У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове рішення проблеми формування грошової пропозиції в перехідних економіках, що послугувало автору підставою для таких висновків. Регулювання та координація суб’єктів грошового ринку є одним з визначальних напрямів державної економічної політики. У відносини на грошовому ринку вступають практично всі учасники економічної діяльності в ролі позичальників або кредиторів, використовуючи власні або позичені грошові інструменти. За своєю економічною природою сучасний ринок грошей є вторинним ринком цінних паперів, де функціонують грошові інструменти, які відрізняються ліквідністю, терміном дії та ступенем ринку. Процентні ставки грошового ринку є визначальним параметром, навколо якого побудована система ринкового механізму. Коливання процентних ставок на сучасних грошових ринках перебуває під впливом складної системи чинників, які виходять за межі взаємодії пропозиції та попиту на гроші. Механізм взаємодії грошового ринку включає систему взаємодії макроекономічних чинників, які реалізуються через взаємодію з іншими ринками у структурі раціонального ринку, такими як ринок робочої сили, ринок товарів, ринок капіталів, ринок облігацій та міжнародними фінансовими ринками. Пропозиція грошей є одним з складників механізму грошового ринку, що визначається центральним банком, має нееластичний характер і використовується як один із основних важелів державного впливу на економіку. Центральний банк формує пропозицію грошей відповідно до економічної кон’юнктури і мети грошово-кредитної політики. Зміна пропозиції грошей впливає на цілу низку макроекономічних чинників, серед яких реальний обсяг виробництва, ціни, зайнятість тощо. В сучасній ринковій економіці пропозиція грошей має емісійно-кредитний характер. Поряд з центральним банком емісію платіжних засобів здійснюють державні казначейства та комерційні банки.
Грошово-кредитна та бюджетно-фіскальна політика є взаємодоповнювальними в процесі стабілізації економіки. Шляхом зміни пропозиції грошей можливо коригувати бюджетно-фіскальну політику, проте ефект від збільшення пропозиції грошей буде меншим від бюджетно-фіскальної політики. В короткотерміновому періоді зростання пропозиції грошей призводить до зниження норми процента, зростання реального обсягу виробництва та підвищення цін. Водночас після збільшення грошової пропозиції можуть виникати тимчасові ефекти впливу, пов’язані з нерівномірним і непропорційним розподілом грошової маси до існуючого рівня. В довготерміновому періоді грошово-кредитна політика, спрямована на збільшення грошової пропозиції, є неефективною, нейтральний характер впливу грошей в довготерміновому періоді позбавляє їх можливості впливати на економіку. У сучасних економічних концепціях домінують погляди, які трактують грошову пропозицію як екзогенний чинник, характер впливу якого формується поза межами самої економічної системи і залежить від політичної кон’юнктури, зокрема державної політики у цій сфері.
В монетариській теорії в центр механізму економічного циклу поставлено не абсолютний розмір грошової маси, а зміну темпів зростання, що породжує імпульси, які поширюються на всю економіку. Гроші виступають домінантним чинником економічних циклів і зміна поворотних точок грошової маси передує зміні поворотних точок економічних циклів. Ефективність державної грошово-кредитної політики детермінована досягненням природного рівня безробіття, який забезпечує довготермінову рівновагу економічної системи і є антициклічним факторам. Залежно від того, яким чином суб’єкти економічної діяльності формують свої очікування щодо економічної грошово-кредитної політики держави, виокремлено теорію адаптивних очікувань на підставі минулої інформації і теорію раціональних очікувань на підставі своїх уявлень про майбутні дії держави. Теорія раціональних очікувань, в яку закладені параметри економічної системи, наближеної до вільного ринку, є гіперболізованою версією монетарної концепції.
