Одержані в ході дослідження результати в сукупності розв’язують важливу науково-практичну проблему вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України для підвищення його конкурентоспроможності в умовах поглиблення аграрної реформи з урахуванням особливостей, пов’язаних з інтеграцією України в європейський та світовий економічний простір. Суть основних висновків і пропозицій полягає в наступному: 1. Проведені реформи в аграрному секторі економіки не дали очікуваного результату, не зумовили суттєвого підвищення обсягів та ефективності аграрного виробництва, раціонального використання його земельно-ресурсного потенціалу. Тому проблемних питань, які накопичувались роками та десятиріччями в аграрному секторі і які потребують негайного вирішення, значно більше, ніж досягнень. Основні з них такі: низька ефективність сільськогосподарського виробництва; недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення; деформація міжгалузевих цінових пропорцій; нераціональне використання та відсутність ринку земельних ресурсів сільськогосподарського призначення; зниження забезпеченості сільськогосподарською технікою та критична зношеність основних фондів; недосконалість інфраструктури та механізмів регулювання кон’юнктури аграрних ринків; деформація структури агровиробництва; загострення соціальних проблем у сільській місцевості. Такий стан справ вимагає суттєвих змін у механізмі державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України. 2. Стратегічна мета розвитку аграрного сектора має полягати в досягненні сталого та високоефективного аграрного виробництва для задоволення потреб внутрішнього та зовнішнього ринків у продукції сільського господарства. Операційними цілями розвитку аграрного сектора повинні бути: підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва; гарантування продовольчої безпеки держави; забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках; технічне та технологічне оновлення аграрного виробництва; створення цивілізованих умов для проживання в сільській місцевості. 3. Стратегічний розвиток аграрного сектора повинен відбуватись на основі таких принципів: відповідальність органів державної влади за стан справ в аграрному секторі; нарощування інвестиційного потенціалу та інноваційності; спеціалізація, кооперація, кластеризація та концентрація виробництва; використання енергозберігаючих технологій; нарощування експортного потенціалу галузі; відповідність вимогам САП та СОТ; екологізація господарської діяльності; захист і підтримання належного стану навколишнього природного середовища; спрямованість на добробут селян та їхній соціальний захист; залучення всіх зацікавлених сторін у досягненні цілей стратегічного розвитку галузі. 4. За якісними складовими для аграрного сектора економіки України необхідно реалізовувати дві моделі стратегічного розвитку: модель першого рівня – інвестиційно-інноваційну, яка ґрунтуватиметься на максимально можливому залученні інвестицій (бюджетних, приватних, іноземних) в галузь і пошуку стратегічних резервів зростання з метою створення умов для пріоритетного розвитку окремих галузей аграрного сектора, де експерти прогнозують максимальні темпи зростання, а також галузей з найбільш високою доданою вартістю в обсязі виробництва і модель другого рівня – синергічно-інноваційну, основану на концепції синергізму, яка інтегрує в єдиний вектор розвитку організаційні, економічні, соціальні та інші складові інноваційних процесів. Основою синергічно-інноваційної моделі повинні стати кооперативний та кластерний підходи до розвитку аграрного сектора економіки. 5. Оцінку можливостей розвитку кластерів в АПК на регіональному рівні слід проводити в чотири етапи. На першому етапі необхідно визначити привабливість кластера шляхом оцінки внутрішніх і зовнішніх можливостей його розвитку. Другий етап повинен включати створення координаційного центру, залучення зацікавлених осіб, організацій та інституцій, здатних забезпечити функціонування кластера на території області або району на інноваційно-інвестиційних засадах, підготовку детальної регіональної стратегії розвитку кластерів, а також її затвердження. На третьому етапі доцільно створення кластера та здійснення інвестицій згідно з розробленою стратегією розвитку; реєстрація товарного знака, сертифікація продукції кластеру; формування ділових зв'язків, укладання договорів на поставку продукції; створення Web-сайту та Інтернет-магазину, формування торговельної мережі кластера на внутрішньому та зовнішньому ринках. На четвертому етапі важливим є здійснення практичної організаційно-економічної підтримки функціонування кластерів з боку органів державної влади та аналіз ефективності впровадження кластерної моделі розвитку АПК регіону. 