Отримані наукові результати сприяють вирішенню важливого наукового завдання щодо вдосконалення механізму державного регулювання розвитку малого й середнього підприємництва в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні, що дало змогу зробити узагальнені висновки та пропозиції: 1. Інформаційне суспільство є об’єктивно зумовленою стадією розвитку людської цивілізації, характерною рисою якого є зростання частки нематеріальних (інформаційних) ресурсів, що використовуються в процесі виробництва, глобалізація ринків на основі створення інформаційних мереж і, внаслідок цього, різке зростання впливу інформації та інформаційно-комп’ютерних технологій на всі сфери суспільного життя. Оскільки одним з визначальних чинників розвитку демократичного суспільства є приватна ініціатива громадян, тому перед державою на сучасному етапі її розвитку постає вкрай важливе завдання – забезпечення конкурентоспроможності національної економіки та зростання рівня добробуту громадян шляхом створення належних умов для розвитку вітчизняного підприємництва. Реалізація цього завдання передбачає, насамперед, здійснення якісних змін форм, методів і способів діяльності суб’єкта державного управління, зокрема щодо організації нових форм взаємодії з малим та середнім підприємництвом. 2. Формування нової ефективної державної політики розвитку малого та середнього підприємництва має стати невід’ємною частиною загальнодержавної доктрини демократичних соціально-економічних перетворень в Україні, стратегічною метою якої є створення значного прошарку середнього класу в країні як основи для подальших процесів європейської інтеграції України. 3. Державне регулювання розвитку підприємництва становить комплекс засобів, інструментів і методів, за допомогою яких органи державної влади, спираючись на чинну нормативно-правову базу, створюють умови для ведення справ чинними суб’єктами підприємницької діяльності та стимулювання підприємницької активності інших громадян. Основними функціями державного регулювання малого та середнього підприємництва є: – сприяння розширенню існуючих, створенню та залученню до діяльності нових суб’єктів господарювання; – підтримка та розвиток конкуренції; – захист прав як підприємців, так і споживачів їхньої продукції; – забезпечення ефективного функціонування підприємницьких структур; – забезпечення надходжень від діяльності підприємницьких структур до бюджетів усіх рівнів. 4. У процесі державного регулювання розвитку малого та середнього підприємництва держава використовує ряд методів, головними серед яких є правові, економічні та адміністративні. Основними засобами (конкретним способом дії, який є неодмінною умовою для реалізації управлінського рішення) регуляторної політики виступають: – оподаткування та кредитування; – стандартизація та сертифікація; – ліцензування; – валютне регулювання; – дозвільна система; – мита і квоти; – договори на виконання робіт і здійснення послуг для загальнодержавних та місцевих потреб. Основними інструментами (комплексними знаряддями для досягнення поставленої мети, що мають першочергове значення, насамперед для організації діяльності органів державного управління) є: соціально-економічні прогнози; бюджетні запити; трудові баланси; науково-технічні, економічні, соціальні загальнодержавні та регіональні програми тощо; 5. Одним з визначальних пріоритетів державної регуляторної політики в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні має стати забезпечення належного доступу суб’єктів підприємницької діяльності до необхідної для їхньої діяльності інформації. Для цього з боку держави для суб’єктів підприємницької діяльності повинна бути гарантована цінова доступність послуг Інтернету й телекомунікацій, а також можливість швидкого доступу до Інтернету. Держава також повинна підтримувати дії суб’єктів підприємницької діяльності й освітніх установ у сфері захисту споживача, безпеки інформаційних систем і обміну інформацією між суб'єктами ринку. Необхідно залучати бізнес-структури до використання інформаційних технологій і до підтримки міжнародного співробітництва у сфері ноу-хау й одержання практичного досвіду за допомогою порівняних програм місцевих (локальних) ринків. Неабияку роль у досягненні поставлених цілей повинен відігравати «електронний уряд». 6. Дослідження засвідчило, що «електронний уряд» являє собою механізм державного управління, який передбачає організацію взаємодії співпраці органів влади з громадянами, підприємцями, суб’єктами підприємницької діяльності і громадськими організаціями та побудований на синтезі інформаційно-комунікаційних технологій, нормативно-правової й інформаційно-ресурсної бази. Концепція «е-уряду» складається з двох взаємозалежних (і одночасно самостійних) проектів: перший – відносини влади з іншими суб’єктами соціально-економічної діяльності, другий – внутрішня взаємодія різних рівнів (центрального, регіонального, місцевого) і різних гілок влади (виконавчої, законодавчої, судової). Основна мета першого – покращення взаємодії та надання державними органами високоякісних послуг громадянам, підприємцям та суб’єктам підприємницької діяльності; другого – поліпшення координації діяльності державних органів. 7. Одним з дієвих механізмів взаємодії держави та малого й середнього підприємництва є створення в регіонах «єдиних електронних офісів» з комплексним наданням державних адміністративних послуг підприємцям, через «єдине вікно» (відкриття, ліцензування, отримання дозволів для підприємницької діяльності тощо). «Єдиний електронний офіс» являє собою єдиний урядовий веб-портал, де кожен суб’єкт підприємницької діяльності може вибрати тип необхідної послуги, отримати всю необхідну інформацію про неї, заповнити необхідні форми, отримати консультацію в режимі он-лайн чи за попереднім запитом тощо. Функціонування «єдиного електронного офісу» базується на таких принципах: цілодобова робота електронного офісу; максимальна простота і прозорість; єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; забезпечення конфіденційності й дотримання правил інформаційної безпеки. При цьому державні органи виконуватимуть три основні функції: складання єдиних та прозорих правил роботи на ринку послуг електронного документообігу; надання своїм підрозділам можливості для прийому даних з будь-яких прикладних систем; контроль за виконанням учасниками ринку загальних правил, а також за відповідністю прикладних систем вимогам за форматами та регламентом. 8. Для запровадження системи «єдиних електронних офісів» необхідно виконати такі умови: упорядкувати відповідно до норм Європейського Союзу законодавство про захист інтересів споживача, передбачивши реальний пріоритет споживача і створивши умови для надійного захисту цих прав через суд; розвинути в законодавстві конституційні положення про захист особистих даних і інформації приватного характеру; прийняти закон про електронний підпис та електронні документи, який би максимально відповідав нормам Євросоюзу (зокрема, дозволяв суб’єктам підприємницької діяльності надсилати електронні звіти, державним установам здійснювати процедури реєстрації, видачі дозволів тощо); ухвалити закон «Про державні електронні послуги». 9. Процес переходу до режиму «єдиного електронного офісу» є складним організаційно-технічним завданням і тому в роботі пропонується три етапи його впровадження. Перший етап – аналіз функцій органів виконавчої влади та документів, що ними видаються, частоти та кількості звернення заявників, строки та складність підготовки документів, необхідна кількість узгоджень для підготування кожного документа, що видається тощо. Другий етап – відпрацювання регламентів зовнішніх та внутрішніх взаємодій служби «єдиного електронного офісу». Завдяки єдиним регламентам виникає взаємозв’язок між цілями, функціями та процесами, з одного боку, та кадровими, фінансовими, інформаційними, апаратно-програмними ресурсами – з іншого. Третій етап – відпрацювання електронних адміністративних регламентів та створення єдиних точок входу до електронної комунікаційно-обслуговуючої системи. Головними результами запровадження «єдиних електронних офісів» можуть стати: збільшення надходження податків до місцевих та державного бюджетів; сприяння розвитку підприємництва, налагодження конструктивного діалогу між владою та бізнесом; покращання бізнес-середовища; зменшення соціальної напруженості; створення позитивного іміджу влади тощо. | 