Результати наукового дослідження дали змогу в сукупності визначити шляхи вирішення актуального наукового завдання, поставленого в дисертаційному дослідженні, що має важливе значення для теорії та практики державного управління, а також для формування ефективного фондового ринку в Україні. Виходячи з проведеного дослідження можна зробити такі висновки. 1. Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури й законодавчої бази щодо фондового ринку як об’єкта державного управління показав, що проблема є недостатньо дослідженою, а у визначенні характеристик ринку існують суперечності. У даному дослідженні під фондовим ринком розуміється ринок як складова ринку капіталів, структура із специфічним набором характеристик, які включають середньо- і довгостроковість основних інструментів; різний рівень організованості тощо. Враховуючи це, а також інші особливості цього ринку, слід звернути увагу на необхідність розробки системи заходів та механізмів державного регулювання фондового ринку. 2. Можна запропонувати таке визначення фондового ринку як об’єкта державного регулювання. Фондовий ринок – це специфічний ринок, на якому держава через свої органи, а також саморегулівні організації, враховуючи закономірності ринкових законів, вирішує завдання щодо залучення, розподілу та розміщення інвестиційних коштів між надлишковими та дефіцитними секторами, окремими галузями й секторами економіки; перерозподіляє доходи і власність, формує нові відносини власності, розпорядження, використання, цивілізованого інвестора та вирішує інші соціально-економічні завдання. 3. Державне регулювання фондового ринку передбачає: визначення його законодавчої бази; розвиток інституційної основи роботи; розширення переліку інструментів, які мають обіг на цьому ринку; забезпечення захисту інвесторів; сприяння прозорості його роботи; умов для оптимального ціноутворення. Усі регуляторні заходи можна розподілити на заходи прямого та непрямого впливу, які доцільно використовувати в їх єдності та нерозривному зв’язку. Серед заходів непрямого впливу особливу роль відіграє запровадження ефективних методик ціноутворення й формування інвестиційного портфелю. Однією з таких методик є модель “квазі-Шарпа” формування портфелю цінних паперів, що довела свою ефективність в умовах функціонування “виникаючих (молодих) ринків. Іншим важливим механізмом державного регулювання є створення розгорнутої системи індикаторів ринку. 4. У процесі запровадження державної політики регулювання фондового ринку особливого значення набувають рекомендації міжнародних організацій і міжнародні стандарти (обліку, звітності, кодування, діяльності тощо). Вплив міжнародних ринків проявляється також у формуванні групою країн певної моделі фондового ринку, кожна з яких відрізняється за ступенем централізації регулювання, структурою регуляторних органів, наявністю спеціалізованих структур. У роботі проаналізовано моделі, що склалися у майже 100 країнах світу. Особливої уваги потребує ознайомлення з досвідом розвинених країн, оскільки саме цей досвід дасть змогу Україні уникнути прикрих помилок, допущених цими країнами на ранніх етапах формування національних фінансових систем, та створити оптимальну модель співвідношення між державними регуляторними органами та саморегулівними і ринковими структурами. 5. Формування фондового ринку в Україні здійснювалось паралельно з інституціональними змінами, розгортанням процесів роздержавлення та приватизації, становленням нормативно-законодавчої бази. У цих процесах можна виділити чотири етапи, три з яких відбувались в умовах розбудови моделі фінансового ринку України, а четвертий етап, який відбувається сьогодні – в умовах створення основи структурно-функціональної моделі фондового ринку. Перший етап розпочався на початку 1990-х рр. ХХ ст., другий охоплював середину-кінець 90-х рр., початок третього датується 1999 р., а четвертого – 2003 р. 6. На кожному етапі вживалися певні заходи державного регулювання, різної інтенсивності, що дало змогу скласти загальне уявлення про регулювання ринку цінних паперів. Найменш розробленими були механізми застосування стандартів корпоративного управління, відкриття інформації й забезпечення інформаційної насиченості, доступу та достовірності роботи фондового ринку. 7. Для збільшення прозорості роботи фондового ринку слід вживати заходів щодо державного регулювання у кількох напрямах одночасно. Вони мають забезпечити: законодавче врегулювання доступності інформації про всі операції, що пов’язані з емісією та управлінням випуском цінних паперів, а також доступність інформації: про роботу ринку та його учасників, про оцінку його інструментів та професіоналів (рейтингові дані), про зміну ринкової кон’юнктури в кожний конкретний момент часу, про світові та національні тренди (тенденції) фондового ринку. 8. Механізми державного регулювання з метою формалізації процесів прийняття рішень доцільно зобразити у вигляді імітаційно-процесуальної моделі. Ця модель побудована за блочним принципом, що передбачає виділення основних механізмів державного регулювання у самостійні блоки. До них належать, зокрема, такі, як забезпечення несуперечливості нормативно-правової та законодавчої бази, розрахунок оптимальних інституційних параметрів роботи фондового ринку, моделювання процесів ціноутворення, забезпечення раціонального загального інвестиційного портфеля з огляду на співвідношення “ризик-доходність”, формування удосконаленої системи корпоративного управління. 9. Регулювання фондового ринку лише через державні органи не зможе охопити всі функції і завдання, які потребують втручання, коригування та стимулювання. Коло завдань розширюється та ускладнюється в умовах побудови розвиненого фондового ринку, що передбачає дотримання певних стандартів світового фінансового ринку. Рекомендовано частину функцій регулювання та управління перекласти на саморегулівні організації. В Україні поступово формується система саморегулівних структур, які створюються за принципом “одна сфера діяльності – одна СРО”. Обгрунтовано такий розподіл функцій між державними органами та СРО, щоб уникнути дублювання функцій і завдань, а також підвищити дієвість прийняття рішень. Особливу увагу слід приділити процедурам запровадження стандартів діяльності, поведінки учасників фондового ринку, документообігу, обліку прав власності тощо. Основне навантаження у вирішенні цих питань має покладатися на Національний депозитарій України, проте деякі стандарти може розробляти Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД). Діяльність СРО фондового ринку слід координувати с роботою недержавних організацій інших ринків (банківського, іпотечного). 10. Обґрунтовані рекомендації щодо державного регулювання входження України у міжнародний простір, що має передбачати: перебудову діяльності основних учасників фондового ринку відповідно до міжнародних вимог; співробітництво із міжнародними організаціями; участь у міжнародних і європейських ринках цінних паперів; запровадження інновацій, що властиві цим ринкам. |
