У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми вдосконалення механізмів державного регулювання фінансового забезпечення розвитку освіти в Україні шляхом визначення теоретичних підходів та заходів, що сприяють підвищенню їх ефективності. Отримані у процесі дослідження результати дають змогу сформулювати висновки та внести пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення. 1. Дослідження теоретичних засад розподілу фінансових ресурсів на освіту показало, що у законах, які регулюють діяльність у сфері освіти, і в Державній національній програмі «Освіта» значна увага приділяється розширенню сфери діяльності навчальних закладів, сприянню розвитку їх автономії та економічної самостійності. Однак є недоліки у визначенні державних послуг у галузі права та напрямів використання коштів. Поглиблений аналіз динаміки державних видатків на освіту з 2002 року свідчить, що, незважаючи на щорічне збільшення бюджетного фінансування галузі внаслідок зростання ВВП, воно не забезпечує повністю потреб освіти, незадовільним є фінансування програм матеріального забезпечення навчальних закладів. Встановлено, що виходячи з варіантів ефективного розподілу обмежених бюджетних ресурсів для побудови міжбюджетних відносин з метою фінансування закладів освіти в Україні застосовуються дві схеми: 1) з відповідного бюджету фінансуються державні заклади освіти певного рівня підпорядкування згідно зі статтею 87 Бюджетного кодексу; 2) за нестачі власних коштів у відповідному бюджеті його наповнення забезпечується шляхом виділення ресурсів з бюджетів інших рівнів, як правило, за допомогою трансфертів. 2. Дослідження світового досвіду фінансування освіти дало змогу розробити рекомендації для його використання в Україні. Доведено, що має бути розроблена стратегія адаптації навчальних закладів до скорочення державної фінансової підтримки на основі надання ВНЗ широких прав у залученні різних форм альтернативного фінансування. Крім того, видається за доцільне створення солідарної системи допомоги через формування фондів фінансових ресурсів, з яких надається фінансова допомога студентам. Потребує законодавчого втілення система податкових пільг на освітні послуги за критеріями рівня доходу претендента чи його сім’ї та успішності навчання, низьковідсоткових державних позик. 3. Визначено, що трансформаційні процеси, які відбулися у системі бюджетного фінансування освіти в Україні, мають певні наслідки. Так, через розпорошеність ВНЗ за підпорядкуванням процес розподілу та розміщення державного замовлення за територіями залишається практично некерованим. Внаслідок впровадження нових механізмів регулювання господарської та фінансової сфери вищої освіти в Україні здійснився перехід від переважно бюджетної системи фінансування державних закладів вищої освіти до переважно госпрозрахункової, що зумовило формування ринку освітніх послуг та введення системи вищої освіти до інфраструктури національного ринку. Новий механізм господарювання спричинив істотні зміни в управлінні фінансовою діяльністю державних ВНЗ, надав їм можливість самостійно заробляти кошти та самостійно ними розпоряджатися. Всі ці зміни засвідчують, що переважно бюджетна організація починає перетворюватися і наділятися функціями суб’єкта підприємницької діяльності. 4. З метою удосконалення системи фінансування вищої освіти з урахуванням внутрішніх потенційних можливостей ВНЗ запропоновано комплекс заходів на макроекономічному (на рівні держави) та мезоекономічному (на рівні системи вищої освіти) рівнях, а саме: створення умов використання інтелектуальної праці та підвищення попиту на неї, регулювання оплати праці та поліпшення соціального захисту населення; приведення обсягів підготовки фахівців з вищою освітою у відповідність з потребами сучасного ринку праці; розширення можливостей фінансування вищої освіти для впровадження необхідних змін у цій сфері з метою задоволення потреб особистості. 5. Визначено, що одним із напрямів вдосконалення фінансування вищої освіти є впровадження комплексу показників для оцінки якості функціонування вищої освіти: на макроекономічному рівні – питома вага осіб з вищою освітою; тривалість навчання у ВНЗ; охоплення навчанням у певному віці; відповідність мережі ВНЗ розвитку регіональної структури виробництва; міграція осіб з вищою освітою; питома вага осіб з вищою освітою серед безробітних; рівень доходів осіб з вищою освітою тощо; на мезоекономічному рівні – працевлаштування випускників ВНЗ; рівень безробіття серед випускників; тривалість навчання; рівень доходів випускників; участь ВНЗ в інноваційних проектах; рівень науково-дослідних робіт тощо. 6. Встановлено причини втрати конкурентоспроможності державними ВНЗ на ринку освітніх послуг порівняно з ВНЗ недержавної форми власності: покриття незахищених статей видатків на навчання студентів-бюджетників за рахунок доходів, отриманих від студентів-контрактників, статус бюджетної установи, непрозорість реалізації механізму розподілу коштів. З метою удосконалення механізму планування фінансування видатків на освіту запропоновано методику дворівневого прогнозування і планування фінансових витрат: на першому рівні здійснюється фінансове прогнозування і планування за окремими ВНЗ; другий рівень передбачає зведене фінансове прогнозування по Міністерству освіти і науки України, по обласних управліннях освіти та по інших регіональних органах. На основі системного підходу визначено чинники, які потрібно враховувати при подальшому розвиткові фінансування освіти в Україні: планування кількості студентів на основі демографічних прогнозів; узгодження мережі ВНЗ з потребами регіонів у фахівцях; наступність змісту, форм і методів навчання та виховання в системі середньої і вищої освіти; посилення відповідальності та контроль за виконанням закладами освіти державного замовлення на підготовку фахівців. Крім того, запропоновано внести зміни до Закону України «Про вищу освіту», вилучивши положення про регламентацію співвідношення обсягів підготовки фахівців за кошти Державного бюджету та за рахунок інших джерел фінансування. Це дасть змогу збільшити обсяги залучення альтернативних джерел фінансування. Слід також зменшити максимальний робочий час науково-педагогічних працівників для ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації до 720 годин та скоригувати положення про можливість зміни розміру плати за навчання впродовж терміну навчання в окремих випадках. 7. Результати дисертаційного дослідження надали підстави запропонувати такі теоретико-методичні підходи до фінансового прогнозування освіти: заміна затратного механізму виділення коштів з Державного бюджету цільовим; диференційований підхід до потреб кожного навчального закладу; перехід від централізованої структури розподілу бюджетних коштів до децентралізованої; перехід на багаторівневе фінансування за одним з двох варіантів – розподіл за статтями фінансування або за напрямами підготовки. | 