У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні й науково-теоретичному обґрунтуванні сутності, функціонування, структурування та еволюції державного регулювання розвитку приватного сектора в галузі охорони здоров’я України на регіональному рівні. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити основні висновки й запропонувати рекомендації щодо використання результатів дослідження. 1. Аналіз літературних джерел і нормативно-правової бази із досліджуваної теми свідчить, що державне регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні залишається надзвичайно важливою проблемою, що на сьогодні, незважаючи на певні наукові здобутки вітчизняних фахівців і практиків, характеризується недостатньою дослідженістю. Особливе значення комплексне вивчення і розв’язання цієї проблеми набуває в контексті обмеженого бюджетного фінансування галузі охорони здоров’я. Законотворчі акти щодо існування й розвитку приватного сектора охорони здоров’я України не набули системного характеру і приймалися, в основному, внаслідок поглиблення кризових ситуацій у різних складових сфери охорони здоров’я. В Україні в умовах переходу до ринку необхідне подальше вдосконалення законотворчого процесу в медичній галузі на системній основі. 2. Доведено, що державному регулюванню розвитку приватного сектора охорони здоров’я України властиві такі суттєві протиріччя: між обсягом фінансування з державного і місцевих бюджетів функціонування та розвитку системи охорони здоров’я України і обсягом інвестицій, необхідним для розвитку галузі на рівні світових досягнень, що призводить до поступового руйнування складових наявної інфраструктури охорони здоров’я; між необхідністю юридичного оформлення державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України й відсутністю належної нормативно-правової бази для інтегрування усіх складових системи охорони здоров’я в єдиний медичний простір держави; між цінами на медичні послуги в недержавних лікувально-профілактичних закладах і неспроможністю широких верств працюючого населення України споживати ці послуги внаслідок низького рівня заробітної плати, що призводить до обмеження можливостей для багатьох українців отримувати якісну та сучасну, з широким використанням новітніх технологій, медичну допомогу в приватних клініках; між потребою в розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України, наближенні рівня його медичних послуг до світових стандартів і забезпеченні широкої конкуренції на українському ринку високоякісних медичних послуг та інерційністю щодо викорінювання залишків радянських зразків безоплатної медичної допомоги, що зумовлює все частіше користування платоспроможним населенням України послугами передових зарубіжних клінік; між прагненням Міністерства охорони здоров’я України до централізації управління приватним сектором охорони здоров’я регіону і необхідністю реалізації територіального принципу управління Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим та управліннями охорони здоров’я обласних державних адміністрацій, наслідком чого є відсутність координаційного органу, який дав би змогу за наявності цілої низки відомчих лікувально-профілактичних закладів забезпечити реальний розвиток приватного сектора охорони здоров’я в єдиному медичному просторі України. 3. Державне регулювання розвитку приватного сектора в галузі охорони здоров’я України – це передбачена законом діяльність органів виконавчої влади (Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я обласних і міських у м. Києві та Севастополі державних адміністрацій), пов’язана з реалізацією їх владних повноважень, виконувана за ініціативою фізичних та юридичних осіб, що здійснюють приватну медичну діяльність, і спрямована на реалізацію як прав, свобод і законних інтересів виробників медичних послуг, так і державної політики України в галузі охорони здоров’я. Державне управління якістю освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів – це один з видів соціального управління, специфічний вид суспільної діяльності, що спрямована на підтримку та підвищення якості й результативності функціонування галузі охорони здоров’я в цілому та загальноосвітнього, фахового і культурного рівня студентів вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. 4. Сформульовані принципи державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні. До основних із них віднесені: пріоритетність охорони життя і здоров’я людини, державних засад в організації та розвитку приватного сектора охорони здоров’я та гарантій прав громадян на отримання якісних і ефективних медичних послуг у цьому секторі; дотримання державних стандартів у наданні медичної допомоги, оптимальність співвідношення державної і приватної власності в галузі охорони здоров’я; залучення громадських лікарських організацій до участі у виробленні державної політики щодо приватної медицини; інформованість населення про діяльність приватних лікувально-профілактичних закладів і її прозорість. 5. Обґрунтовано, що конкретним інструментом реалізації методів державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України в умовах ринкової економіки має бути розробка способів реалізації відповідних регіональних цільових програм, в яких тією чи іншою мірою будуть відображені практично всі методи управління, а реформування структурних складових системи охорони здоров’я в умовах ринкових відносин вимагає розробки типових договорів з урахуванням прав громадян на медичну допомогу, а також змін форм власності, що відбуваються. 6. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й світового досвіду, потреб сучасного розвитку приватної медицини як в окремих регіонах, так і в Україні в цілому дає підстави запропонувати такі практичні рекомендації: розробити та затвердити на рівні Кабінету Міністрів України з метою наведення належного порядку у приватному секторі охорони здоров’я України Положення про приватну медицину. Цей документ має визначати порядок та умови видачі ліцензій на надання медичних послуг у приватних лікувально-профілактичних закладах; розробити й прийняти в установленому порядку нову редакцію Основ законодавства України про охорону здоров’я, в якому передбачити спеціальний розділ “приватна медицина”; створити умови для розвитку партнерських відносин між державними та приватними структурами в галузі охорони здоров’я та залучення громадських лікарських організацій до вироблення та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я; забезпечити відповідність ціноутворення на приватні медичні послуги рівню оплати праці широких верств працюючого населення України з метою їх споживання і підтримки здоров’я населення на потрібному рівні; інформувати населення регіонів через засоби масової інформації про успіхи та проблеми в діяльності приватного сектора охорони здоров’я, забезпеченні соціального захисту надавачів та споживачів приватних медичних послуг. До подальших напрямів дослідження цієї проблеми слід віднести: наукове обґрунтування процесу впровадження платних медичних послуг на базі приватних лікувально-профілактичних закладів; розробку моделей та визначення механізмів державного регулювання діяльності приватних лікувально-профілактичних закладів; розробку технологій проведення моніторингу діяльності приватних клінік. | 