Отримані наукові результати підтвердили висунуту гіпотезу про залежність продовольчої безпеки від раціонального поєднання механізмів ринкового саморегулювання і державного управління, здатних в умовах глобальних економічних трансформацій спрямовувати розвиток продовольчого ринку України на розв’язання соціально-економічних проблем та забезпечити збалансування попиту й пропозиції за рахунок використання внутрішніх і зовнішніх можливостей та дали змогу сформулювати висновки, що свідчать про досягнення мети і виконання поставлених завдань. Пошук підходів щодо удосконалення механізмів державного управління розвитком національного продовольчого ринку дозволив сформулювати такі висновки: 1. Сучасний геоекономічний універсум характеризується загостренням протиріч між аграрними і постіндустріальними країнами, що сприяє посиленню ролі держав у розв’язанні продовольчої проблеми й актуалізує теоретико-методологічне осмислення взаємодії держави та ринку в умовах нової економічної реальності. Запропоновані концептуальні підходи до побудови моделі державного управління продовольчим ринком враховують не лише відомі неспроможності ринку, але й необхідність забезпечення більш справедливого розподілу ресурсів і доходів з метою формування унімодальної економічної структури суспільства. На відміну від ліберальної концепції, спрямованої на підпорядкування держави ринку та концепції етатизму, схильної підпорядковувати ринок державі, викладені концептуальні положення ґрунтуються на ідеї служіння ринку і держави суспільству. 2. Докорінні зміни характеру соціально-економічних зв’язків у продовольчій сфері вимагають фокусування зусиль державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, фахівців у галузі продовольчого забезпечення на відстеженні змін внутрішнього та зовнішнього, по відношенню до продовольчого ринку, середовища. Введення в практику державного управління методичного забезпечення аналізу чинників, які формують умови процесу купівлі – продажу на продовольчому ринку, надасть управлінській діяльності комплексного та системного характеру, що унеможливить накопичення поточних проблем. 3. У міру зростання інтернаціоналізації виробництва продовольства та появи нових знань про раціональне харчування змінювалося уявлення про соціально-економічну сутність категорії "продовольча безпека", яка нині більшістю вчених трактується як забезпечення потреб населення у продуктах харчування в необхідних обсягах, асортименті та якості, що гарантуються державою за рахунок створення відповідних економічних умов. Для об’єктивізації цих умов доцільно виокремити такі рівні продовольчої безпеки: мінімальний рівень – забезпечення населення базовими продуктами харчування на рівні, зниження якого є фізіологічно небезпечним для людини; стійкий рівень – забезпечення населення продуктами харчування на раціональному рівні переважно за рахунок власного виробництва; рівень самодостатності – забезпечення населення розширеним набором продуктів харчування на раціональному рівні за рахунок зростання зовнішньоторговельного обігу продовольства і забезпечення позитивного або нульового торговельного сальдо. Це дасть змогу переорієнтувати управління з розв’язання продовольчої проблеми взагалі, на вирішення конкретних завдань, що надасть логіки й послідовності державно-управлінському процесу. 4. Розв’язання продовольчої проблеми вимагає здійснення державного моніторингу продовольчої безпеки, що є однією із специфічних функцій державного управління розвитком продовольчого ринку. Система показників, яка запропонована для моніторингу продовольчої безпеки, розрахована виходячи із фізіологічного, економічного та соціального критеріїв, дозволяє окреслити різницю між існуючим і бажаним станом продовольчої безпеки і розробити стратегію подолання цієї невідповідності, як складову агарної політики, задля підвищення результативності державного управління розвитком продовольчого ринку. 5. Світовий продовольчий ринок є складною, невпорядкованою системою, якій притаманні біфуркаційні процеси, випадкові реакції на вплив екзогенних чинників, тому глобалізація продовольчого ринку не має і не може мати лінійної динаміки. Напрямок її розвитку сьогодні є мало прогнозованим, а тому зарано робити висновок про здатність глобального управління забезпечити розв’язання продовольчої проблеми. Виходячи з цього, у новій парадигмі державного управління національним продовольчим ринком пріоритет має бути наданий людським цінностям у порівнянні з вимогами глобального ринку. 