Несподівані зміни грошової пропозиції на відміну від очікуваних змін впливають на реальний обсяг виробництва,. Тому на рівень безробіття та інфляції можна вплинути тільки непередбаченими заходами грошово-кредитної політики Аналіз феномена демонетизації характерного для економіки України за умов глибокої кризи, гіперспаду виробництва та гіперінфляції, дає змогу констатувати формування двох паралельних каналів проходження грошей: перший – у фінансовому секторі, де адаптація до ринкових умов здійснювалася найбільш повно, другий – в реальному секторі економіки, пов’язаному з важкою промисловістю і орієнтованому на виконання державних замовлень, де ринкові стимули майже не впливають на економічну діяльність. Цей сектор економіки був практично виключений з ринкового обороту і в ньому спостерігається хронічний дефіцит грошей. З позицій монетаризму стан реального сектора економіки є однією з найбільших перешкод для продовження ринкових реформ. Стабілізація економіки та перехід до сталого економічного зростання, яке почалося з 2000 р., супроводжується процесом ремонетизації, коли грошові сурогати поступово витісняються повноцінними грішми. За сучасних умов при формуванні грошової пропозиції, поряд з таким загальноважливим цільовим орієнтиром, як рівень інфляції, доцільно використовувати нормативні значення ремонетизації. Насичення економіки грішми і формування структури грошової маси, властивої для сучасних економік, дає змогу активізувати ринкові механізми. В процесі регулювання грошової пропозиції досягнення оптимального рівня монетизації доцільно узгоджувати з темпами зростання грошової маси та рівнем інфляції. В Україні донедавна використовувалися переважно прямі методи регулювання, значною мірою поєднаних з адмініструванням. Характерно, що вони більш суттєво впливають на стан економіки і мають значно менший часовий лаг затримки. До прямих методів регулювання належать прямі обмеження або заборони на кількісні параметри формування складників грошової пропозиції. За умови переходу до сталого економічного зростання пріоритет переходить до непрямих методів регулювання пропозиції грошей, які вимагають формування економічного середовища, організованого на ринкових засадах. Для таких методів характерні відсутність прямих заборон і тривалий часовий лаг отримання бажаних результатів. В арсеналі центральних банків є дві основні групи методів регулювання: нормативні та коригуючі. Центральний банк визначає свій валив на грошову масу шляхом контролю над грошовою базою. Для цієї мети найбільш ефективні операції на відкритому ринку. Проте недостатній ринок розвитку цінних паперів обмежує можливості впливу центрального банку на грошову пропозицію. Оцінка результативності регулювання грошової пропозиції через складність об’єкта регулювання і значні часові лаги вимагає збалансованого підходу. Ефективне регулювання грошової пропозиції можливе лише в економічному середовищі, яке функціонує на засадах ринкової взаємодії фінансового та реального секторів економіки за умов “прозорої” державно-економічної політики. Проте значна частина реального сектора сучасної економіки, що продовжує відчувати наслідки гіперспаду безробіття, доволі мляво реагує на ринкові стимули регулювання. Можна навіть стверджувати, що у значній частині реального сектора економіки існують “ірраціональні” очікування.
Відсутність коштів на реформування реального сектора економіки, пов’язаного з великими підприємствами, зумовлює єдино можливий напрям реформування – розвиток малого та середнього бізнесу. Створення ринкового середовища в реальному секторі економіки слугує стимулом звернення грошових потоків з фінансових структур і дає змогу використовувати регулятивні можливості грошової пропозиції. За умов неефективного або малоефективного регулювання пропозиції грошей в реальному секторі вітчизняної економіки актуальності набуває формування збалансованої державної політики, спроможної сформувати таку структуру грошової маси, яка найбільш повно сприятиме становленню та розвитку ринкових механізмів, побудованих на використанні грошей. Виявлені ефекти та дефекти державного регулювання грошової пропозиції варто доповнити показниками її оцінки. Контролювати зміни реального та фінансового сектора економіки зі зміною грошової пропозиції доцільно шляхом використання запропонованих нами індексів. Постійне підвищення ефективності державної грошово-кредитної політики є запорукою поглиблення економічних реформ у перехідній економіці. Підвищення ефективності державного регулювання грошової пропозиції дає змогу стабілізувати економіку, забезпечити економічне зростання, подолати інфляцію та безробіття.
|