Теоретичне обґрунтування концептуальних засад державного регулювання розвитку аграрної сфери економіки регіону та розробка пропозицій щодо удосконалення механізмів цього регулювання дають підставу для таких висновків. На основі вивчення вітчизняних і зарубіжних наукових джерел уточнено дефініції основних категорій для визначення ролі держави в управлінні економікою, розкрито соціально-економічну суть категорії “державне регулювання розвитку економіки” та наведено її визначення як системи державних заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтворення та створення сприятливих умов для функціонування народного господарства, що є однією з функцій державного управління економікою. Ринкове трансформування аграрного сектора економіки виявилося досить складним і суперечливим явищем. Застосування ліберальної моделі реформування мало ряд негативних наслідків. Падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зменшення обсягів обігових коштів у галузі призвели до масової збитковості господарств і зубожіння сільського населення. За цих умов низька ефективність аграрних реформ і відсутність дійових механізмів державного регулювання розвитку аграрної сфери зумовили загострення аграрної кризи та загрозу продовольчій безпеці. У здійсненні аграрної реформи, яка була спрямована насамперед на реформування відносин власності на землю, доцільно виділити два періоди. Перший (1990-1998 рр.) характеризується створенням основ ринкової економіки та відсутністю чіткої аграрної політики. Наслідками реформування стали втрата виробничого потенціалу, накопичення боргів підприємствами аграрної сфери, занепад соціальної сфери села. Другий період (1999р. – по цей час) можна характеризувати як період низької ефективності аграрної політики держави та нестійкої рівноваги (з одного боку – певне зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, з іншого – погіршення стану економіки підприємств). У зв’язку з цим на кожному етапі реалізації аграрної реформи необхідно враховувати основні положення, структурні елементи, етапи реалізації концепції державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки та відповідні завдання, які мають бути реалізовані. В умовах реформування аграрного сектора економіки відсутність дійових механізмів державного впливу призвела до загострення аграрної кризи та руйнації інтеграційних зв’язків між галузями АПК. У зв’язку з цим доведено необхідність і доцільність державного впливу на економіку аграрної сфери. З урахуванням специфічних особливостей функціонування аграрного сектора та з метою усунення недоліків ринкового механізму регулювання або для зниження негативного його прояву необхідно застосувати систему механізмів державного регулювання розвитку аграрної сфери, адекватну стану розвитку аграрного ринку. За роки аграрної реформи було сформовано багатоукладне аграрне виробництво, яке включає в себе і господарства населення. За період з 1990 по 2002 рр. питома вага цієї категорії господарств у виробництві валової продукції сільського господарства збільшилася з 20,2 % до 51,5 %. Зростання цього показника пов’язане не стільки зі збільшенням обсягів виробництва продукції, скільки зі значним скороченням її виробництва сільськогосподарськими підприємствами.
Структурні зрушення в аграрному секторі регіону, які відбуваються з 2000 р., дозволяють зробити висновок про те, що вже в 2002 р. виробництво валової продукції в сільськогосподарських підприємствах зросло порівняно з 2000 р. на 35,6 %, у господарствах населення - лише на 9,5%. Господарства населення повинні лише допомагати вирішувати продовольчу проблему та більш ефективно використовувати вивільнену робочу силу. Існуючий організаційно-економічний механізм державного регулювання розвитку аграрної сфери не забезпечив задоволення потреб населення регіону в продуктах харчування і потребує вдосконалення. Отже, здійснюючи аграрну політику, держава повинна займатися пошуком більш ефективних механізмів забезпечення діяльності як крупнотоварного виробництва, так і дрібного бізнесу. 6. Ефективність державного регулювання розвитку аграрної сфери доцільно вимірювати відповідно до мети, яка може змінюватися в залежності від економічних умов. Стратегія подальшого розвитку аграрної сфери у значній мірі залежить від критеріїв оцінки ефективності державного регулювання. Критеріями, на підставі яких може прийматися рішення щодо використання відповідних механізмів впливу держави, повинні бути: рівень забезпечення соціально-економічних потреб населення; співвідношення витрат і результатів; міжгалузеві пропорції. За багатокритеріальним підходом до оцінки ефективності державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки регіону розроблено систему показників виміру ефективності сільськогосподарського виробництва. 7. В умовах істотного диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію державне регулювання міжгалузевих відносин вбачається на основі додержання принципу “рівний прибуток на рівний капітал”. У подальшому державна аграрна політика має бути спрямована на підтримку розвитку вертикальної інтеграції, яка є функціональною складовою ринкового механізму і сприяє кращій адаптації аграрних товаровиробників до ринкового середовища. 8. Удосконалення державного регулювання розвитку аграрної сфери повинне базуватися на формуванні інфраструктури аграрного ринку та забезпеченні виконання її основних функцій: доведення товару до безпосереднього споживача; налагодження зворотного зв’язку між виробником і споживачем; акумуляції тимчасово вільних грошових коштів. Розвиток інфраструктури аграрного ринку сприятиме інноваційній привабливості аграрної сфери. Ефективне впровадження інноваційних проектів в аграрне виробництво забезпечуватимуть і дорадчі служби, діяльність яких повинна бути спрямована на розробку механізмів їх взаємодії з фінансовими установами та покращання інформаційного забезпечення. 9. Основними пріоритетними напрямами реалізації державної політики, які визначають об’єктивну необхідність державного регулювання земельних відносин, є формування та розвиток ринку сільськогосподарських земель, кредитування під заставу земель, удосконалення механізмів справляння плати за землю, землевпорядне забезпечення земельної реформи, поліпшення організації контролю за використанням та охороною земель, удосконалення нормативно-правової та методичної бази розвитку земельних відносин. 10. З метою удосконалення механізму державного регулювання використання ресурсного потенціалу регіону розроблено економіко-математичну модель з оптимізації виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням ринкового попиту та раціонального використання земельних, трудових і матеріально-технічних ресурсів. Модель дає змогу обґрунтувати пропозицію сільськогосподарської продукції з урахуванням попиту та експортних можливостей регіону. Пріоритетом державного регулювання використання ресурсного потенціалу аграрної сфери має стати досягнення такого соціально-економічного стану регіону, коли всі його громадяни будуть забезпечені якісними продуктами харчування у необхідній кількості й асортименті за умови раціонального використання землі та інших ресурсів. 11. Регулювання використання ресурсного потенціалу аграрних підприємств регіону має бути комплексним і включати в себе: оптимізацію виробництва стратегічно важливих видів продукції з урахуванням попиту й експортних можливостей регіону, стабілізацію коливань обсягів валового виробництва сільськогосподарської продукції, збалансування рівнів розвитку сільського господарства та переробної промисловості, розширення застосування нових технологій. |
