У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону шляхом визначення теоретичних підходів, оцінювання діяльності місцевих органів влади, обґрунтування цілей та пріоритетних напрямів розвитку регіону, розробки концепції державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Вивчення наукових праць з проблем державного регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні свідчить, що вибрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз функціонування державних інститутів у цій сфері. Однак, незважаючи на велику кількість наукових публікацій, ця проблема розглядалася в них фрагментарно, нескоординовано, що зумовлювалося соціально-політичними та економічними обставинами. Теоретичні і концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам досліджуваної проблеми: закладено основи програмно-цільового підходу до регулювання ринкового господарства; досліджено ефективні методи управління; розвинуто теорію соціально-економічного управління регіонами; застосовано комплексний підхід до вирішення проблеми ефективного державного регулювання регіонального розвитку. Тому перспективними напрямами подальших досліджень стосовно теми дисертації визначено: проведення системного наукового аналізу змісту, особливостей та системи державного управління регіональним розвитком в Україні; встановлення чітких, єдиних і загальноприйнятих критеріїв і процедур оцінювання конкретного державного регуляторного втручання, аналогічних процедурам економічного оцінювання; розробка моделі поєднання регуляторних переваг ринку і держави. 2. Державна регуляторна політика на регіональному рівні розглянута як певний набір різних пар методичних впливів: заборони й дозволу, примусу і заохочення, покарання й винагороди, спонукання і стримування, зацікавлення й пригнічення. Система регіонального розвитку передбачає оперативність і гнучкість прийняття управлінських рішень. Її запропоновано реалізувати в Концепції економічного і соціального розвитку регіону, що є синтетичним документом і поєднує у собі головні ознаки генеральних схем розвитку регіонів і традиційних планів економічного і соціального розвитку. 3. Визначено узагальнюючий критерій, що оцінює ефективність регулюючих впливів – рівень умов соціально-економічного розвитку регіону. Він являє собою сукупність кількісних і якісних показників, що характеризують умови розвитку населення. Сформована система показників, що оцінюють їх рівень з кількісного і якісного боку, яка розподілена на такі складові: здоров’я, працю, освіту, культуру, житлові й інші умови. Такі показники були розраховані у Запорізькій, Дніпропетровській і Донецькій областях. Установлено, що рівень державного регулювання соціально-економічного розвитку найнижчий серед трьох регіонів у Запорізькій області, а найвищий – у Донецькій, що свідчить про необхідність вжиття першочергових заходів саме у Запорізькій області. 4. Україна задекларувала справедливу ефективну соціальну політику, яка потребує систематичного обґрунтування. Пропонується сприймати соціальне управління в прагматичному розумінні – як сукупність дій, спрямованих на оптимізацію споживання життєвих благ за критерієм відповідності економічним результатам. Це споживання включає у себе дві складові: споживання суспільних (безкоштовних) благ (держава замовляє й оплачує їх виробництво та розподіляє їх між регіонами і соціальними групами); споживання індивідуальних (платних) благ (держава створює умови для їх виробництва і споживання). 5. Обґрунтовано, що проблеми розвитку регіонів є складними і погано структурованими. Виходячи з цього запропоновано структуру процесу програмно-цільового управління розвитком регіону. Її можна реалізувати в чотири етапи. Перший передбачає стандартну схему дослідження, що задається “деревом цілей”. На другому етапі розробляється прогностична модель соціально-економічного розвитку регіону і прогнозуються окремі соціально-економічні показники. На третьому етапі проводиться діагностування, яке дає змогу виявити характер залежностей між параметрами системи і уточнити умови досягнення цілей, оцінити загальну величину наявних резервів і завдяки цьому – досяжність цілей. Четвертим етапом є розробка інформаційної структури системи управління, якою завершується впровадження цільової програми розвитку. 6. Нові управлінські підходи передбачають застосування непрямих методів впливу на регіональний розвиток на основі стимулювання розвитку кластерів, що передбачає ініціативу і спільні зусилля представників бізнесу, адміністрацій регіону та податкової служби. Роль держави полягає у формуванні комфортного середовища для кластерів щодо їх взаємодії з фіскальними органами. Запропоновано структурований механізм, що відображає фінансові потоки, які відбуваються в регіоні. Формалізований механізм фінансових потоків у дисертаційній роботі представлений у вигляді моделі, що враховує три кластери, які включають: фінансово-кредитні установи (фінансовий капітал); виробничі підрозділи (промисловий капітал); торговельно-комерційні (збутові) організації і транспорт (торговельний капітал). Розроблена модель дає можливість представити господарські процеси, що здійснюються в регіоні, у єдиному вартісному вимірі; контролювати доцільність фінансування господарської діяльності у процесі реалізації інвестиційних та інноваційних проектів, результативність діяльності кожного кластера в процесі досягнення цілей регіону; а також діяльність обласної державної адміністрації щодо забезпечення цілеспрямованості фінансових потоків стосовно досягнення національних, державних та галузевих цілей у процесі реалізації науково-технічних і соціально-економічних програм. 7. У дослідженні встановлено, що соціально-економічний розвиток держави нерозривно пов’язаний з розвитком її окремих регіонів. Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади щодо підтримки соціально-економічного розвитку регіонів: – для південних регіонів України: розробка заходів з розвитку паливно-енергетичної промисловості, чорної і кольорової металургії, хімічної, автомобільної, аерокосмічної промисловості, важкого машинобудування (поліпшення екологічної ситуації шляхом упровадження у виробництво безвідхідних і маловідхідних технологій, перепрофілювання окремих підприємств, рекультивації порушених земель); – для інших регіонів України: посилення соціальної орієнтації, прискорений розвиток АПК, сфери послуг, харчової і легкої промисловості, а також машинобудівних галузей – авіабудування, сільськогосподарського машинобудування, радіотехніки й електроніки (реконструкція та технічне переоснащення підприємств хімічної промисловості, розвиток наукоємних виробництв на основі науково-технічного і кадрового потенціалу України). – удосконалити систему фінансування регіонів: встановити правила формування дохідної частини бюджетів міст та районів (з метою планомірного фінансування заробітної плати для міст та районів пропонується залишати не менш ніж 40% прибуткового податку з громадян); досягти розподілу видатків на виконання делегованих та власних повноважень (на виконання власних повноважень рекомендовано виділяти надходження від податків, на спрямування яких місцева влада має найбільший вплив – плата за землю, місцеві податки і збори, кошти від приватизації); запровадити фіксування надходжень із загальнодержавних податків і зборів; – підвищити рівень життя населення шляхом поліпшення соціального забезпечення і соціального захисту за допомогою формування регіональних програм розвитку. Отже, регулювання соціально-економічного розвитку регіону є засобом впливу держави на розвиток окремих галузей економіки, поліпшення соціального забезпечення і соціального захисту населення з метою підвищення його рівня життя. Система регулювання соціально-економічного розвитку регіону потребує подальшого вдосконалення, чому сприятиме впровадження запропонованих у дисертації рекомендацій. | 