У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного регулювання розвитку вищих навчальних закладів в Україні шляхом визначення пріоритетів, які потребують негайного врахування в державній освітній політиці, основних принципів розвитку й удосконалення законодавчо-нормативної бази системи освіти, розробки концепції кадрової політики у вищому навчальному закладі. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Вивчення наукових праць з проблем державного регулювання розвитку вищих навчальних закладів показало, що вибрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз функціонування державних інститутів у цій сфері. Накопичено значний теоретичний матеріал стосовно основ діяльності вищих навчальних закладів на ринку освітніх послуг. Однак незважаючи на велику кількість наукових праць, досліджувана проблема розглядалася фрагментарно, нескоординовано, що пояснювалося соціально-політичними та економічними обставинами. Теоретичні і концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблеми, що потребує проведення системного наукового аналізу змісту, особливостей та механізмів державного регулювання розвитку вищих навчальних закладів в Україні. 2. Необхідність прогресивної динаміки освітнього процесу зумовлена підвищенням соціальної значущості людини, життєзабезпечення й рівня сприятливості середовища перебування людини. Поставивши завдання щодо розвитку науки й сучасних технологій, держава повинна забезпечити розробку й виконання законодавчої бази, зробити все можливе для того, щоб у країні формувалося відповідне ставлення до кваліфікованої робочої сили. Нині можна констатувати порушення необхідного балансу між конкретними й абстрактними знаннями. У результаті в суспільстві з’явилася потреба в підвищенні кваліфікації працівника шляхом здобуття ним другої вищої освіти, що дає змогу швидко реагувати на постійно змінювану кон’юнктуру ринку. Ця обставина підсилюється потребою входження України у загальноєвропейський освітній простір, розвитку вищих навчальних закладів у контексті Болонського процесу, що передбачає безперервність системи навчання людини протягом усього життя. У новій економіці виникає необхідність мати на мікрорівні (підприємство) і макрорівнях (галузь і регіон) такого сукупного працівника, що може швидко реагувати на будь-які зовнішні зміни. Це означає, що він повинен відповідати не тільки кваліфікаційним вимогам, як це було раніше, а й мати можливість перенавчання, доучування, підвищення та зміни кваліфікації. Тому система безперервної освіти є обов’язковою умовою виживання на ринку праці. 3. Для формування адекватних природі освіти принципів кадрової політики і розробки механізмів її реалізації важливим є розуміння специфіки економічних відносин у цій сфері. Усе це передбачає провідну роль держави в економічній підтримці закладів освіти. Тому на сьогодні в освітній політиці необхідно враховувати такі пріоритети. Освіта сьогодні – це головний стратегічний чинник розвитку суспільства, його виживання і безпеки. Її завдання – готувати людей до майбутнього. Першочергового значення набуває проблема інтеграції освіти й фундаментальної науки. Перспективна система освіти передбачає досить велику інформаційну орієнтацію. Моральність є необхідною умовою сучасної освіти. 4. Встановлено, що вищий навчальний заклад у процесі дослідження зовнішнього середовища має враховувати не стільки стихійний попит освітніх послуг індивідуальних споживачів, скільки поточні і перспективні потреби суспільства у фахівцях. Найбільш прийнятною для втілення у ВНЗ є концепція прогресивного маркетингу, пріоритетом якої є турбота про довгострокове благополуччя споживачів усіх категорій: суспільних, корпоративних та індивідуальних. Концепція також установлює партнерські відносини між усіма суб’єктами ринку освітніх послуг. Відповідно до положення про втілення у ВНЗ інтегрованої концепції маркетингу пропонується така структура управління вищим навчальним закладом з інтегрованим відділом маркетингу, що передбачає: зв’язок безпосереднього підпорядкування; зв’язок координації діяльності; зв’язок координації маркетингової діяльності; використання каналів внутрішньовузівських маркетингових комунікацій. Виходячи з місії вищого навчального закладу – відігравати певну соціальну роль, а також суспільної корисності його діяльності, підвищення цінності освітніх послуг з погляду цільових споживачів, обґрунтовано глобальні цілі ВНЗ, що полягають у підвищенні якості освітніх продуктів і послуг, розширенні їх спектра. 