенсій та допомоги по соціальному страхуванню. 12. З метою удосконалення відповідної законодавчої бази та з огляду на завдання розвитку відносин України з Європейським Союзом необхідна ратифікація низки конвенцій МОП, зокрема, №95 про охорону заробітків, № 173 про захист вимог працівників на випадок неплатоспроможності роботодавця, № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення і вироблення програми поетапного наближення до соціальних стандартів ЄС. 13. Впровадження системного підходу до основних засобів забезпечення соціального захисту населення (законодавчо-правові гарантії та стандарти, фінансово-економічна база, інформаційне забезпечення та соціальна діагностика рівня захищеності, організаційно-програмні засоби) передбачає розробку наукової програми фундаментальних досліджень теорії і механізмів регулювання соціального захисту в ринкових умовах, а в практичному плані - моніторингу застосування граничних стандартів і індикаторів соціальної захищеності населення, спрямованих на реалізацію встановлених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. | 