У дисертаційній роботі на основі проведення досліджень вирішено науково-прикладну задачу розробки теоретичних, методичних та практичних положень з удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму на обласному рівні. Основні висновки і результати досліджень зводяться до наступного: 1. В сучасних умовах роль державного регулювання об’єктивно залишається значною. Незалежній Україні потрібні сильна державна влада та результативна і ефективна система державного управління, зусилля для пожвавлення господарського життя з метою забезпечення стабілізації економіки та економічного розвитку. Орієнтація на такий результат передбачає використання певних механізмів державного регулювання. Проблеми ефективного державного регулювання в умовах побудови ринкової економіки мають велику актуальність і спричиняють потік публікацій у вітчизняних та зарубіжних наукових виданнях. Але поняття державного регулювання однозначно в законодавстві та науковій літературі не визначено. В результаті досліджень та з урахуванням поглядів фахівців удосконалено поняття „державне регулювання” взагалі. Це – система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюють органи та суспільні організації, яким законодавством надано повноваження з питань розвитку економіки з метою стабілізації і підтримки пріоритетних напрямів економічної діяльності та створення сприятливих умов для розвитку господарського комплексу, тобто це вплив державних органів або посадових осіб за допомогою системи правових заходів на юридичні та фізичні особи щодо вирішення суспільних потреб. При визначенні цього поняття враховано, що тільки на законодавчому рівні державні органи в межах встановлених законом повноважень зможуть забезпечити економічну стабільність в Україні. 2. Забезпечення стабільних заходів ринкової економіки в основному полягає в підвищенні ефективності державного регулювання та державного управління. Із розвитком ринкових відносин змінюється характер державного управління. Функції державного управління показують як, яким способом, у процесі яких взаємозв’язків із суспільством держава їх здійснює. У результаті аналізу співвідношення понять „державне регулювання” та „державне управління” визначено, що державне регулювання і державне управління тісно пов’язані між собою, тобто державне регулювання залежить від характеру державного управління і змінюється із розвитком ринкових відносин. Результативність державного регулювання залежить, насамперед, від дієвості державного управління, в основу якого покладено чіткий розподіл повноважень і відповідальності між органами влади. 3. В останній час спостерігається феномен розвитку туризму в Україні. При цьому особлива увага зосереджується на збереженні ресурсів України та рекреаційного потенціалу відповідних регіонів. Туризм, як окрема сфера діяльності, потребує визначення напрямів підвищення ефективності державного регулювання сферою туризму. Враховуючи сформульоване поняття „державного регулювання” взагалі, визначено поняття „державного регулювання сфери туризму” – це цілеспрямований вплив з боку держави та її органів, яким державою делеговані відповідні повноваження щодо формування і підтримки туристсько–рекреаційного середовища, регулювання обсягів і напрямів туристичних потоків, створення туристичної інфраструктури, охорони рекреаційних ресурсів і заповідних територій, організації відпочинку та вільного часу населення країни, підготовки кадрів для рекреаційно-туристичних комплексів. 4. Дослідження економічних показників розвитку сфери туризму свідчать про недостатній вплив державного регулювання на розвиток туризму у регіонах. Це обумовлює необхідність запровадження системи механізмів щодо підвищення ефективності державного регулювання сферою туризму на обласному рівні. Державне регулювання здійснюється за допомогою механізмів та засобів їх реалізації, які повинні забезпечити розвиток різних напрямів індустрії туризму. Розроблено класифікацію механізмів державного регулювання сфери туризму. Серед них: регламентуючий, контролюючий, коригуючий, соціальний, стимулюючий та організаційний механізми. 5. На основі дослідження зазначених механізмів встановлено, що регламентуючий механізм є головним, тому що з його допомогою встановлюються певні правила різних видів туристичної діяльності, визначається правовий простір тощо. Враховуючи, що туризм повинен сприяти реалізації прав і потреб людини, запропоновано засоби реалізації регламентуючого механізму поділити на групи. До першої групи включаються засоби щодо забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров`я, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав. До другої групи – засоби щодо безпеки туризму, захисту прав та законних інтересів туристів, власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд, інших суб’єктів туристичної діяльності та їх об’єднань. До третьої групи – засоби щодо збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорони культурної спадщини та довкілля, врахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій. До четвертої групи – засоби щодо створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримки пріоритетних напрямів туристичної діяльності. До п’ятої групи – засоби організації діяльності органів, які здійснюють державне регулювання. 