У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання – дослідження ефективності державного регулювання фондового ринку України, що продемонстровано в обґрунтуванні авторської моделі взаємодії інвесторів на ринку, а також механізмів управління інфраструктурою фондового ринку і портфелем цінних паперів. Проведене дослідження дало підстави сформулювати такі висновки: 1. В умовах формування фондового ринку важливе значення набуває державне регулювання економіки. Оптимальне поєднання різних підсистем регулювання ринкового механізму та фондового ринку зможе забезпечити прискорення розвитку фондового ринку. Об’єктивна необхідність впровадження ефективних механізмів зумовлена тим, що в Україні державні заходи впливу на розвиток фондового ринку здійснюються несистемно і некомплексно. Окрім того, вони є суперечливими, що різко знижує результативність функціонування фондового ринку і, відповідно, показники розвитку вітчизняної економіки. 2. Під час дослідження сутності фондового ринку виявлено деякі розбіжності в тлумаченні категорій і понять. Найчастіше фондовий ринок ототожнюють з ринком цінних паперів. Аналізуючи відмінності між цими поняттями, у роботі запропоновано визначення фондового ринку як механізму ринкових взаємовідносин, де здійснюються операції з середньо- і довготерміновими цінними паперами, під час яких відбувається взаємодія фінансового, кредитного та інвестиційного секторів економіки, внаслідок чого між його суб'єктами динамічно нагромаджуються та перерозподіляються ринкові ресурси – потоки грошових резервів. 3. Важливим напрямом покращення механізму державного регулювання фондового ринку України є цільові державні програми підтримки діяльності та розвитку фондового ринку в Україні, котрі необхідно спрямувати передусім на створення глобальних торговельних і розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу; зростаня ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансових інвестицій; формування ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів; гармонізацію політики держави на фондовому ринку з іншими політичними сферами. 4. На кожному етапі розвитку механізму державного регулювання фондового ринку охарактеризовано діяльність регулятивних органів. Встановлено, що для формування ефективного механізму та прискорення розвитку фондового ринку в Україні його державне регулювання є необхідним і принциповим. 5. Розроблено схему організаційно-управлінської структури фондового ринку в умовах вітчизняної економіки. Запропоновано створити єдину систему управління фондовим ринком, що налічує державні, громадські та приватні суб’єкти ринку. Така модель значно спрощує механізм державного регулювання фондового ринку на районному, обласному і національному рівнях. 6. Методом економіко-математичного моделювання описано поведінку інвестора на фондовому ринку та взаємодію різних інвесторів між собою у межах діючого фондового ринку. На підставі виконаних досліджень розроблено модель такої взаємодії та запропоновано перехід до ітеративної апроксимуючої моделі для розрахунку стану ринку. Як наслідок, розвиток фондового ринку визначено як динамічний багатоваріантний циклічний процес, який має спіралеподібну форму і виявляється через кількісні та якісні зрушення у структурі системи при збереженні її цілісності. Його стійкість забезпечується лише за умов державного регулювання. 7. Як наслідок дослідження етапів розроблення та прийняття державою управлінських рішень у визначеній послідовності, зроблено висновок, що у процесі прийняття управлінського рішення провідну роль відіграє аналіз стану фондового ринку та правильний вибір методів регулювання. 8. Використовуючи підходи та моделі нейронних мереж для аналізу об’єктів, досліджено напрями застосування цього інструменту щодо оцінки параметрів фондового ринку з погляду вибору стратегії управління ринком та автоматизації попереднього аналізу ринку, а також окремих його сегментів. Результати роботи можуть стати основою для оптимізації механізму державного регулювання фондовим ринком як на місцевому, так і на загальнодержавному ринку; уточнення принципів поведінки окремих учасників фондового ринку; адаптації механізмів управління ринку до умов глобалізації. |