5. Прогнозні оцінки тенденцій кадрової ситуації у вищих навчальних закладах на коротко- та середньостроковий періоди дають підстави стверджувати про певні тенденції до зміни чисельності педагогічних і науково-педагогічних кадрів вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки України (зокрема до її збільшення) та структури ВНЗ. Стимулюючими до цього факторами є низка статей Закону України “Про вищу освіту”. Можливе зростання чисельності основного персоналу завдяки збільшенню контингенту студентів, які навчатимуться за кошти Державного бюджету. Збільшуватиметься кількість викладачів, що залучатимуться до викладання на умовах штатного сумісництва з наукових установ. Поліпшаться якісні характеристики професорсько-викладацького складу. Запропоновано впровадити в практику основні принципи розвитку й удосконалення законодавчо-нормативної бази системи освіти, у тому числі з питань кадрової політики і поточного управління кадрами, зокрема забезпечення єдності, системності і наступності в нормативних документах різного статусу і рівня; уніфікованість законодавства; кодифікація законодавчо-нормативних актів у галузі освіти щодо основних об’єктів правовідносин; широка соціальна база нормативних актів; контрольованість виконання положень нормативно-правових актів. 6. У дисертації розроблено Концепцію кадрової політики, що визначає систему принципів, цілей, завдань, пріоритетних напрямів і методів діяльності державних органів управління освітою щодо забезпечення системи освіти кадрами з необхідним рівнем професійної компетентності і громадянської відповідальності. Вона базується на основних принципах кадрової політики у сфері освіти: збереженні наступності в трансляції культури; неухильному дотриманні прав автономії закладів освіти при вирішенні кадрових питань; прозорості прав і обов’язків усіх суб’єктів кадрових відносин; домінуванні державно-суспільних, колегіальних процедур оцінки якості діяльності викладачів і адміністраторів системи освіти; створенні в системі освіти належних умов праці; правового і соціального захисту персоналу. Система формування і підвищення кваліфікації управлінських кадрів для ВНЗ має включати два блоки: освітній і підтримуючий. Освітній блок покликаний формувати у потенційних менеджерів і працюючих керівників комплекс управлінських знань зі стратегічного менеджменту, з основ комерційної діяльності та психології, підтримуючий – забезпечити здобуття і відновлення знань з тактики менеджменту, а також міжвузівський обмін досвідом щодо вирішення проблем управління. 7. Визначено, що пріоритетними напрямами розвитку вищих навчальних закладів мають стати: системний підхід до вдосконалення вищої освіти; базування форм й методів організації освітнього процесу на критеріях місця здобуття вищої освіти, строку навчання, свободі вибору; забезпечення можливості вибору стилю, рівня й різноманітності стадій навчання; розвиток науково-дослідного сектора, що підтримується й стимулюється державою; стимулювання зацікавленості ВНЗ і викладачів у роботі за сумісництвом у науково-дослідних організаціях, комерційному секторі або в державних установах; просвітницька діяльність; створення додаткових умов для підвищення рівня наданих послуг; інтенсифікація впровадження нових засобів і форм навчання; впровадження у вищій школі системи дворівневих навчальних програм: обов’язкових та індивідуальних. З метою збільшення обсягів фінансування вищих навчальних закладів на державному рівні слід вжити таких заходів: впорядкувати податкове й бюджетне законодавство для того, щоб в освіту й вузівську науку залучати кошти з недержавних джерел; при формуванні спеціальних (іменних) фондів приватними особами, підприємствами або організаціями передбачити, щоб кошти цих фондів не оподатковувалися; вкладників коштів звільнити від податків зі зменшенням оподатковуваних сум. Запропоновано стимулювання і підтримка створення дослідницьких центрів при університетах, тобто передумов, за яких розвиток науки у ВНЗ стане головною конкурентною перевагою і необхідним чинником організації навчального процесу. Фінансування таких центрів має здійснюватися з державних і приватних джерел. Ініціаторами створення центрів можуть бути провідні вчені, що працюють в університетах. 