У дисертації наведені теоретичні узагальнення та нові вирішення наукової проблеми вдосконалення системи державного регулювання структурного розвитку промисловості України шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів та методів промислової політики в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Визначено, що в процесі переходу України до ринкової економіки спостерігається послаблення державного впливу на економічні процеси як на загальнонаціональному, так і регіональному рівнях. Дія державного регулювання структурного розвитку промисловості в ринкових умовах передбачає визначення його зв’язку з ринком з теоретичного і практичного погляду. Реформування економіки України із самого початку орієнтувалося на перехід до ліберальної моделі ринку. Однак саморегульований механізм ринкової системи не створив нової структури форм власності в промисловості, іншу систему поділу праці у вітчизняній економіці. Це свідчить, що ринкова система в Україні не в змозі регулювати економічні процеси. Тому необхідний системний підхід до формування чіткої державної економічної політики структурного розвитку промисловості. Всі інструменти державного регулювання можна розділити на дві групи – стратегічні (контрольно-орієнтуючі – прогнози, індикативні плани, цільові програми; нормативно-режимні) та кон’юнктурні (нормативно-розподільчі – державні замовлення, квоти, ліміти, ліцензії, нормативи, стандарти; стимулюючі – пільги, бюджетні дотації, субвенції, різні держгарантії; організаційні; розпорядчі). 2. Для вдосконалення концептуальної й законодавчої бази державного регулювання структурного розвитку промисловості в умовах соціально орієнтованої високоефективної ринкової економіки в Україні необхідна реалізація таких напрямів: забезпечення економічної й організаційно-правової активності держави, формування ефективної системи державного та муніципального управління з метою стимулювання економічного зростання; підтримання розвитку конкуренції й підприємницької діяльності; створення технічних і організаційних умов формування ринку капіталу. Як реальну перспективну мету державного регулювання структурного розвитку промисловості України необхідно розглядати досягнення соціальної економіки ринкового типу, що вимагає врахування таких принципів: послідовний розвиток системи інститутів ринку; створення механізму ринкової конкуренції; визнання початкового етапу розвитку інноваційної економіки. Зміст промислової політики на сучасному етапі визначається не тільки виробленням загальної стратегії її розвитку, а й системним підходом до вирішення науково-технічних, екологічних, структурно-відтворювальних, соціальних, інституційних і правових аспектів з урахуванням науково обґрунтованих критеріїв, об'єктивних оцінок, реальної ситуації і можливої ефективності досягнення сумісності інтересів, правильного прогнозування соціально-економічного розвитку українського суспільства, враховуючи можливості його життєдіяльності, включаючи інноваційні процеси як певний чинник продуктивності економіки. 3. Під впливом різних об’єктивних економічних, геополітичних й інституційних чинників промислова політика України має яскраво виражений імпортозамінний характер: державні субсидії в галузі обробної промисловості відбуваються за рахунок експлуатації прибуткового експортоорієнтованого сировинного сектору; механізм грошового перерозподілу спирається на регулювання внутрішніх цін на сировинні товари, паливо й енергію, на пільгові кредити промисловості, дешевий імпорт, що існує на українському ринку через відсутність протекціоністських заходів і нерозвиненість правових актів. Інша модель промислової політики базується на всебічному заохоченні виробництв, орієнтованих на експорт своєї продукції. Основні заохочувальні заходи спрямовані на розвиток і підтримку конкурентоспроможних експортних галузей. Пріоритетним завданням вважається виробництво конкурентної продукції й вихід з нею на міжнародний ринок. 4. Аналіз існуючих механізмів здійснення промислової політики в Україні свідчить, що держава має у своєму розпорядженні різноманітний і досить потужний арсенал засобів впливу на діяльність промислових підприємств в умовах ринкової економіки. Однак вони мають недолік – спрямування на швидкий ефект від регуляторної державної дії. Крім того, багато існуючих у світовій практиці методів державного регулювання, що сприяють активнішій реалізації структурного розвитку промислового виробництва, не використовуються в українській практиці. Виходячи із цього, існуючі моделі механізмів реалізації промислової політики слід доповнити часовим аспектом, що враховує етапи її здійснення та вимагає розробки продуманої й науково обґрунтованої стратегії структурного розвитку промислового виробництва на довгострокову перспективу. Це дасть можливість сконцентрувати зусилля та ресурси держави на найбільш пріоритетних напрямах державного регулювання, забезпечить її послідовність, безперервність, спадкоємність і взаємозв’язок етапів реалізації, проведення цілеспрямованої регіональної політики. 