У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуального завдання державного регулювання у сфері природно-техногенної безпеки України. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в їх основу, а мета і завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки. 1. Системний аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, присвячених проблемам державного регулювання природно-техногенної безпеки, свідчить, що вони належать до найважливіших управлінських та організаційних проблем, які на сьогодні характеризуються недостатнім рівнем вивчення і розв’язання яких зумовлює необхідність ґрунтовних та комплексних досліджень. У науковій літературі можна виокремити природничі, економічні, соціальні, психологічні, філософські, медичні та управлінські аспекти дослідження природно-техногенної безпеки. Медичний та управлінський напрями дослідження є найбільш “молодими”, а тому менше розроблені порівняно з рештою. Визначено основні напрями розвитку та удосконалення існуючої нормативно-правової бази з питань природної і техногенної безпеки. До них належать: прийняття і розробка базового законопроекту з проблем природної і техногенної безпеки, спрямованого на законодавче закріплення основних принципів, чинників і методів державного регулювання у цій сфері; моніторинг сучасного стану нормативно-правової бази про надзвичайні ситуації, зокрема проблем, які потребують правового регулювання, і наслідків впровадження всіх нормативно-правових документів стосовно надзвичайних ситуацій; створення цілісної, комплексної системи нормативно-правових документів з розвитку єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру; постійна робота з приведення чинного законодавства у відповідність із сучасними вимогами і стандартами нормативно-правової бази щодо забезпечення природно-техногенної безпеки за функціональним, галузевим, гуманітарним, юридичним, міжнародним, міжвідомчим і загальнодержавним принципами. 2. Дослідження показало, що з позицій державного управління поняття “безпека” доцільно розглядати як результат діяльності та безперервний процес реалізації функцій і повноважень держави щодо захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і самої держави. Звідси природно-техногенну безпеку пропонується розглядати як сукупність певних властивостей об’єктів природного навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням природних, екологічних, економічних, соціальних факторів утримуються на мінімально можливому рівні ризику виникнення негативні зміни в природному навколишньому середовищі, техногенний вплив на нього, забезпечується збереження здоров’я, життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для сучасного і прийдешніх поколінь. На основі детального вивчення існуючих положень теорії державного управління проведено аналіз понять “державне управління природно-техногенною безпекою” і “державне регулювання природно-техногенної безпеки”. Наведено визначення цих понять. Під першим розуміється процес здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, суттю другого є застосування системи методів державного управління, що здійснюються органами влади з метою забезпечення на прийнятному рівні природно-техногенної безпеки територій. У свою чергу, державне регулювання у сфері природно-техногенної безпеки розглядається як сукупність методів державного управління, які передбачають систему заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, що здійснюється державними органами у сфері природно-техногенної безпеки з метою запобігання надзвичайним ситуаціям та пом’якшення їх негативних наслідків. 3. Методологічною основою системи управління природно-техногенною безпекою може служити ситуаційна модель управління ПТБ. Основною метою побудови даної моделі було визначення етапів розвитку НС, здійснення управлінського впливу на яких забезпечить максимальний ефект підвищення ПТБ. Складовими моделі виступають етапи розвитку НС: фактори небезпеки, вплив несприятливих причин, кризовий стан, порушення безпеки функціонування та режими управління безпекою. Ситуаційна модель управління ПТБ дає змогу визначити функціональну структуру системи управління ПТБ. Відповідно до зазначеної моделі визначено, що дана система управління має функціонувати у таких режимах: повсякденної діяльності (стаціонарне функціонування), підвищеної готовності (активна підготовка і вжиття превентивних заходів), кризовому (загроза виникнення НС), надзвичайному (дії в НС). 4. Територія України характеризується наявністю значної кількості природних загроз та техногенних джерел небезпеки. Наявність джерел небезпеки у поєднанні з уразливістю території сприяють виникненню катастроф, соціально-економічним наслідком яких виступають надзвичайні ситуації. Розподіл надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження залежить в основному від гідрометеорологічних умов та техногенного навантаження території. Аналіз цих факторів виникнення НС дає змогу виявити території з несприятливим рівнем ризику НС. 5. Основними причинами виникнення техногенних аварій і катастроф та посилення негативного впливу природних надзвичайних ситуацій в Україні є: послаблення механізму державного регулювання безпеки у виробничій сфері, зниження стійкості виробництва до аварій унаслідок тривалої структурної перебудови економіки; недосконалість законодавчої бази, що в нових економічних умовах не забезпечує сталості функціонування виробництва, стимулювання заходів щодо зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пом’якшення їх наслідків, а також відповідальності власників об’єктів підвищеної небезпеки за додержання режиму діяльності; технічна складність виробництва, великий обсяг транспортування, зберігання й використання небезпечних (шкідливих) речовин, матеріалів та виробів, накопичення відходів виробництва, що становлять загрозу для населення і довкілля; зношеність основних виробничих фондів, особливо на підприємствах хімічного комплексу, нафтогазової, металургійної і гірничодобувної промисловості, одночасне зниження, а у деяких випадках і припинення оновлення цих фондів; зниження вимогливості до заходів безпеки й ефективності роботи органів державного нагляду за станом техногенно-екологічної безпеки; припинення внаслідок фінансових ускладнень реалізації державних програм, що стосувалися реагування на надзвичайні ситуації; зниження кваліфікаційного і професійного рівня персоналу об’єктів підвищеної небезпеки. 