У дисертаційному дослідженні підтверджено покладену в його основу гіпотезу про те, що надання соціальної спрямованості пенітенціарній системі України є нагальною вимогою сьогодення. Ознаки кризи управління системою установ, які виконують покарання, є наслідком спроб впровадження нових демократичних ідей за допомогою застарілих методів. Відповідно до завдань дослідження зроблено наступні висновки, що мають теоретичне і практичне значення: 1. Показано, що на сучасному етапі державне управління пенітенціарною системою України не розглядається як один з напрямків соціальної політики. У теорії та практиці державного управління органами виконання покарань домінує формально-юридичний підхід. Саме тому у роботі пропонується нове ставлення до в’язниці як до спеціального різновиду соціальної клініки. Отже, в дисертації в’язниця розглядається не як юридична інституція, а як соціальний феномен, якому притаманні не тільки правові, але й моральні цінності. Погляд на пенітенціарну систему лише як на сукупність органів виконання покарань призводить до того, що вона залишається віч-на-віч з негативними соціальними наслідками своєї діяльності, які самостійно вона подолати не спроможна. Пенітенціарне управління повинно базуватися на інтегрально-функціональних засадах, які передбачають пошук шляхів взаємодії установ, що виконують кримінальні покарання, з органами та закладами освіти, охорони здоров’я, агенціями з питань працевлаштування та надання соціальних послуг, а також інститутами громадянського суспільства щодо вирішення соціальних проблем, пов’язаних з виконанням кримінальних покарань. 2. У результаті дослідження історичних та соціально-політичних умов розвитку пенітенціарної системи України виявлено, що наслідки функціонування радянської в’язниці продовжують впливати на роль в’язниці в сучасному українському суспільстві та на характер державного управління пенітенціарною системою. Вітчизняна система пенітенціарних установ, на жаль, залишається закритою, автономною і мілітаризованою організацією. Її діяльність призводить на практиці до зростання рецидивної злочинності, розширення зони соціальної девіації та маргіналізації. В умовах демократичного суспільства та соціальної держави установи пенітенціарної системи повинні відображати зміну політичного режиму. Реалізація пенітенціарної функції держави має базуватися на відкритості, прозорості, соціальній спрямованості та відокремленні від будь-яких мілітаризованих структур. Це може бути забезпечене лише за умови участі інститутів громадянського суспільства та під його контролем. 3. Аналіз концепцій соціалізації, десоціалізації і ресоціалізації та дослідження практики застосування ресоціалізаційних технологій дозволили розробити науково-теоретичну модель процесу ресоціалізації, в центрі якої знаходиться відповідна категорія. Запропонований підхід повинен стати філософією, на основі якої має вироблятися державна політика у сфері виконання кримінальних покарань та прийматися управлінські рішення. 4. На підставі узагальнення характеристик засуджених та ув’язнених як соціальної групи українського суспільства визначено, що вони є групою соціального виключення. Існування такої групи є реальною небезпекою для суспільства не тільки з погляду негативної динаміки злочинності, а й у світлі регулярного порушення прав людини з боку держави, що тягне за собою зростання жебрацтва та бідності, розповсюдження захворювань на туберкульоз, посилення соціальних протиріч тощо. Тому органи державної влади і місцевого самоврядування та суспільство в цілому повинні змінити своє ставлення до цієї соціальної групи і розглядати засуджених і ув’язнених не як ворогів, а як повноцінних громадян. Перспективою подальших розвідок у цьому напрямку є дослідження чинників, які впливають на пунітивне ставлення українського пострадянського суспільства до злочину і злочинця, та створення умов для зміни цього ставлення в просоціальному напрямку. 5. Внаслідок вивчення досвіду зарубіжних країн запропоновано для вітчизняної пенітенціарної системи конкретні організаційні структури та механізми ресоціалізації засуджених. Прикладом цього могла б бути служба пробації, яка входить до системи органів державного управління у сфері виконання кримінальних покарань у зарубіжних країнах. Служба є самостійною організаційною структурою, призначеною для комплексного надання соціальних послуг як засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі, так і засудженим до альтернативних санкцій. У процесі реформування організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України слід особливо звернути увагу на зарубіжний досвід функціонування так званої розділеної моделі державного управління пенітенціарною системою. Її сутність полягає в існуванні двох окремих управлінських структур: окремо для виконання кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням чи обмеженням волі, і окремо для виконання покарань в умовах вільного суспільства. У світлі поставлених завдань дисертаційного дослідження можна зробити висновок про доцільність впровадження у вітчизняну практику принципів та методів саме розділеної моделі державного управління пенітенціарною системою. Ця модель передбачає створення окремих механізмів ресоціалізації засуджених у в’язниці та в умовах вільного суспільства. 6. Доведено, що надання процесу виконання кримінальних покарань соціальної спрямованості передбачає створення автономної і незалежної управлінської структури. Це може бути Державна служба ресоціалізації засуджених. На соціальних працівників цієї служби має розповсюджуватися статус державних службовців. Служба повинна бути окремим відомством та мати відповідну мережу територіальних органів відповідно до адміністративно-територіального поділу України. Головним завданням Служби повинно бути комплексне надання соціальних послуг засудженим у сфері освіти, охорони здоров’я, працевлаштування та психологічної допомоги. Ці послуги повинні надаватися засудженим незалежно від типу покарання як під час, так і після його відбування. Вона також повинна здійснювати координацію зусиль інших органів державної влади та інститутів громадянського суспільства при реалізації останніми пенітенціарної функції держави у межах своєї компетенції. Однією з альтернатив цієї Служби може стати створення служби пробації за зразками, які упродовж тривалого часу були вироблені в зарубіжних країнах. У цьому випадку слід наголосити на необхідності впровадження розділеної системи пенітенціарного управління принаймні на регіональному рівні. Обласні служби пробації повинні бути наділеними повноваженнями щодо проведення соціальної роботи як при виконанні альтернативних санкцій, так і у пенітенціарних установах, що виконують покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі. 7. Показано, що окремі концептуальні положення дисертації потребують законодавчого закріплення. Тому в процесі дослідження був розроблений проект змін та доповнень до чинного кримінально-виконавчого законодавства, де ресоціалізація розглядається як право засуджених та ув’язнених і як основа їх правового статусу. 8. Встановлено, що якість надання соціальних послуг засудженим залежить від того, наскільки ефективною і результативною є взаємодія пенітенціарного відомства і його територіальних установ з іншими органами влади і управління, а також із інститутами громадянського суспільства. Тому головне призначення органів пенітенціарної системи на місцевому рівні має полягати у розробленні і реалізації відповідних ресоціалізаційних програм. Цілі та завдання зазначених вище програм повинні бути обумовлені соціальними характеристиками контингенту засуджених у певній установі чи регіоні та особливостями кримінальних покарань, що відбуваються засудженими. Тому доцільно говорити про механізми ресоціалізації засуджених, що створені у конкретній пенітенціарній установі чи в конкретному територіальному управлінні з питань виконання покарань. 9. Проведене дисертаційне дослідження дозволило висунути пропозиції щодо подальшого вивчення механізмів координації органів пенітенціарної системи України з метою реалізації ними пенітенціарної функції держави; питань розробки конкретних ресоціалізаційних програм з відповідним соціальним, правовим та фінансовим обґрунтуванням. |