8. Удосконалено методику розрахунку балансу доходів-витрат і вартості освітніх послуг виходячи з ранжирування витрат на три групи: життєво необхідні; актуальні; бажані. Розрахунок потрібно здійснювати у вигляді балансу, в одній частині якого відображено надходження коштів, у другій – напрями їх використання. Ефективність такої інформації зумовлена тим, що ця схема розроблена в рамках бухгалтерського обліку. Однак на відміну від традиційного бухгалтерського обліку вважаємо за необхідне ранжирувати витрати за їх значенням, а також поділити їх на три групи: життєво необхідні; актуальні; бажані. У вищій школі варто передбачити виділення ВНЗ, які держава вважає життєво важливими для себе і готова фінансувати в рамках першої групи. Друга й третя групи витрат мають забезпечуватися в основному з недержавних джерел, тобто за рахунок комерційної діяльності навчального закладу. 9. Визначено напрями державного регулювання поліпшення навчально-методичної бази вищих навчальних закладів: розробка міжгалузевої комплексної програми “Навчальна книга вищої школи для нормативних дисциплін”; посилення аудиту і проведення контрольних перевірок якості випуску навчально-методичної літератури; стимулювання розвитку інформаційної бази ВНЗ; запровадження програми “Академічне співробітництво” для кожної спеціальної школи (економічної, юридичної, управлінської, технічної), основною ідеєю якої є розробка довгострокової програми навчання (розрахованої на 3 роки) та розвиток співробітництва між провідним академічним центром і кількома факультетами регіональних ВНЗ; сприяння розвитку дистанційного навчання при якісному змістовому наповненні і постійному оновленні навчальних курсів та освітніх послуг. 10. Розглянуто багатофакторну концепцію сегментації ринку освітніх послуг і загальні принципи побудови моделі його оцінки. Методика сегментації ринку в маркетингу передбачає категоризацію виробів за об’єктивними та суб’єктивними властивостями, визначення цільових груп покупців, розташування продукту згідно з перевагами покупців (вимір переваг товару). Вона використовується для оцінки перспектив розвитку пропозиції освітніх послуг, вирішення завдань щодо оптимального розподілу ресурсів, для виявлення потенційних споживачів, оцінки якості і можливості пропозиції освітніх послуг після їх надання, проведення аналізу “вартість – ефективність”, оцінки актуальності навчальних дисциплін, прогнозування попиту галузей економіки на випускників ВНЗ, планування структури пропозиції освітніх послуг. 11. Удосконалено методику застосування системи підтримки прийняття рішень з управління структурою пропозиції освітніх послуг, що здійснюється за етапами: створення проекту оцінки і планування структури пропозиції (меню “Проект”); визначення структури моделі оцінки рейтингів (меню “Дані”); здійснення комбінованих прогнозів (меню “Прогноз”); оцінка рейтингів (меню “Рейтинги”); реалізація додатків моделі оцінки (меню “Додатки”); планування структури пропозиції (меню “Планування”); побудова сценаріїв структурних змін в економіці, соціальній сфері і демографії (меню “Сценарій”). У результаті застосування такої системи формується комплекс документів, на підставі яких можна обґрунтовано визначати пропозицію щодо контрольних цифр прийому студентів, планувати прийом студентів на навчання з повним відшкодуванням витрат, розподіляти фінансові, матеріально-технічні і кадрові ресурси, здійснювати перепрофілювання, оптимізацію навчальних планів згідно з вимогами, що висуваються до знань, умінь і навичок працівників підприємств і організацій регіону. За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, зокрема: впровадити в діяльність вищих навчальних закладів концепцію прогресивного маркетингу та інтегровану концепцію маркетингу; законодавчо врегулювати принципи розвитку системи освіти з питань кадрової політики і поточного управління кадрами; впровадити в систему діяльності державних органів управління освітою Концепцію кадрової політики; запровадити Міністерству освіти і науки України міжгалузеві комплексні програми: “Навчальна книга вищої школи для нормативних дисциплін”, “Академічне співробітництво”; сприяти створенню дослідницьких центрів при університетах. |