5. У загальній системі економічних реформ України визначено три етапи, які наочно відображають тенденції розвитку промислового потенціалу. За період 1991–1994 pp. відбувався пошук моделей ринкової трансформації економіки, а, відповідно, і промислового комплексу. Зазначене зумовило ініціювання процесів розроблення превентивних заходів шокуючого прояву “невидимої руки” ринку. З 1995 по 1998 pp. збереглися напружені фінансові умови роботи промислових підприємств. Цей період можна вважати періодом осмислення попереднього досвіду, переходу до активної протидії кризовим явищам, стримування спаду виробництва, започаткування фінансової стабілізації та здійснення більш послідовних і виважених кроків щодо ринкової адаптації промислових підприємств. Період 1998–2008 pp. позначився активізацією державних зусиль щодо відродження промислового потенціалу. Цьому сприяло, зокрема, ухвалення низки програмних документів із визначенням основних засад стратегії промислового розвитку на середньострокову перспективу. Сучасний стан державного регулювання розвитку промисловості свідчить, що більшість робіт, які передбачені Державною програмою розвитку промисловості на 2003–2011 рр., ще не реалізовані. Це потребує розробки нових заходів, спрямованих насамперед на реалізацію інноваційної моделі розвитку промислового виробництва у сферах фінансового оздоровлення промислових підприємств, цінової політики, науково-технічної та інвестиційної державної промислової політики, зовнішньоекономічної політики, у сфері захисту національного товаровиробника, соціальної та екологічної політики. 6. З метою забезпечення реалізації інноваційної моделі структурного розвитку промислового комплексу та його адаптації до вимог світової організації торгівлі уряд розробляє проекти державних програм розвитку машинобудування в цілому, машинобудування для агропромислового комплексу зокрема, хімічної та нафтохімічної промисловості, деревообробної та меблевої, легкої промисловості тощо. Однак цих заходів недостатньо. Дослідження свідчать, що нинішній інституційний склад промислового комплексу ще не відповідає світовим тенденціям глобалізації, конкуренції, посилення постіндустріального вектора розвитку суспільства. Залишається розірваним цілісний інноваційно-інвестиційний цикл “наука – технологія – виробництво”, низькою продуктивність праці. Значна частина роздержавлених підприємств ще не отримала ефективного власника. У системі державного регулювання розвитку основних секторів промисловості не утвердився функціональний принцип управління, немає достатньо розвинутих зворотних зв’язків, інформаційного забезпечення для роботи в умовах ринку. Не створено належного правового поля у сфері сертифікації, захисту інтелектуальної власності. 7. Визначено, що створення гнучкої системи координаційного управління із залученням представників органів державного управління, професійних громадських інститутів і промислових підприємств може стати основою формування системи державного регулювання структурного розвитку промисловості України. На відміну від інших методів (адміністративних, організаційних тощо), метод координаційного управління дає змогу гнучкіше реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, надаючи при цьому достатню самостійність кожному із суб’єктів управління при одночасному пошуку доцільного співвідношення їх дій. При цьому ініціація становлення механізмів координаційного управління, а також стимулювання їх подальшого розвитку мають стати найважливішими напрямами промислової політики в процесі реалізації структурних перетворень. Цілями такої системи є: зростання промислового виробництва й фінансове оздоровлення підприємств; збільшення платежів до бюджетів усіх рівнів; підвищення ефективності й конкурентоспроможності підприємств. Її принципи базуються на відповідальності керівників промислових підприємств за результати діяльності, розумній дії і регулюванні з боку держави, мінімізації негативних і максимізації позитивних результатів діяльності, створенні цивілізованого конкурентного середовища та рівних умов діяльності в промисловості. Критерії оцінювання результатів повинні застосовуватися жорсткі (зростання виробництва й реалізації продукції, поліпшення показників фінансового стану, збільшення відрахувань до бюджетів усіх рівнів) та еластичні (освоєння сучасних методів і форм управління, підвищення кваліфікації персоналу й застосування передового досвіду розвитку промисловості). 