6. Підвищення ефективності державного регулювання на основі регламентуючого механізму потребує відповідного організаційного оформлення, що можливо завдяки впровадженню організаційного механізму. У зв’язку з цим організаційний механізм за своєю природою має організувати регулювання і управління в інтересах державної влади та ефективну діяльність державної системи, визначено, що на теперішній час він найбільш потребує удосконалення. Розроблено основні засоби його реалізації. Це – створення структурних підрозділів з питань туризму і курортів органів виконавчої влади на всіх рівнях; розмежування повноважень центрального та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму; утворення координаційних консультативно-дорадчих органів з питань розвитку туризму; удосконалення шляхів взаємодії органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарчої діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг; створення інформаційно–туристичних центрів; удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з питань розвитку туризму. 7. Аналіз повноважень органів, які здійснюють регулювання в галузі туризму, свідчить про необхідність ліквідації дублювання повноважень органів виконавчої влади всіх рівнів; підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму; забезпечення виконання облдержадміністрацією обов’язків, які випливають з вимог законодавства у сфері туризму. Обґрунтовано доцільність розмежування повноважень щодо здійснення державного регулювання сфери туризму центрального та місцевих органів виконавчої влади. Розроблено пропозиції щодо внесення змін до правових актів Президента України та Кабінету Міністрів України, якими надаються повноваження відповідним органам виконавчої влади у сфері туризму. Обумовлено необхідність надання додаткових повноважень і функцій структурним підрозділам місцевих органів виконавчої влади з питань туризму і курортів, шляхом внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України, якою встановлено повноваження цим структурним підрозділам. 8. Запропоновано шляхи взаємодії органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг шляхом проведення органом місцевого самоврядування конкурсного відбору переможців серед суб’єктів господарювання для наступного співробітництва. Серед них: створення корпоративних підприємств у вигляді господарського товариства та комунальних підприємств – інформаційно-туристичний центр; надання пільг з місцевих податків і зборів; сприяння в організації рекламно-інформаційного забезпечення; надання в оренду на пільгових умовах майна територіальної громади тощо. Впровадження запропонованих шляхів співробітництва будуть сприяти збільшенню надходжень до місцевих бюджетів за рахунок податків від здійснення господарської діяльності, пов’язаної з наданням послуг, раціонального використання майна територіальної громади тощо. Обґрунтовано необхідність підвищення ролі органів місцевого самоврядування в розвитку туристсько-екскурсійної діяльності шляхом впровадження конкурсного відбору суб’єктів підприємництва. 9. Обґрунтовано необхідність створення обласної координаційної ради з питань розвитку туризму та розроблено положення про її діяльність як консультативно-дорадчого органу облдержадміністрації. Запропонована рада забезпечить координацію дій місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо організації реалізації державної політики у сфері туризму на території області, об’єднанні коштів місцевих бюджетів на реалізацію найважливіших та першочергових заходів по збереженню та раціональному використанню туристичних та рекреаційних ресурсів тощо. 10. Обґрунтовано, що одним із головних заходів удосконалення державного регулювання сфери туризму є організація професійної підготовки, підвищення кваліфікації кадрів. Розроблено концептуальні підходи щодо організації підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки державного регулювання у сфері туризму. Основні з них це – створення науково-методичного сектору при обласній координаційній раді; розробка кошторису витрат на заходи з цих питань та внесення змін до відповідних обласних програм розвитку туризму тощо. |