6. Районування території України за рівнем природно-техногенної безпеки може здійснюватись на основі інтегрального показника рівня ПТБ. Для його розрахунку використовуються такі показники: індивідуальний рівень смертності від НС, матеріальний збиток регіонів від надзвичайних ситуацій, насиченість території НС. На основі такого районування виділено чотири групи областей за рівнем природно-техногенної безпеки: території з високим (Житомирська, Закарпатська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чернігівська області); середнім (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Чернівецька області), низьким (Донецька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Черкаська області) та критичним (АР Крим) рівнем. Аналіз сучасного стану природно-техногенної безпеки показав, що в цілому природно-техногенна безпека України перебуває на межі перевищення допустимого впливу, особливо це стосується Донецько-Придніпровського регіону та окремих областей заходу України. Залежно від причин виникнення НС найбільших матеріальних втрат регіони країни зазнають внаслідок надзвичайних подій природного характеру (метеорологічного, гідрологічного, геологічного тощо); найнебезпечнішими областями за показником нормованого ризику смерті за останній рік є Одеська та Черкаська, які є зонами надзвичайно високого ступеня ризику появи техногенних аварій з великою кількістю загиблих та постраждалих. До того ж Черкаська область за вказаним показником у минулому році також випереджала решту регіонів. Високий рівень смертності спостерігається від НС техногенного характеру. Це стосується, в першу чергу, вуглевидобувної галузі промисловості, яка в останні роки стає дуже небезпечною, а, враховуючи рівень зносу обладнання більшості промислових підприємств, катастрофічною. В Україні індивідуальний ризик смерті внаслідок НС на порядок вищий, ніж у розвинутих країнах — 10 —5 випадків за рік, що, з одного боку, відображає кризовий стан держави в цілому, а з другого – не може задовольняти сучасні світові вимоги і потребує вжиття нагальних заходів на державному рівні щодо поліпшення ситуації у цій сфері. 7. Державне управління природно-техногенною безпекою здійснюється з використанням таких груп механізмів: організаційних, адміністративних, правових, економічних. Основне значення має система економічних механізмів у поєднанні з іншими вищезгаданими механізмами. Ефективне застосування механізмів управління ПТБ можливе лише за умов: комплексного підходу до визначення відповідальності за посилення дій, що призводять до надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, та розв’язання цієї проблеми на загальнодержавному рівні; віднесення безпеки населення і територій під час надзвичайних ситуацій до проблем виключної важливості для держави і суспільства, а їх розв’язання – до пріоритетів національної безпеки; ефективного міжнародного співробітництва з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. 8. Установлено, що запобігання НС та оперативне реагування на них потребує створення системи комплексного державного моніторингу і прогнозування НС. Ця система виконувала б такі завдання: збирання і підготовку статистичних даних про стан довкілля для запобігання несприятливим наслідкам його змін або їх зменшення, прогнозування НС і вжиття заходів щодо їх запобігання; збирання, обробка і аналіз інформації про джерела НС на потенційно небезпечних об’єктах; розробка і оцінка ефективності заходів щодо запобігання НС і їх усунення, визначення сценаріїв їх розвитку і ліквідації; інформаційне забезпечення органів управління і контролю в сфері попередження і ліквідації НС. Система комплексного державного моніторингу є інформаційно-аналітичною ланкою територіальної підсистеми ЄДС НС. Загальну координацію діяльності Системи здійснює комісія по НС, загальне керівництво нею – МНС України, а організаційно-методичне забезпечення – створений на базі МНС центр моніторингу, контролю і прогнозування НС. 9. Ефективність діяльності органів державного управління у сфері природно-техногенної безпеки, їх спроможність швидко реагувати на динаміку процесів у країні в сучасних умовах значною мірою можна покращити за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій. Одним із шляхів такого впровадження є створення та подальший розвиток Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій (УІАС НС), складовими якої мають бути інформаційно-аналітичні системи центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також інформаційні служби підприємств, установ, організацій і об’єктів підвищеної небезпеки із залученням засобів зв’язку і передачі даних. Подальші дослідження у предметній сфері мають здійснюватися за напрямами розвитку та із застосуванням одержаних результатів і висновків, що сприятиме удосконаленню існуючої системи державного регулювання природно-техногенної безпеки. |