8. Розроблено методику прогнозування структурного розвитку промисловості із застосуванням сценарного підходу. Він містить передмодельний, модельний та післямодельний етапи. Перший етап включає визначення й уточнення мети дослідження, системи, її елементів, середовища та каналів регулювання, аналіз теоретичної, інформаційно-статистичної бази, розробку альтернатив та первинне визначення кількості сценарних варіантів. Модельний етап передбачає побудову блок-схеми, аналіз основних змінних, шкали, динаміки та діапазону їх вимірювання, аналіз простору альтернативних станів системи, вибір інструментарію моделювання й побудову математичної моделі системи, вибір процедури ідентифікації та ідентифікації параметрів моделі, побудову сценарних сфер і зразків та варіантів. Післямодельний етап складається змістовної інтерпретації отриманих на попередньому етапі результатів, наповнення сценарних варіантів експертною інформацією та оформлення отриманих результатів. 9. Обґрунтовано заходи державної підтримки структурного розвитку промисловості. В інвестиційній сфері вони полягають у вдосконаленні законодавства й контролю за його виконанням; реформуванні банківської системи; зміцненні довіри до держави, прозорості рішень, що приймаються, їх обґрунтованості й орієнтації на довготривалий характер. У сфері реструктуризації промисловості визначені такі ефективні заходи державної підтримки: концентрація промислового виробництва на обмеженій кількості інтегрованих структур; скорочення чисельності науково-дослідних інституцій, що не впроваджують свої розробки у виробництво, однотипних підприємств і виробництв; створення великих інтегрованих структур. З метою вдосконалення державного регулювання структурного розвитку промисловості виділені точки зростання і депресії, для яких держава створює відповідні умови розвитку. Механізми стимулювання економічного й соціального розвитку депресивних територій мають містити два основні аспекти: критерії визначення депресивних територій та систему процедур, за якими буде проводитись оздоровлення (санація) депресивних територій. У основу слід покласти принцип надання депресивним територіям особливого статусу, що надасть їм право на додаткову державну підтримку. 10. Основним змістом діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, відповідно до стратегії сталого розвитку промисловості на середньострокову перспективу, буде зміна всієї системи управлінських, економічних, соціальних відносин. Вирішення необхідних завдань здійснюватиметься поетапно: перший етап – період формування інституційних, фінансових і організаційних передумов, глибоких якісних перетворень за стратегічними напрямами; другий – це розбудова кластерних утворень на основі механізмів інвестиційно-інноваційної моделі розвитку промисловості; третій – закріплення стійких темпів зростання. Досягнення середньострокових цілей забезпечить підвищення соціальної активності та відповідальності за результати діяльності працівників промисловості, покращення умов їх праці. 11. Нова довгострокова стратегія структурного розвитку промисловості орієнтована на активізацію структурно-інноваційної перебудови, поглиблення технологічної переробки, входження до високотехнологічних секторів світового ринку та задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, становлення на основі науково-технічного розвитку високоефективного, конкурентоспроможного, інтегрованого у світове виробництво промислового комплексу. Державна промислова політика на першому етапі має зосереджуватися на створенні інституціональних, інфраструктурних та економічних засад структурно-інноваційних перетворень, активізації роботи щодо покращення міжнародної співпраці вітчизняної промисловості, переходу на міжнародні стандарти якості. У подальшому акцент робиться на формуванні та накопиченні науково-технологічного, ресурсного й інтелектуального потенціалу структурно-інноваційних змін, забезпеченні їх інтеграції у відтворювальний процес на економічній (ринковій) основі. |