6. Закономірність взаємодії механізмів державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора полягає в тому, що при посиленні державного механізму регулювання розвитку аграрного сектора й обмеженні ринкового зростання сукупного попиту буде випереджати зростання сукупної пропозиції, в результаті чого виникне дефіцит продукції. І навпаки, при посиленні ринкового механізму регулювання розвитку аграрного сектора й обмеженні державного зростання сукупної пропозиції буде перевищувати зростання сукупного попиту, в результаті чого виникне надлишок продукції. Звідси досить важливим є оптимальне співвідношення між механізмом державного і ринкового регулювання, але воно повинно залежати від співвідношення попиту та пропозиції на агропродовольчому ринку, враховуючи інтереси як виробників, так і споживачів сільськогосподарської продукції. 7. Однією із функцій державного механізму регулювання повинно стати підтримка динаміки, ефективності, стабільності та справедливості розвитку аграрного сектора економіки. При цьому підтримка динаміки розвитку аграрного сектора економіки повинна включати використання інструментів державного регулювання для досягнення позитивних значень таких індикаторів, як темпи приросту валової продукції, валової добавленої вартості, прибутку в галузі, темпи приросту інвестицій в аграрний сектор, середньої заробітної плати, а також обсягів біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. У свою чергу, підтримка ефективності розвитку повинна означати усунення неспроможностей ринку, які обумовлені монополіями, забрудненням навколишнього середовища, інфляцією, стихійними негараздами тощо, підтримка стабільності – використання макроекономічних важелів для повернення економіки аграрного сектора до сталого розвитку і підтримка справедливості – створення такого механізму державного регулювання, який би забезпечив паритет цін на продукцію промисловості і сільського господарства, доступність кредитів, розвиток сільських територій, продовольчу безпеку, співвідношення реального середнього сукупного доходу в сільському господарстві і прожиткового мінімуму тощо. 8. Для щорічної оцінки ефективності державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України доцільно застосовувати багаторівневу систему оцінки. Вона повинна базуватись як на статистичних даних, так і на даних соціологічних досліджень. Оцінку за статистичними даними пропонується робити на міждержавному, державному, галузевому та регіональному рівнях. При цьому на міждержавному рівні має проходити порівняльна оцінка державної підтримки в Україні з країнами ЄС і ОЕСР. На державному та галузевому рівнях – за показниками результативності дій органів влади та показниками динаміки й ефективності розвитку аграрного сектора. На регіональному рівні необхідно застосовувати показники ефективності, результативності та якості надання органами державної влади послуг і показники використання потенціалу аграрного сектора, а саме: рівень використання ресурсного потенціалу аграрного сектора, розвиток міжгалузевих зв’язків та кластерів і рівень безробіття в сільській місцевості. 9. Розробка державних стратегічних планів розвитку аграрного сектора повинна включати проведення ситуаційного (характеристика потенціалу, стану та тенденцій розвитку аграрного сектора, визначення проблем розвитку), факторного (виявлення причин та кількісна оцінка факторів впливу), стратегічного (аналіз ключових економічних суб’єктів, виявлення перспективних підгалузей, аналіз наявних кластерів, аналіз ефективності державного регулювання розвитку галузі) та SWOT-аналізу (аналіз сильних та слабких сторін – ендогенних факторів, аналіз можливостей та загроз – екзогенних факторів) розвитку аграрного сектора, визначення цілей, принципів та моделей стратегічного розвитку галузі. 10. Для досягнення стратегічної мети держави в умовах реалізації синергічно-інноваційної моделі розвитку аграрного сектора необхідно: переглянути чинну організаційну структуру органів державного регулювання аграрного сектора з погляду на забезпечення формування дієвого законодавчого поля, стратегічного планування, кластерного підходу до розвитку аграрного сектора та з метою підвищення ефективності державного регулювання розвитку галузі; розглянути можливості передання функцій (або їх частини) з регулювання агропромислового розвитку від органів державної влади до недержавних некомерційних організацій; сприяти розвитку дорадчих служб; посилити контроль за цільовим використанням коштів, що виділяються з Державного бюджету України на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності. 