У дисертаційній роботі наведено розв’язання суттєвого для державно-управлінської науки наукового завдання, що полягає в теоретичному обґрунтуванні формування ефективного механізму регулювання ринку кредитних послуг в Україні в умовах транзитивної економіки. Одержані результати свідчать про досягнення визначеної мети і задач дослідження, підтверджують гіпотезу та дають змогу зробити такі висновки. 1. На сучасному етапі розвитку фінансових відносин важлива роль належить урізноманітненню форм і методів надання кредиту, забезпеченню гнучкості щодо встановлення умов кредитування й інвестування. Цим вимогам відповідають кредитні послуги. 2. На підставі аналізу літературних джерел за проблематикою дисертаційного дослідження встановлено існування багатьох суперечливих позицій щодо визначення кредитних послуг, їх сутності, видів та характеристик. Окремі автори ототожнюють кредитні послуги з кредитними операціями, з фінансовими послугами, з різновидами товарного кредиту. Насправді ж, кредитні послуги мають свої характерні ознаки, головні з яких полягають у гнучкості, непогіршенні стану балансу підприємства, товарному характері, врахуванні особливих інтересів, пільговому режимі оподаткування. Їх цільове призначення, як правило, значно вужче, ніж при наданні кредиту. Всі кредитні послуги виникали як відповідь ринку на певні обмеження (податкові, майнові, кредитні тощо). З нашої точки зору, кредитну послугу можна визначити як вид оплаченої фінансової діяльності, що передбачає залучення однією з сторін угоди фінансових або матеріальних активів у іншої, передачу активів і/або відступлення права грошової вимоги (або іншого виду вимоги) третій стороні на умовах, що задовольняють учасників угод і враховують матеріальні та фінансові інтереси позичальника і кредитора. У науковій літературі виділяють такі види кредитних послуг, як фінансовий лізинг, факторинг, форфейтинг, а також види кредитів, що пов’язані із застосуванням векселів. 3. Виявлено, що кожна з кредитних послуг має різну економічну сутність. Лізинг виступає складною економічною категорією, яка проявляється як вид підприємницької діяльності, специфічна форма орендних відносин, засіб фінансування інвестицій, одна з форм інвестування, вид кредитної послуги. Найточніше лізинг можна визначити як комплекс майнових і фінансових відносин, що пов’язані з передачею майна у тимчасове користування. Головна функція фінансового лізингу проявляється в фінансуванні довгострокових вкладень. Факторинг вид переуступки боргу, основною метою застосування якого виступає поповнення оборотних коштів. Форфейтинг застосовується для інвестування та фінансування придбання дорогих активів у зовнішньоекономічній діяльності. Вексельні кредити виступають як форми фінансування з розширенням партнерських відносин та побудовою ланцюгу взаємовідносин. 4. Найдоцільнішою формою фінансування діяльності компанії виступає використання усієї гами кредитних послуг, залучення широкої мережі фінансових інститутів з їх надання. До діяльності з надання кредитних послуг залучається широке коло економічних агентів, кожний з яких має чітко виражений матеріальний інтерес щодо певних активів та відносин, пов’язаних з їх наданням. Зокрема, у традиційній схемі лізингу нараховується біля десяти учасників, що виконують різні функції та завдання. Лізингові відносини впливають не лише на процес отримання лізингоодержувачем переваг у вигляді відсутності відволікання значних коштів на придбання обладнання, встановлення гнучкого режиму внесення сплат, зменшення ризику, податкових пільг, але й на запровадження інновацій у виробничий процес, поліпшення менеджменту та планування, переваги в процесі обліку лізингового майна. Лізингодавець може через систему лізингових відносин здійснити реалізацію своїх послуг або збут своєї продукції; розширити мережу виробничих зв’язків, одержати істотні податкові пільги, знизити ризик неповернення боргів. Лізинг має різні форми, види та трактування у виробничо-економічній практиці й теорії західних країн. Розвиткові й поширенню лізингових відносин властиві спади (початок 90-х рр. 20 ст.) та підйоми (80-і рр., середина та кінець 90-х років 20 ст.). На сучасний момент для розвинених країн характерним є активізація використання лізингу; застосування різних фінансових інструментів забезпечення його ефективної реалізації, зокрема операцій сек’юритизації; зменшення ризику контрагента шляхом застосування рейтингової оцінки лізингодавця та лізингоотримувача. Все це сприяє підвищенню надійності використання цього інструменту, зростанню рівня переваг лізингових відносин і в кінцевому рахунку підвищує рівень кредитоспроможності країни загалом. Інші форми кредитних послуг також мають свої переваги й недоліки для позичальника та кредитора. 