У дисертаційній роботі виконано теоретичне обґрунтування і вирішення актуальної науково-практичної задачі формування стандартів діяльності підприємств у рамках соціально-екологічної концепції державного управління. Основні висновки, що отримано в процесі дослідження й узагальнення результатів, наступні: 1. Система менеджменту соціальних утворень держави, у тому числі і підприємств, є похідною від рівня екологічності колективної свідомості суспільства. З метою формування системи менеджменту підприємств відповідно до принципів стійкого соціально-екологічного розвитку держави методологічну основу сучасного менеджменту доцільно доповнити. Особливу увагу необхідно приділити: методам регулювання впливу природного зовнішнього середовища на соціальні утворення (наприклад, методам соціальної антропології, етнічній психології, екологічній психології); методам регулювання впливу природного штучного зовнішнього середовища (на базі біополітики, екологічної токсикології) - галузей науки, що вивчають безпосередній чи опосередкований вплив антропогенних речовин (токсикантів) на патологічні зміни у фізіологічних характеристиках індивідів і груп людей, на їх ментальний світ, установки і поводження. 2. Збереження енергетичного балансу природного середовища і ріст добробуту населення окремої держави залежать, у першу чергу, від поводження географічно розподілених підприємств стосовно суспільства (зокрема, підприємств нафтогазової галузі), що обумовлено масштабністю їх впливу на економічну стійкість країни й особливою соціальною відповідальністю. 3. Підвищенню рівня екологічної відповідальності підприємств перед суспільством сприяє розробка кодексу корпоративної етики, у якому повинні бути документально закріплені основи управління стратегічними ресурсами підприємства і комплекс технологій, що відповідає соціально-екологічної концепції державного управління. 4. Необхідність впровадження технологій стійкого розвитку і їх документальне закріплення у виді кодексу корпоративної етики в Україні особливо актуальна для підприємств нафтогазової галузі, тому що їм властива значна географічна розподіленість, статус монополіста, високий рівень екологічної небезпеки виробництва, а також значимий вплив на життєздатність держави. 5. Соціально-екологічний підхід до управління стратегічним ресурсом "Персонал" географічно розподіленої компанії доцільно здійснювати на основі "м'якої" технології - розподіленої схеми управління персоналом. У цьому випадку екологічність і соціальна відповідальність компанії перед суспільством виявляється в тім, що керуючі впливи як у системі державного управління, так і в системі менеджменту компанії адаптуються до соціокультурних особливостей макрорегіонів за параметрами: мотивація, підкріплення поводження і контроль. 6. Стратегічний ресурс "маркетинг" у рамках соціально-екологічного управління приймає форму соціально-відповідального, чи етичного. Ця маркетингова концепція припускає якісно новий підхід до товарної політики підприємств, заснований на балансі виробництва в державі товарів індивідуального споживання і "суспільних товарів", а також на застосуванні методів формування кредиту довіри споживачів. 7. В управлінні стратегічним ресурсом "Виробництво" підприємств оптимальним є комбінований підхід до управління екологічною безпекою: з боку держави - адаптація загальних положень стандартів ІSO-14000 до особливостей України; з боку підприємств - переломлення загальних положень до специфіки виробництва. У нафтогазовій галузі підвищення рівня екологічної відповідальності виробників перед суспільством можливо за допомогою переходу в управлінні стратегічним ресурсом "Виробництво" від технологій "запобігання забруднення" до технологій " управління товаром" на всьому ланцюзі його трансформації. 8. Ефективність технологій соціально-екологічного державного управління в нафтогазовій галузі (тут - у НАК "Нафтогаз України") багато в чому залежить від передумов, що існують для їх реалізації (внутрішніх і зовнішніх). До необхідних внутрішніх умов впровадження технологій СЕУ варто віднести активізацію розробки Кодексу корпоративної етики в компанії, а до зовнішніх - перегляд на вищому рівні державного управління існуючого адміністративно - територіального пристрою України, а також принципів взаємодії НАК "Нафтогаз України" з місцевими органами виконавчої влади. 9. Впровадження аспектів СЕУ для стратегічного ресурсу "Персонал" у НАК "Нафтогаз України" можливо шляхом реалізації трьох основних напрямків: модифікації існуючої системи управління кадрами (переорієнтації роботи служби управління персоналом з функціонального режиму на макрорегіональний), застосування картографічних інформаційних систем аналізу соціологічних даних, що дасть можливість візуалізувати "вогнища" погроз корпоративної ідентичності; активізації процесу підготовки менеджерів - експатріантів з метою підвищення ефективності крос - культурних бізнесів-комунікацій і результативності ЗЕД. 10. Відповідно до закономірностей біополітики і "концепції активації" Д.Хебба, забруднення промисловими підприємствами навколишнього природного середовища є не що інше, як зайве стимулювання в державі системної властивості "консервативності", що стримує розвиток суспільства. 11. Оптимізація управління екологічною безпекою в НАК "Нафтогаз України" складається у реорганізації управління охорони праці, екології, технічного нагляду і пожежної безпеки департаменту екологічної безпеки. Особливу увагу доцільно приділити створенню сектора соціально-екологічної безпеки (акцент на зовнішні цілі компанії, на моніторинг стану "об'єктів соціальної турботи"). Подібна реорганізація дозволить більш ефективно здійснювати взаємодію НАК "Нафтогаз України" і органів державного управління в сфері екологічної безпеки. 12. Для стратегічного управління об'єктами контролю НАК "Нафтогаз України", розробки сценаріїв впливу економічної діяльності всіх її структурних підрозділів на природне середовище і "об'єкти соціальної турботи" доцільно використовувати геоінформаційні системи на основі імітаційного моделювання. |