6. Поява на світовому ринку нових харчових продуктів і комерціалізація використання ГМП потребують розроблення комплексу заходів щодо регулювання обігу таких продуктів. Основними напрямами такого регулювання в Україні мають бути: створення національної системи продовольчої безпеки; залучення до процесу регулювання науковців і громадськості; дотримання принципу транспарентності в питаннях комерційного використання ГМП; участь у роботі міжнародних організацій щодо уніфікації правил обігу ГМП. Відповідно до цього пропонується державне управління розвитком продовольчого ринку здійснювати на основі принципу сегрегації, виділяючи сегменти за трьома типами продовольства: а) продовольство, отримане у традиційний спосіб; б) продовольство, модифіковане за допомогою генної інженерії; в) продовольство, отримане завдяки органічному землеробству. Такий концептуальний підхід забезпечить розроблення нових стандартів на харчові продукти, методів їх ідентифікації та сертифікації, уніфікації національних норм, правил виробництва і торгівлі з міжнародними. 7. Накопичення протягом тривалого часу сукупності проблем у сфері продовольчого забезпечення, які є переважно слабкоструктурованими, посилює ймовірність впливу на розвиток продовольчого ринку випадковостей та унеможливлює використання традиційних методів управління. Це означає, що невідповідність між існуючим та бажаним станом об’єкта управління може бути подолана принципово новими засобами державного управління, а за своєю суттю воно більшою мірою має бути програмно-цільовим, ніж суб’єкт-об’єктним. 8. Трансформація економічного механізму управління розвитком продовольчого ринку в Україні з метою його пристосування до вимог СОТ поки що не має достатнього теоретико-методологічного обґрунтування, нормативно-правового та фінансового забезпечення. Досвід зарубіжних країн свідчить про відсутність у використанні важелів економічного механізму, чітких пріоритетів, співставлення вигод і витрат, розмежування функцій державного та господарського механізмів управління. Тому беззастережне використання досвіду окремих країн щодо управління продовольчим ринком не може бути рекомендоване, а при розробці економічних методів регулювання взаємовідносин суб’єктів продовольчого ринку мають бути враховані національні інтереси. 9. Налагодження дієвих механізмів управління можна вважати одним із головних чинників розвитку продовольчого ринку, тому доцільно звернути увагу Уряду на вирішенні трьох ключових завдань: створення сприятливих умов для формування ринкових відносин у продовольчій сфері; спрямування фінансових ресурсів на забезпечення структурної перебудови агропромислового виробництва; забезпечення наукового супроводу та якості державних цільових програм, що здатні сприяти економічному розвиткові, задовольняючи інтереси всіх суб’єктів продовольчого ринку. 10. Визначення співвідношення обміну між сільськогосподарськими і промисловими галузями та авторські розрахунки доводять, що єдиною об’єктивною можливістю запобігти негативним наслідкам порушення його еквівалентності є підвищення продуктивності праці в сільському господарстві. Розраховані індекси співвідношення динаміки цін на промислову та сільськогосподарську продукцію вказують, що зростання продуктивності праці в сільському господарстві нівелює втрати від усе більшого диспаритету цін на продукцію цих галузей. Отже, механізми державного управління, які сприяють підвищенню продуктивності аграрного виробництва є ефективнішими у порівнянні з механізмами, спрямованими на забезпечення еквівалентного обміну. 11. Реалізація експортно-орієнтованої стратегії управління продовольчим ринком вимагає від державних органів управління опрацювання заходів регулювання обігу продовольства з урахуванням аспектів безпечності та екологічності, які зараз в Україні відсутні: розроблення та прийняття стандартів на продукти органічного сектора сільського господарства та нові харчові продукти, виготовлені на основі біотехнологій; гармонізації чинних стандартів з міжнародними; напрацювання методичних рекомендацій щодо сегрегації різних типів продовольства під час їхніх виготовлення, транспортування, зберігання та продажу; розроблення заходів регулювання ГМП на різних етапах процесу відтворення; забезпечення ідентифікації різних типів продовольства; підтримка товаровиробників, зайнятих в органічному сегменті продовольчого ринку. 12. Зростання у світі вимог до якості та безпечності продуктів харчування викликає необхідність створення в Україні адекватної системи управління якістю й безпечністю харчових продуктів. Відсутність координаційного центру, який би приймав рішення щодо вживання запобіжних заходів у разі імпорту харчової продукції з інших країн, визначав ступінь еквівалентності систем контролю якості в країнах-імпортерах національній системі, узгоджував дії ЦОВВ щодо реалізації рішень з питань якості та безпечності продовольства, є однією з причин незадовільного рівня якості продовольчої продукції в Україні. Врахування екологічної, економічної та соціальної складових у налагодженні системи управління якістю й безпечністю продовольства можна вважати одним із найвагоміших чинників налагодження партнерських відносин між державною владою та населенням і реалізації демократичних цінностей. |