У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання державного регулювання сфери туризму регіону шляхом визначення теоретичних підходів, пріоритетних напрямів державної політики регулювання економіки регіонів Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. У вітчизняних нормативно-правових актах та зарубіжних наукових джерелах сформовані загальні принципи взаємозв’язків держави і регіонів з урахуванням властивостей туристичного бізнесу як складової економічного комплексу країни. Ураховуючи вплив глобалізації та частих економічних змін на туристичний бізнес, у дисертації запропоновано розширення набору важелів державного регулювання туристичного бізнесу з уведенням економічного механізму забезпечення охорони навколишнього середовища рекреаційних територій регіону та інформаційного забезпечення сфери надання туристичних послуг. 2. На розвиток туризму впливають фактори суб'єктивного характеру: фактор локального розвитку рекреаційного регіону і надання відповідних послуг; географічний фактор і наявний природний потенціал. До об'єктивних факторів впливу зараховано: недостатню підготовленість населення регіону до туристичного підприємництва; відсутність стабільних економічних механізмів економічного регулювання господарських відносин; недостатнє формування економічних важелів і стимулів розвитку сфери туризму; напружену санітарно-екологічну ситуацію в багатьох туристичних центрах; політичний фактор. Ці фактори, пов'язані з дією внутрішніх і зовнішніх чинників, безпосереднім чином впливатимуть на систему державного регулювання і переважно визначатимуть стратегічні орієнтири розвитку туристичної індустрії. 3. У дисертації доведено, що важелі прямого впливу держави на розвиток туристичної індустрії безпосередньо впливають на функціонування економічних суб'єктів, змушуючи їх приймати рішення, зумовлені не самостійним економічним вибором, а юридичними та іншими настановами держави. Використання ж методів непрямого впливу не приводить до втручання держави у процес прийняття рішень економічними суб'єктами, а лише створює передумови для їх самостійного вибору, який збігався б з метою державної економічної політики. Тобто непрямий вплив є впливом на економічні інтереси, спонукаючи ринкових агентів до дій у визначеному державою напрямі. Непряме регулювання ґрунтується на використанні індикативного планування, інструментів грошово-кредитної, інвестиційної, податкової, інноваційної, бюджетної політики, методів морально-етичного і пропагандистського впливу, наданні інформаційних і консультативних послуг. 4. Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є: удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України; розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму; розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов; науково обґрунтовані норми рекреаційного навантаження на природне середовище, в межах яких воно зберігає здатність до самовідновлення. Перешкодами реалізації повною мірою державної політики розвитку туризму регіонів є відсутність необхідних фінансових ресурсів, зупинка промислових підприємств; низький рівень розвитку сфери послуг; високий рівень зносу виробничої й соціальної інфраструктури. 5. Серед напрямів трансформації економіки України завдання створення ефективних регіональних структур посідає особливе місце. Регіональну структуру економіки визначає перш за все районування, залежно від розміщення продуктивних сил. У туристичній індустрії районування доцільним вважаємо здійснювати на основі оцінки придатності території для різних видів рекреаційної діяльності. Так, серед них пропонуємо виділити чотири основні види, які, у свою чергу, поділяються на підвиди, а саме: санаторно-курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування); оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий); спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо); пізнавальний. 6. За масштабами розвитку туризму та формою організації туристичної галузі для України запропоновано використовувати модель управління, що передбачає створення окремого певного багатогалузевого міністерства. Однак для ефективного функціонування цієї моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування для участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту. 7. Виходячи з того, що Закарпатський регіон є регіоном, який постійно дотується, то для підтримки таких пріоритетних галузей, як туризм, необхідна розробка комплексу заходів із забезпечення самостійності і бездефіцитності регіонального бюджету і бюджетів, що входять до складу Закарпатських муніципальних утворень. Важливим засобом економічного стимулювання господарської діяльності залишається податкова політика, реалізація якої визначається податковим механізмом як сукупністю організаційно-правових норм і методів управління оподаткуванням. 8. Засобами державного регулювання розвитку сфери туризму варто вважати розробку прогнозів, цільових комплексних програм та індикативне планування. У цьому аспекті запропоновано у складі цільових комплексних програм виділити такі блоки: аналітичний, цільовий, ресурсний, блок інформаційного забезпечення, вільний блок, організаційний блок. Запропоновано практичні рекомендації органам державної влади щодо: - удосконалення системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності в галузі туризму; - стимулювання розвитку сфери туризму; - підвищення рівня кадрового забезпечення даної галузі. | 