11. З метою забезпечення паритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію доцільно змінити методичні підходи до встановлення мінімальної закупівельної ціни на окрему продукцію сільськогосподарських підприємств шляхом заміни прогнозного індексу споживчих цін у формулі розрахунку мінімальної ціни, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2005 р. № 399, на аналогічний індекс цін на матеріально-технічні ресурси промислового походження, які споживаються в сільському господарстві. 12. Еволюція теоретичних концепцій державного регулювання економіки зумовлена змінами, які проходили в матеріальному виробництві. При цьому, розвинуті країни досить успішно використовують різні концепції: і ті, де державі належить посилена роль, і ті, де роль держави обмежена. Але сьогодні відбувається становлення глобально інтегрованої регулятивної системи на мегарівні. Тому формування такої системи веде до стандартизації параметрів систем національного регулювання, їхньої адаптації до міжнародних критеріїв побудови механізмів державного регулювання. У цих процесах для України важливо знайти своє місце через урахування національних інтересів. 13. Розвиток аграрного сектора необхідно розглядати як сукупність прогресивних, поступових змін умов і результатів діяльності аграрних товаровиробників, які характеризуються якісними показниками. До умов діяльності необхідно відносити наявність стратегії й тактики розвитку галузі, державної підтримки, різних форм власності та господарювання, інвестиційної привабливості, інфраструктури аграрного ринку. При цьому державне регулювання розвитку аграрного сектора треба сприймати як вплив держави на діяльність суб’єктів аграрного ринку, спрямований на створення умов для продовольчої та економічної безпеки держави, сприяння ефективному функціонуванню і сталому розвитку сільськогосподарських формувань та підвищення суспільного благополуччя. 14. Механізм державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки доцільно розглядати як сукупність видів та способів дій суб’єкта регулювання, який ґрунтуються на базових принципах та реалізації функцій, забезпечуючи за допомогою певних форм, методів і засобів ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення визначеної мети та розв’язання протиріч. При цьому економічні функції держави повинні визначати напрями діяльності органів державного управління, завдання й цілі, а механізм державного регулювання – забезпечувати способи їхньої реалізації. 15. Загальносвітовими тенденціями у розвитку відносин “органи державної влади – аграрний сектор” є такі: посилення регуляторної роли держави; дотаційність аграрного сектора; переорієнтація державної підтримки з субсидій, які пов’язано з обсягами виробництва, до прямої підтримки аграрних виробників; сприяння розширенню місткості аграрного ринку засобами державної політики; державна підтримка різних форм власності; протекціонізм щодо вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції в розвинених країнах; перехід від “традиційних” заходів ринкової, зокрема цінової, підтримки, інтервенційних закупівель і різноманітних субсидій до заходів “зеленої скриньки”. 16. Державна кадрова політика в аграрному секторі економіки повинна бути спрямована на: задоволення потреб агропромислового комплексу у висококваліфікованих фахівцях; створення сільській молоді умов для здобуття професійно-технічної та вищої освіти; перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів сільського господарства; активізацію роботу з резервом кадрів; формування сучасної управлінської еліти; створення умов для підвищення доходів усіх зайнятих в аграрній сфері, а також на розвиток соціальної сфери на селі, яка є основою для задоволення соціальних потреб сільських мешканців. 17. Основними напрямками вдосконалення системи державного регулювання розвитку аграрного сектора в умовах інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору є: реформування системи органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання розвитку аграрного сектора, шляхом перегляду та чіткого розмежування їхніх повноважень й інструментів підтримки з урахуванням вимог Спільної аграрної політики ЄС та СОТ; розроблення та впровадження обласних та районних стратегій розвитку аграрного сектора; посилення в діяльності центральних і місцевих органів управління агропромисловим розвитком стратегічного аналізу, прогнозування, моніторингу, інспекційних та контрольних функцій; враховуючи світові тенденції та європейський досвід, делегування окремих повноважень управлінь агропромислового розвитку на місцях щодо регулювання аграрного сектора самоврядним галузевим та міжгалузевим об’єднанням; запровадження кластерного підходу в державному регулюванні розвитку аграрного сектора. |