5. Доведено, що головною умовою використання переваг кредитних послуг в економіці України виступає вчасне здійснення платежів та розрахунків з боку усіх учасників угоди. Однією з умов є зацікавленість набувача кредитних послуг у дбайливому ставленні до майна, отриманого у позику, його цільовому використанні. Такий інтерес з боку одержувача послуги повинен бути сталим, гарантованим і враховувати циклічність виробничого розвитку компанії. Для підвищення рівня конкурентоспроможності компанії слід задіяти переваги лізингу як виду інвестиційної діяльності з метою забезпечення висхідної тенденції розвитку вартісного циклу фірми. Ці переваги реалізуються шляхом використання сучасного обладнання, оптимізації взаємовідносин між усіма учасниками договору, застосування досконалих прийомів фінансового менеджменту. 6.Державне регулювання в сфері розвитку лізингових відносин має бути спрямоване передусім на врахування інтересів усіх економічних агентів, що задіяні в процеси надання/отримання послуг; на раціональне управління ризиками; на вибір пріоритетних сфер та галузей діяльності, де важливо ввести преференційний режим оподаткування; активізацію використання різних видів та форм кредитних відносин; забезпечення відповідної законодавчої, організаційної, інформаційної та матеріально-технічної бази. Особлива роль держави полягає у знаходженні оптимального співвідношення між інструментами та механізмами державного управління і саморегулювання в системі розвитку фінансових відносин. Це співвідношення має прокласти межу взаємодії між державними органами влади та самоврядними структурами на зразок асоціацій, союзів, об'єднань тощо. Межі співпраці між ними визначаються створенням інституціональних засад діяльності, що пов’язана з використанням фінансових потоків. 7. Особлива функція державних органів знаходиться у площині розвитку міжнародного лізингу. Ця форма лізингу може забезпечувати не тільки податкові, імпортні та інвестиційні пільги товаровиробникам, але й нести численні пастки, зокрема, збільшувати борг не лише економічних агентів, але й урядових структур, не відповідати завданням інноваційного розвитку країни, приховувати значні кошти в результаті некоректних або зловмисних дій, ускладнювати відносини щодо обслуговування обладнання у гарантійний період, знижувати рівень паритетності у відносинах між країнами тощо. Отже, розвиток міжнародних форм лізингу має знаходитись під пильним контролем з боку державних структур. 8. Встановлено, що агропромисловий комплекс виступає важливою сферою, де можуть бути реалізовані значні переваги використання кредитних відносин. Сільськогосподарські товаровиробники мають декілька джерел фінансування виробництва: власні кошти, інвестиції, кредити комерційних банків за різною схемою кредитування ( у тому числі з компенсацією ставки за кредитами в розмірі не менше 50 відсотків облікової ставки, встановленої Національним банком України, що було запропоновано державою на початку 2000 року). Проте ці ресурси є або надто дорогими, або надаються на короткий строк, що не вирішує завдань кардинального технічного переозброєння та реформування галузі. Найефективнішим інструментом виступає лізинг, який має численні податкові, амортизаційні переваги, не вилучає кошти з господарського обороту на тривалий час, є гнучким інструментом реалізації промислово-сільськогосподарських зв’язків. Важливо також відзначити значну соціально-економічну роль лізингу для становлення аграрія-власника та розвитку колективних форм господарювання на принципово оновленій основі. 9. Зважаючи на обмеженість джерел фінансування, нерозвиненість організаційної та фінансової інфраструктури, на регіональному рівні варто створювати об’єднання різних фінансових інститутів. Найважливішим аспектом симбіозу таких структур є формування регіональної мережі фінансових інститутів, які б вирішували питання заставного забезпечення позики, зменшення ризиків, поліпшення показників діяльності тощо. Серед фінансових інститутів можуть бути установи різних форм власності, різні за спрямуванням та діяльністю. Зокрема, до таких установ можна віднести земельні банки, іпотечні банки, гарантійні установи, факторингові, форфейтингові компанії тощо. |
