У дисертації теоретично узагальнено та подано нове вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні концептуальних засад створення комплексного механізму державного регулювання процесів зовнішньої міграції робочої сили. Його актуальність пов’язана з тим, що за своїм змістом державне регулювання зовнішньої міграції робочої сили в Україні ще не повною мірою відповідає потребам суспільства та чинним світовим стандартам, а тому потребує удосконалення. Отримані результати дають можливість зробити такі висновки та внести пропозиції: 1. З’ясування сутності поняття державного регулювання зовнішньої міграції робочої сили надало можливість більш ґрунтовно визначити поняття “механізм державного регулювання міграції робочої сили” шляхом зміщення акцентів з адміністративних на його юридично-правові, економічні, фінансові, організаційні, інформаційні та соціальні аспекти. Механізм державного регулювання зовнішньої міграції робочої сили – це спосіб управлінської діяльності владних структур за допомогою взаємопов’язаних методів, засобів та інструментів щодо досягнення стратегічної мети – збереження і відновлення трудових ресурсів країни. 2. Більш повно визначено роль держави в регулюванні процесів зовнішньої міграції робочої сили, при аналізі наукових праць дослідників цієї проблеми встановлено, що суттєвим недоліком теорії та практики є недооцінка ролі державних інститутів щодо ініціювання, селекції, обмеження чи призупинення зовнішньої міграції. Пропонується поглибити аналіз діяльності інститутів держави та використати відповідні теоретичні знання про причини та умови міграції при розробці проекту Концепції державної міграційної політики, потреба в якому вже давно назріла, а також поліпшити взаємодію органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка має бути спрямована на максимальне збереження трудового та демографічного потенціалу держави. 3. Аналіз досвіду зарубіжних країн щодо державного регулювання зовнішньої міграції робочої сили показав, що заслуговує на увагу практика селективного відбору іноземної робочої сили у Канаді, Австралії та Новій Зеландії, методи боротьби з нелегальною міграцією в США, запровадження спеціальних програм, спрямованих на скорочення кількості іноземних іммігрантів у Німеччині та Франції, проведення програм амністії нелегальних трудових мігрантів в Португалії та Іспанії, досвід державного регулювання еміграції робочої сили шляхом створення спеціалізованих державних агенцій у Китаї, Індії та Пакистані та ін. 4. З’ясування особливостей державного регулювання міграції робочої сили в Україні, його правового та організаційно-адміністративного забезпечення дозволило виявити суперечності у цій сфері та опрацювати пропозиції щодо вдосконалення форм і методів діяльності владних органів. Головними протиріччями є відсутність координації державної політики на різних рівнях управління, затвердженої стратегії державної міграційної політики та відповідної системи контрольних показників і структури відповідальності, системи статистичного обліку та моніторингу міграційних процесів. Недоліком нормативно-правового забезпечення є розбіжність та неузгодженість їх окремих статей, що вимагає внесення до них відповідних доповнень та змін. Встановлено, що визначальною є потреба в створенні більш досконалої організаційної структури державних органів влади, які повинні реалізувати міграційну політику в рамках обраної стратегії. В Україні відсутня виважена концепція державної міграційної політики, неврегульованими залишаються еміграція та імміграція робочої сили, а невизначеність пріоритетів міграційної політики спричиняє невиправдану розпорошеність владних дій і дублювання управлінських функцій, що потребує запровадження ефективних організаційно-адміністративних інструментів щодо реалізації державної політики зайнятості. 5. Визначено фактори та засоби державного впливу на зовнішню міграцію робочої сили, що дозволяє більш повно обґрунтувати пріоритетні напрямки удосконалення державної міграційної політики. На міграцію робочої сили впливає сукупність факторів, що включають як природні, так і соціальні компоненти: фактори-регулятори (ті, що піддаються державному регулюванню) та фактори-умови (ті, що не піддаються державному регулюванню). У дисертації встановлено, що залежність міграції робочої сили від об’єктивних умов її розвитку формується у такій ланцюговій послідовності: умови – фактори – причини – явище. Формування державної міграційної політики, як багатоступінчатого процесу, пропонується здійснювати на основі постійного моніторингу, поглибленого аналізу і прогнозу міграційної ситуації, алгоритм якого можна представити у формі логічного ряду: концепція – політика – програма. 6. Обґрунтовано концептуальні засади створення комплексного механізму державного регулювання процесів зовнішньої міграції робочої сили, принципи його дії, методи впровадження та засоби реалізації. Відповідно до цього пропонується більш досконала структура пріоритетів у діяльності органів державного управління, створення в Україні єдиної міграційної служби, а в її складі – Департаменту зовнішньої міграції робочої сили, Національної комісії з міграційної політики при Кабінеті Міністрів України (для координації діяльності суб’єктів регулювання), підкомітету у Верховній Раді України, який би опікувався питаннями законодавчого забезпечення державної міграційної політики. Державне регулювання міграційних процесів передбачає мінімізацію негативних наслідків територіального перерозподілу трудових ресурсів, покращання їх якості та демографічної ситуації в цілому. Ефективною формою посилення державного впливу на зовнішню міграцію робочої сили є пряме державне регулювання, інструментарій якого складають певні нормативно-правові акти та цільові комплексні програми. Крім заходів правового характеру, дієвим засобом державного регуляторного впливу на об’єкт дослідження слід вважати розробку державних, а також, за потреби, регіональних чи галузевих міграційних програм, реалізація яких забезпечить системний підхід до вирішення існуючих проблем. |